Царів 20

1. І втік Давид з Найоту в Рамі, і пішов та й сказав Йонатанові: Що вчинив я, в чому неправда моя, чим згрішив я перед батьком твоїм, що він важить на життя моє?

2. І сказав йому [Йонатан]: Ні, ти не помреш; ось, батько мій не вчиняє ні великої, ані малої справи, не відкривши [того] вухам моїм; для чого ж тоді батькові моєму приховувати від мене це діло? Не буде цього.

3. Давид присягався і говорив: Батько твій гаразд відає, що я знайшов приязнь в очах твоїх, і тому говорить сам у собі: Нехай не відає про те Йонатан, щоб не зазнав гіркоти; але живий Господь і жива душа твоя! Один лише крок поміж мною і смертю!

4. І сказав Йонатан Давидові: Чого бажає душа твоя, я вчиню для тебе.

5. І сказав Давид Йонатанові: Ось, завтра новомісяччя, і я маю сидіти з царем за столом; але відпусти мене, і я сховаюся в полі аж до вечора третього дня.

6. Якщо батько твій запитає про мене, ти скажи: Давид відпросився у мене навідатися в своє місто Віфлеєм: тому що там річне жертвоприношення усіх родичів його.

7. Якщо він скаже так: " Добре! ", то мир твоєму служникові; а якщо спалахне його гнів, то знай, що на лихе діло він пристав.

8. А ти вчини милість служникові твоєму, бо ти прийняв служника твого у заповіт Господній; і якщо є на мені якась провина, то забий мене; навіщо тобі вести мене до батька твого?

9. І сказав Йонатан: Не буде цього з тобою; бо, якщо я довідаюся напевне, що у батька мого на серці лихий замір звершити над тобою, то невже я не повідомлю тобі про те?

10. І сказав Давид Йонатанові: Хто сповістить мені, якщо батько твій відповість тобі суворо?

11. І сказав Йонатан Давидові: Ходімо, вийдемо в поле. І обидвоє вийшли в поле.

12. І сказав Йонатан Давидові: Живий Господь, Бог Ізраїля! Завтра о цій приблизно порі, або після завтрього я вивідаю у батька мого; і якщо він приязний до Давида, я тоді не пошлю до тебе і не відкрию перед вухами твоїми,

13. Нехай те і те вчинить Господь з Йонатаном і ще більше нехай учинить. А якщо батько мій має намір учинити тобі лихе, це також відкрию у вуха твої, і відпущу тебе, і тоді йди з миром, і нехай буде Господь з тобою, як був з батьком моїм.

14. Але ти також, якщо я буду живий, вчини мені милість Господню.

15. А якщо я помру, то не відбирай милості твоєї від мого дому наповік, навіть і тоді, коли Господь винищить з лиця землі усіх Давидових ворогів.

16. Отаку угоду уклав Йонатан із домом Давида [і сказав]: Нехай же стягне Господь з ворогів Давидових!

17. І знову Йонатан присягався Давидові своєю любов'ю до нього; тому що любив його, як свою душу.

18. І сказав йому Йонатан: Завтра новомісяччя, і про тебе запитають, бо місце твоє буде незайняте.

19. А тому третього дня ти спустися, і поспіши на те місце, де переховувався ти раніше, і присядь біля каменя Азел.

20. А я випущу в той бік три стріли, неначе стріляючи в ціль.

21. Потім пошлю підлітка, [говорячи]: Іди, знайди стріли; а якщо я скажу йому: Ось, стріли позаду в тебе, візьми їх, то прийди до мене; бо мир тобі, і, живий Господь, ніщо [лихе тобі не загрожує].

22. А якщо скажу підліткові: Ось, стріли попереду в тебе, то ти втікай; бо відпускає тебе Господь.

23. А всьому тому, про що ми говорили, я і ти, [свідок] Господь поміж мною і тобою навіки.

24. І сховався Давид у полі. І настало новомісяччя, і сів цар обідати.

25. І присів цар на своє місце за звичаєм, на троні біля стіни, і Йонатан став обіч, а Авнер присів біля Саула; а місце Давидове лишилося незайнятим.

26. І не сказав Саул того дня анічого; бо подумав, що це випадковість, що [Давид] нечистий, бо не очистився.

27. Настав і другий день новомісяччя, а місце Давидове лишилося незайнятим. Тоді сказав Саул синові своєму Йонатанові: Чому син Єссеїв не прийшов обідати ні вчора, ані сьогодні?

28. І відповідав Йонатан Саулові: Давид відпросився у мене до Віфлеєму.

29. Він говорив: Відпусти мене, бо в нашому місті родове жертвоприношення, і мій брат запросив мене; Отож, якщо я знайшов приязнь в очах твоїх, піду і побачуся з своїми братами; саме тому він і не прийшов пообідати з царем.

30. І спалахнув Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: Негідний і неслухняний сину! Хіба я не знаю, що ти потоваришував з Єссеєвим сином мені на сором і на сором та неславу своїй матері?

31. Тому що всі дні, доки син Єссеїв буде жити на землі, не встоїш ні ти, ні царство твоє; А тепер пошли і приведи його до мене; бо він зрокований на смерть.

32. І відповідав Йонатан Саулові, батькові своєму, і сказав йому: За що він буде убитий? Що він учинив?

33. Тоді Саул кинув списа в нього, щоб убити його. І Йонатан зрозумів, що батько його поклав собі убити Давида.

34. І підвівся Йонатан з-за столу у великому гніві, і не обідав другого дня новомісяччя; тому що сумував за Давида, і тому, що образив його батько його.

35. Другого дня вранці вийшов Йонатан у поле, о тій порі, котру призначив Давидові, і малий хлопчина з ним.

36. І сказав він хлопчині: Біжи, шукай стріли, котрі я пускаю. Хлопець побіг, а він випускав стріли так, щоб вони летіли через [хлопчину] далі.

37. І побіг хлопець туди, куди Йонатан випускав стріли, і закричав Йонатан хлопцеві, і казав: Гляди, стріла попереду в тебе.

38. І знову кричав Йонатан хлопцеві: Скорше біжи, не зупиняйся. І зібрав хлопчина Йонатанові стріли, і прийшов до свого пана.

39. А хлопець не знав анічого: тільки Йонатан і Давид знали, в чім річ.

40. І віддав Йонатан зброю свою хлопцеві, що був при ньому, і сказав йому: Рушай, віднеси в місто.

41. Хлопець пішов, а Давид підвівся з південного боку, і припав лицем своїм до землі, і тричі поклонився; і цілували вони один одного, і плакали вдвох разом, але Давид плакав з особливим почуттям.

42. І сказав Йонатан Давидові: Йди з миром; А що присягнулися ми двоє в ймення Господа, говорячи: Господь нехай буде свідком поміж мною і між тобою, і поміж насінням моїм та насінням твоїм, – нехай так буде навіки!

43. І зібрався [Давид] і пішов, а Йонатан повернувся до міста.