Методи системи права

Тема 1. Поняття цивільного права

План

1. Публічне та приватне право як складові системи права

2. Методи системи права

1. Багатоаспектне поняття цивільного права
2. Функції цивільного права
3. Предмет цивільного права
4. Метод цивільного права
5. Принципи цивільного права
6. Система цивільного права

Публічне та приватне право як складові системи права

Ще в римському праві вивчення права умовно поділяли на дві частини: публічне право, яке регулює відносини на користь держави й приватне право, яке регулює відносини на користь окремого суб’єкта. Однак це спрощений погляд.

Приватне право має такі характерні риси:

· Визнання пріоритетності інтересів приватної особи порівняно з публічними інтересами;

· Юридична рівність учасників, відсутність владних відносин;

· Ініціативність сторін;

· Вільний вибір варіантів поведінки, не заборонених законом;

· Позовний порядок захисту інтересів суб'єктів у суді.

Публічне право відрізняється такими характерними рисами:

· Пріоритет публічних інтересів над інтересами окремих осіб;

· Жорстка окресленість меж можливої поведінки суб'єктів;

· Покладення на учасників відносин обов'язку діяти певним чином; застосування заборони як методу формування поведінки суб'єкта;

· Використання таких стимулів, як примус, загроза покарання тощо.

Право публічне разом із приватним правом у сукупності створює єдину загальну систему права, що є складовою частиною цивілізації, між ними немає субординаційного зв’язку, тобто, приватні інтереси не повинні підкорюватися публічним та навпаки. Згідно з теорією природного права правом є внутрішня воля вільної людини. Демократія народилася з природного права. Тому природне право має існувати поряд з позитивним правом, тобто правом писаним, створеним людьми та вираженим у законах. Право позитивне залежить від права природного так, як й від всіх розумних начал у нашому житті, свободи буття людини. Учасники приватних відносин можуть відступити від положень цивільного законодавства, поступати на власний розсуд, якщо це прямо не обмежено або не заборонено законодавством. Цивільно-правові норми існують якби про запас, якщо сторони не передбачать інше в договорі. Відповідно до ст. 8 Конституції України визнано й гарантовано дію принципу верховенства права, що дотримується загального правила: дозволене все те, що не заборонене законом.

Цивільний кодекс складений як кодекс приватного права. Цей акт відповідає природному поділенню права на публічне та приватне.

Методи системи права

Система права поділяється на сфери (супергалузі) публічного та приватного права залежно від методу:

· Імперативний метод (метод влади-підпорядкування). Публічні відносини у більшості регулюються централізовано, на владно-імперативних засадах, на субординації, коли розпорядження уповноваженого суб’єкта обов’язкові для виконання іншими особами. Типовим способом регулювання є заборона, позитивне зобов’язання та спеціально дозвільний тип регулювання за формулою «дозволено лише те, про що прямо зазначено у законі» або «припис – виконання, заборона – утримання».

· Диспозитивний метод (метод розсуду сторін). Приватні відносини у більшості регулюються децентралізовано, за методом координації (рівності), на диспозитивних засадах, коли суб’єкт або суб’єкти самі встановлюють свої права і обов’язки у правовідносинах або реалізують свої законні права виключно за власним розсудом. Типовим способом регулювання є дозвіл за формулою: «дозволено все, що прямо не заборонено законом».

У праві імперативний та диспозитивний методи правового регулювання співвідносяться між собою за принципом: «Стільки приватного, скільки можливо, стільки публічного, скільки вкрай необхідно», ці методи властиві будь-якій галузі права, але в різному ступеню. У цивільному праві домінує диспозитивний метод, хоча, як виняток, існують імперативні норми, що обмежують, забороняють, приписують. У ст. 6 ЦК встановлена презумпція диспозитивності норм приватного права. Імперативність норми, як правило, повинна бути прямо вказана в нормативному акті. Цивільне право не є інструкцією, що й як робити, а що не можна, його суттю є забезпечення учасників розумною основою цивільних відносин один з іншим. Це правове забезпечення свободи кожного та, одночасно, повага до законних прав та інтересів іншого, це взаємодія з іншими учасниками відносин не шляхом застосування сили, а шляхом згоди та компромісу, а у разі порушення законних прав та інтересів інших виникає зобов'язання компенсації шкоди. Таким чином, на мікрорівні здійснюється саморегулювання цивільних відносин, а державне регулювання здійснюється або як резервне, якщо сторони не врегулювали певні відносини, або як охоронне, з метою охорони та захисту цивільних прав та інтересів учасників відносин.