Види правочинів

Правочини поділяються на види за такими критеріями:

За числом сторін правочину, вираз волі яких є необхідним для його вчинення:

1) односторонні правочини – це є вольова дія однієї сторони, яка може бути представлена однією особою (наприклад, заповіт) або кількома особами (наприклад, договір купівлі-продажу). З них виникають права, як правило, в інших осіб (наприклад: право представника представляти особу, яка його уповноважила на це довіреністю). Обов'язки виникають лише для особи, яка його вчинила (наприклад, обов'язок особи, яка видала простий вексель). Для інших осіб односторонній правочин може створювати обов'язки лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. До цих правовідносин застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

2) дво- чи багатосторонні правочини або договори, для вчинення яких необхідні не тільки вольові дії сторін, а й погодженість цих дій.

Залежно від наявності строку:

1) строкові – правочини, в яких визначено момент виникнення у його сторін прав та обов’язків, тривалість їхнього існування, момент припинення тощо;

2) безстрокові – терміни та строки не застерігаються, такий правочин негайно набирає чинності і припиняється на вимогу однієї із сторін.

Залежно від характеру правовідносин, що виникають:

1) відплатні – це правочини, у якому обов'язок однієї сторони здійснити певні дії відповідає обов'язку другої надати першій стороні зустрічне майнове задоволення. У цивільному праві діє презумпція відплатності договорів. Відплатність може виражатися у наданні грошей, речей, послуг, робіт тощо (наприклад: договір купівлі-продажу, міни, страхування, кредитний договір).

2) безвідплатні – це правочини, у якому обов'язок набувається стороною без отримання зустрічного майнового задоволення від іншої сторони (наприклад: договір позички, дарування). Відплатність та безвідплатність правочинів визначається законом та домовленістю сторін. Деякі правочини можуть бути як відплатними, так і безвідплатними, що залежить від волі сторін правочину (наприклад, договір доручення, зберігання). Якщо безвідплатність не зазначена – то правочини є відплатними.

У залежності від моменту, з якого правочин вважається вчиненим,

тобто породжує права та обов'язки:

1) консенсуальні – це правочини, які вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами (наприклад: договір купівлі-продажу, підряду),

2) реальні – це правочини, для вчинення яких недостатньо лише досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов, вони вважаються вчиненими з моменту передачі речі, і тоді за ними виникають права та обов'язки (наприклад: договір зберігання, позики, ренти).

Залежно від значення підстав правочину для його дійсності:

1) каузальні – це правочини, дійсність яких залежить від наявності конкретної підстави - цілі (наприклад: ціллю договору підряду для підрядника є отримання грошей);

2) абстрактні – це правочини, для дійсності яких підстава – ціль не має значення (наприклад: з векселю не вбачається, на підставі чого його держатель має право вимагати сплати грошових коштів) або гарантія, зобов'язання за якою не залежить від основного зобов'язання). Такі правочини є дійсними за умови прямої вказівки закону на їх абстрактний характер.

В залежності від умов правочини поділяються на:

1) умовні – це правочини, в яких виникнення прав та обов'язків ставиться сторонами у залежність від обставини (подія або дія осіб), яка може наступити або не наступити в майбутньому та яка не повинна суперечити актам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства.

2) безумовні – правочини, що не містять відкладальних або скасувальних умов.

Умовні правочини вчиняються:

а) з відкладальною обставиною. На момент вчинення такого правочину права та обов'язки не виникають, а їх настання відбувається при наступі відкладальної обставини, (наприклад: укладення договору найму житла, за яким виникнення прав та обов'язків наступає при вступі наймача у шлюб).

б) із скасувальною обставиною. Права та обов'язки за таким правочином настають при його вчиненні й існують до наступу скасувальної обставини (наприклад, студенти проживають у гуртожитку до закінчення або виключення з університету).

Вимоги до обставин у правочинах:

Ø наступ обставин має бути об'єктивно можливим;

Ø сторонам не повинно бути відомо, наступить така обставина чи ні;

Ø обставина може настати у майбутньому, однак вона може існувати і на час вчинення правочину за умови, що сторони не знали цього.

Ø обставина вважається такою, що настала, якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це вигідно. У свою чергу, якщо настанню обставини недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала. Зазначені наслідки не наступають, якщо настання чи ненастання обставин викликано добросовісними діями однієї зі сторін (наприклад: покупець уклав договір купівлі-продажу квартири за умови, що продавець протягом місяця буде проживати у цій квартирі та придбає собі іншу. Покупець допоміг продавцю у пошуках квартири). Оскільки недобросовісності у діях сторони, яка була зацікавлена в цьому, не було, відкладальна обставина в такому випадку вважається такою, що настала).

У залежності від ступеню ризику правочинів є алеаторні правочини, у яких невідомі деякі обставини як умови договору (наприклад: у договорі довічного утримання невідома дата смерті відчужувача).

У залежності від ступеню довіри правочинів є фідуціарні правочини, які потребують особливої довіри сторін при їх вчиненні (наприклад: договір доручення). Втрата довіри може призвести до відмови від нього (його розірвання).