Зміст відносин власності

Власність – економічна категорія, що є одним із проявів суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ, ставлення до речі, як до своєї, це поділ благ на “моє” та “чуже”. Власність характеризується наявністю влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Особа привласнює річ, однак власникам необхідно, щоб їх право визнавалося усіма, щоб вони здійснювали повноту панування над річчю і щоб усі невласники речі ставилися до неї як до чужої. У договорі сторони взаємно визнають один одного власниками. Економічні відносини власності – це вольові майнові відносини між людьми з приводу присвоєння речей, у цих відносинах одній особі належить право (влада) володіти, користуватися, розпоряджатися речами у своєму інтересі, а інші особи визнають наявність такої влади.

Власність за юридичним змістом виникає в результаті закріплення економічних відносин власності у нормах права і мисліться вже у якості права власності, яке захищається державою. Конституційні норми встановлюють форми власності (ст. 13, 41, 142, 143), закріплюють рівність всіх суб'єктів права власності (ст. 13), гарантії права власності і обов'язки власників (ст. 13, 41). Норми цивільного права визначають зміст права власності, регулюють поведінку власників у цивільному обігу, регламентують порядок захисту права власності тощо. Тому право власності в об’єктивному значенні розуміється як сукупність норм, правовий інститут, що закріплює економічну основу суспільства. Одночасно поняття «право власності» вживається як суб'єктивне право уповноваженої особи – власника.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, своєю владою та в своїх інтересах, незалежно від волі інших осіб.

Право довірчої власності (траст ) - є особливим видом права власності (тимчасовим видом або квазі-власністю), яке виникає внаслідок закону або договору про управління майном. Нібито власник майна поділяє право власності між собою та управителем. Проте управитель не стає власником майна, ним продовжує бути установник управління, який передає управителю можливість реалізації своїх повноважень. Довірчій управитель володіє та управляє (розпоряджується) майном в інтересах власника або вказаної ним особи. Довірчого управителя можна вважати тимчасовим власником з обмеженими договором або законом повноваженнями. Траст як відносини права довірчої власності розглядаються як спосіб відокремлення тягаря управління майном від вигод власності.