Методологія вивчення історії

Методологія історичної науки – це система принципів і засобів побудови теорій, різних рівнів систематизації історичного знання, а також емпіричних досліджень на рівні конкретного історичного аналізу. Як відомо, кожне суспільство і людство у цілому поділені по вертикалі на класи і соціальні групи - страти, а по горизонталі водночас на етноси і нації. Проте досить довго в історичній науці увага була зосередження лише на діяльності класів та класовій боротьбі, це входило до рамок так званої класократичної парадигми, яка стверджувала, що класи є основними авторами суспільно-історичного життя, при цьому провідну роль відводили пролетаріату, цінності й інтереси останнього підносили в абсолют. Теоретично обґрунтовувалось, що забезпечити пролетаріату всі права можливо лише шляхом установлення його диктатури, ліквідації приватної власності на засоби виробництва та знищення експлуататорських класів. На цій парадигмі виросло не одне покоління радянських людей.

Сьогодні перед вченими стоїть завдання перейти на новий, гуманістичний, національно-державницький світогляд, на позиції загально-цивілізаційного мислення, сформувати плюралістичні підходи щодо власне українського державотворення. Для досягнення цього необхідно спиратися на теоретичні методи філософського, загальнонаукового та конкретно-наукового характеру. Студентам необхідно звернути увагу на такі методологічні засади як принцип історизму, єдності соціального та гносеологічного аналізу, об’єктивності, врахування суперечностей, поступ від абстрактного до конкретного і навпаки.

4. Первісний лад на території сучасної України

Помірний клімат, буйна рослинність, достатня кількість вологи, родючі ґрунти робили українські землі зручними для проживання з найдавніших часів. Археологічні пам’ятки нашаровуються тут безперервним ланцюгом, починаючи від появи перших людей. Інтенсивне заселення на сучасній території України відбувалось близько 300 тис. років тому. Вивчивши археологічні пам’ятники, пов’язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам’яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт); деякі дослідники після кам’яного вміщають перехідний вік - мідно-кам’яний (енеоліт); мідно-бронзовий, залізний.

Палеоліт тривав від появи першої людини (пітекантропу) на теренах майбутньої України близько 1, 5 мільйона років тому до 8-10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, скребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво і полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта.

Археологи знайшли найдавніші сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королево на Закарпатті, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині, на півдні Одеської області, на узбережжі Азовського моря.

За середнього палеоліту (120 тис. - 40 тис. років до н.е.), з’являється неандерталець - людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вогню, що значно зменшило її залежність від природи.

Пам’ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.

На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту (40-10 тис. р. до н.е.) приходить кроманьйонець - тип людини, що зберігається й донині –“Гомо Сапіенс” - “людина розумна”. Вона стала не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З’являються різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв’язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату.

Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України.

У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм: анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет; тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або птаха; магії - чаклування перед полюванням; фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

Близько 10-8 тис. років до н.е. палеоліт змінюється мезолітом. Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли. Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство, починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині.

З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак - Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю епоху, згідно пам’ятників матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області.

В кінці мезоліту відбуваються кардинальні цивілізаційні зміни, які називають “неолітичною революцією” - поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VІІ-ІІІ тис. до н. е.). Саме цей період вважають розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з’являються штучні матеріали - обпалена глина, а потім - тканина.

Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату постає патріархат.

На території України уперше виділилися культурно-господарські зони, відмінні за характером життєвого укладу – землеробсько-скотарська на Правобережжі та мисливсько-риболовецька на півдні та південному заході, де почали формуватися місцеві, споріднені між собою родоплемінні групи зі спільними рисами матеріальної культури. Це свідчило про перший суспільний поділ праці.

Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип’яті.

Енеоліт - перехідна епоха від кам’яного до мідного віку (кінець ІV-ІІІ тис. до н.е.) - пов’язана перш за все з корінними змінами у житті людини - опануванням металів. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.

В Україні най виразніші пам’ятки енеоліту пов’язуються з так званими трипільськими племенами. Ця умовна назва походить від с. Трипілля під Києвом, де 1893 р. видатний київський археолог Вікентій Хвойка уперше виявив рештки культури, яка проіснувала з другої половини ІV до кінця ІІІ тис. до н.е.

Територія, заселена трипільцями пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Трипільську культуру також називають “кукутени”, від однойменного села на території Румунії, де велись розкопки румунськими археологами. Порівняння матеріальних знахідок трипільської і кукутенської культур підтвердило їх ідентичність. Селились трипільці у басейнах річок. На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис. мешканців) - Майданецьке, Доброводи, Талянки (на Черкащині). Населення жило у протомістах, обнесених ровами населених пунктах. Будинки були стаціонарними чотирикутними, глиняними, одно і двоповерховими з кількома кімнатами.

Іноді Трипільську культуру називають “Культурою мальованої кераміки” - через високий рівень розвитку цього ремесла. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбою характерними візерунками. Окрім цього були знайдені керамічні фігурки людей і тварин, іграшкових макетів жител.

Щодо походження цієї культури, то деякі вчені вважають, що її носіями були місцеві неолітичні племена, які жили на берегах річок Буг і Дністер. Інші наполягають, що трипільська культура була споріднена з тогочасними пам’ятками Дунайського басейну, Балканського півострова, острівного Східного Середземномор’я та Малої Азії, що дає підставу зараховувати її до циклу культур, які лягли в основу європейської середземноморської цивілізації. В.Хвойка доводив етнічну тотожність слов’ян Київської Русі та трипільців.

Археологічні знахідки свідчать про зв’язки трипільських племен із Малою Азією, Кавказом.

За типом господарювання трипільці належали до хліборобсько-скотарських племен. Обробляючи землю дерев’яним плугом з кам’яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам’яних жорен. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу, коней, свиней. На переважання землеробства вказує широко зафіксований серед них культ богині плодючості – “Великої Матері” (антропоморфні зображення Великої Матері знаходять при розкопках мало не кожного трипільського поселення).

Новий етап праісторичної періодизації названо бронзовим віком (друга половина ІІІ – початок І тис. до н.е.). Його найвиразнішою прикметою стало поширення виробів з бронзи – першого штучного сплаву, винайденого людиною. Бронзовий вік інколи називають добою “першого Великого переселення народів”, оскільки саме тоді почала складатися етнічна карта Європи з характерними для неї мовними колективами та протоетнічними спільнотами.

До таких належать і дві більші культури, які поглинули трипільську, освоївши на заході й півночі лісові та лісостепові зони, а на півдні й сході – степові. Зокрема, але на зламі ІІІ-ІІ тис. до н.е. на місці трипільських поселень лісостепової частини вперше фіксуються пам’ятки так званої культури шнурової кераміки, інакше – бойових сокир (назва походить від характерного орнаменту на посуді, що робився перевитим шнуром, або від клиновидних сокирок з просвердленим отвором). Питання про походження носіїв цієї культури важливе для історії стародавньої Європи, оскільки зачіпає етнічні витоки багатьох сучасних народів: українців, німців, скандинавів, поляків, прибалтів, білорусів. Згідно з думкою лінгвістів, географічний ареал практично збігся з роз поширенням так званих північноіндоєвропейських діалектів, які вважаються попередниками германських, балтійських і слов’янських мов. Таким чином, носії культури шнурової кераміки, найвірогідніше, були прямими предками слов’ян (центральна і південна зони розселення), балтів (північно-східна зона) та германців (північна і західна зони).

Культура шнурової кераміки в ХV-ХІ ст. до н.е. продовжила себе у новій культурній спільноті – тшинецько-комарівській (від м. Тшинець у Польщі і с. Комарове на Львівщині), що була поширена в українському та білоруському Поліссях, Східній Польщі, Прикарпатті, Придністров’ї, Придесенні та Верхньому Подніпров’ї; її носіїв вважають прямими попередниками майбутніх слов’ян і балтів.

На зламі ІІІ-ІІ тис. до н.е. синхронно до вказаних змін у лісостепових регіонах міняється і картина заселеності причорноморських степових просторів. Поволі просуваючись через Дніпро зі сходу, тут утверджуються скотарські племена ямної культури. Назва походить від типу поховань – у ямах під курганними насипами. На їх вершинах, очевидно, влаштовувалися святилища, а також встановлювалися найдавніші антропоморфні скульптури-ідоли, ймовірно – символи патріархального предка-божества (в степах України власне в цей час уперше почали з’являтися такі кургани, згодом названі могилами).

Хоча вони займались переважно скотарством, однак ще не були кочовими. На осілий спосіб життя вказує високий рівень будівництва оборонних споруд (як, наприклад, укріплене поселення на Херсонщині, розташоване на площі близько 1, 5 га і оточене потрійною стіною мурів, викладених з великих вапнякових брил; висота їх решток перевищує 2 м).

У другій половині ІІ тис. до н.е. населення ямної історико-культурної області було асимільоване племенами північноіранського походження, які заселили гігантський степовий простір від р. Уралу до Дністра. Ця спільнота складалась в основному з носіїв зрубної культури (назва походить від звичаю ховати покійників у дерев’яних зрубах під курганами). Як і їхні попередники, ці скотарські племена ще вели осілий спосіб життя. Були добрими міделиварниками, про що свідчать археологічні знахідки на території сучасних Дніпропетровської та Херсонської областей, де виявлено міделиварні майстерні, а в похованнях - чимало зброї та виробів з бронзи.

Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу. Розвиток знарядь праці, із сплаву міді і олова - бронзи був головним досягненням цієї епохи, яке зумовило і зміни суспільних відносин, значно вдосконалило транспортні засоби, знаряддя виробництва. Подальшого розвитку набули різні ремесла - гончарне, каменярське, бронзоплавильне. Відбувається другий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла від землеробства. (третій пов’язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово переходить від первісного ладу до епохи соціального розшарування.

8. Тести:

1. Стародавня історія України охоплює період:

А від часу заселення українських земель людиною – до середини І тис. н.е.

Б від часу заселення українських земель людиною – до I ст.

В від ІІ тис. до н.е. – до VII ст. н.е.

Г ІІ тис. до н.е. – І тис. н.е.

2. Які значні періоди кам’яної доби ви знаєте?

А палеоліт, енеоліт, епоха бронзи

Б палеоліт, мезоліт, неоліт

В мезоліт, мідно-кам’яна доба, неоліт

Г середньокам’яна доба, енеоліт, ранньозалізна доба

3. Вся територія України була заселена людьми в епоху:

А палеоліту

Б мезоліту

В неоліту

Г енеоліту

4. Архантропи, на думку вчених, з’явилися на території України:

А 1 млн. років тому

Б 2 млн. років тому

В 100 тис. років тому

Г 40-35 тис. років тому

5. Найдавніші сліди людини на території України знайдено:

А на Закарпатті, Середньому Дністрі, Донеччині, Криму

Б на Київщині

В на Донеччині, Луганщині

Г Криму, Одещині, Дніпропетровщині

6. Вкажіть, хто з відомих археологів у 1897 р. здійснив відкриття трипільської культури?

А Р.Чайлд

Б В.Хвойка

В Г.Картер

Г Г.Шліман

7. Трипільська культура була поширена на території:

А від Верхньої Наддністрянщини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Причорномор’я

Б південної України

В Бессарабії, Волині, Галичині

Г центральної України

8. Які заняття людей були основою ведення привласнюючого господарства?

А мисливство, збиральництво, рибальство

Б тваринництво, вирощування сільськогосподарських культур

В тільки мисливство

Г тільки тваринництво

9. Наука, що вивчає життя людей в доісторичні та ранньоісторичні періоди історії:

А лінгвістика

Б археологія

В етнографія

Г геологія

9. Методичні вказівки з проведення семінарського для студентів:

На початку заняття студент демонструє свою готовність, а також знання термінології з даної теми. На семінарському занятті обговорюються теоретичні питання, як зазначені у пункті 4. даної методичної розробки, де студент демонструє свій рівень підготовленості та якість свої знань. Далі проводиться поточний контроль, який здійснюється у вигляді тестів з даної теми заняття. Наприкінці заняття студент мусить отримати свою оцінку за свій рівень підготовленості та якості знань, яка вимірюється чотирьохбальною шкалою оцінок, які дублюються наступними трансфертними оцінками у відповідності до кредитно-модульної системи, зміст якої є у навчальній робочій програмі з Історії України.

10. Граф логічної структури заняття: