Царів 19

1. І сказали Йоавові: Ось, цар плаче і ридає за Авесаломом.

2. І обернулася перемога того дня на плачі для всього народу; бо народ почув того дня і говорив, що цар сумує за своїм сином.

3. І входив тоді народ до міста тайкома, як скрадаються осоромлені люди, котрі під час битви кинулися врозтіч.

4. А цар затулив лице своє, і голосно благав: Сину мій Авесаломе! Авесаломе, сину мій, сину

мій! 5. І прийшов Йоав до царя в дім, і сказав: Ти в сором привів сьогодні усіх служників своїх, які нині врятували життя твоє і життя синів і дочок твоїх, і життя дружин і життя наложниць твоїх;

6. Ти любиш тих, хто ненавидить тебе, і ненавидиш тих, хто любить тебе, бо ти показав сьогодні, що ніщо для тебе і вожді, і служники; сьогодні я спізнав, що, якби Авесалом залишився живим, а ми всі померли, то тобі було б приємніше.

7. Отож, підведися, вийди і поговори до серця служників твоїх: інакше присягаюся Господом, що, коли ти не вийдеш, цієї ночі не залишиться у тебе жодний чоловік, і це буде для тебе гірше від усіх страждань, які знаходили тебе від юности твоєї донині.

8. І підвівся цар і сів біля брами, а всьому народові звістили, що цар сидить біля брами. І прийшов увесь народ до царя; а ізраїльтяни порозбігалися по своїх шатрах.

9. І увесь народ у всіх колінах сперечався і говорив: Цар визволив нас від руки ворогів наших, і визволив від рук филистимлян, а тепер сам утікав із цього краю, від Авесалома.

10. Але Авесалом, котрого ми помазали [на царя] над нами, помер на війні; чому ж ви тепер зволікаєте повернути царя?

11. І цар Давид послав сказати священикам Садокові та Евіятарові: Скажіть старшинам Юдиним: Навіщо хочете ви бути останніми, аби повернути царя у дім його, в той час, як слова всього Ізраїля дійшли до царя у дім його?

12. Ви брати мої, кості мої і плоть моя – ви; Нащо хочете ви бути останніми в поверненні царя у дім його?

13. І Амасі скажіть: Чи не кість моя і плоть моя – ти? Нехай те і те вчинить зі мною Бог, і ще більше вчинить, якщо ти не будеш старшиною війська при мені, замість Йоава, назавжди!

14. І схилив він серця всіх юдеїв, як одного чоловіка; і послали вони до царя, [сказати]: Повернися ти і всі служники твої.

15. І повернувся цар, і прийшов до Йордану, а юдеї прийшли до Ґілґалу, щоб зустріти царя і перевезти царя через Йордан.

16. І поквапився Шім'ї, Ґерин син, веніяминець, що з Бахуріму, і вийшов з Юдиними мужами назустріч цареві Давидові.

17. І тисяча чоловіків із Веніяминців із ними, і Ціва, служник Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів, і перейшли вони Йордан перед царем.

18. Коли переправили парома, аби перевезти дім царя і послужити йому, тоді Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той переходив Йордан,

19. І сказав цареві: Не поклади мені, володарю мій, за злочин, і не згадай того, чим згрішив служник твій того дня, коли володар мій цар виходив з Єрусалиму, і не тримай [того], царю, на серці своєму.

20. Бо знає твій служник, що згрішив, і ось, нині я прийшов перший з усього дому Йосипового, щоб вийти назустріч володареві моєму цареві.

21. І відповідав Авішай, син Церуїн, і сказав: Чи не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього помазанця?

22. І сказав Давид: Що мені і вам, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені наклепниками? Чи нині умертвляти кого-небудь в Ізраїлі? Чи не бачу я, що нині я – цар над Ізраїлем?

23. І сказав цар Шім'ї: Ти не помреш. І присягнувся йому цар.

24. І Мефівошет, син [Йоанів], [сина] Саулового, вийшов назустріч цареві. Він не обмивав ніг своїх, не піклувався про бороду свою, і не прав одежі своєї від того дня, коли він повернувся з миром.

25. Коли він вийшов з Єрусалиму назустріч цареві, цар сказав йому: Чому ти, Мефівошете, не пішов зі мною?

26. Той відповідав: Володарю мій царю! Служник мій обдурив мене; бо я, служник твій, говорив: Осідлаю собі віслюка і сяду на ньому, і поїду з царем, оскільки служник твій кульгавий.

27. А він оббрехав служника твого перед володарем моїм царем; але володар мій, цар, як Ангел Божий; учиняй, що тобі до душі.

28. Хоча увесь дім батька мого має провину за смерть перед володарем моїм царем, але ти посадив служника твого поміж тими, хто їсть за столом твоїм; яке ж я маю право скаржитися іще перед царем?

29. І сказав йому цар: До чого ти говориш усе це? Я сказав, щоб ти і Ціва поділили [між собою] поля.

30. Але Мефівошет відповідав цареві: Нехай він візьме навіть усе, після того, як володар мій, цар, з миром повернувcя в дім свій.

31. І гілеадянин Барзіллай зійшов з Рогеліму, і перейшов із царем Йордан, аби провести його за Йордан.

32. А Барзіллай був уже дуже старий, років вісімдесяти. Він давав цареві їжу, коли він був у Маханаїмі, тому що був чоловіком заможним.

33. І сказав цар Барзіллаєві: Йди зі мною, і я буду годувати тебе в Єрусалимі.

34. Але Барзіллай відповідав цареві: Чи довго я ще житиму, аби піти з царем до Єрусалиму?

35. Мені зараз вісімдесят літ, чи відрізню добре від недоброго? Чи спізнає служник твій смак у тому, що буду їсти, і в тому, що буду пити? І чи буду у змозі чути голос співаків і співачок? Нащо ж служникові твоєму бути тягарем для свого володаря царя?

36. Ще трохи пройде служник твій з царем за Йордан; за що ж цареві нагороджувати мене такою милістю?

37. Дозволь служникові твоєму повернутися, аби померти в своєму місті, біля гроба батька мого і матері моєї. Але ось, служник твій, [син мій] Кімган, нехай піде з володарем моїм, царем, і вчини з ним, як тобі до душі.

38. І сказав цар: Нехай іде зі мною Кімган, і я вчиню для нього, що тобі до душі, і все, чого не зажадав би ти від мене, я вчиню для тебе.

39. І перейшов увесь народ Йордан, і цар [також]. І поцілував цар Барзіллая, і благословив його, і він повернувся на місце своє.

40. І рушив цар до Ґілґалу, і пішов з ним Кімган; і увесь народ юдейський проводжав царя, і половина народу Ізраїльського.

41. І ось, усі Ізраїльтяни прийшли до царя і сказали цареві: Нащо брати наші, мужі Юдині, украли тебе, і провели царя, і дім його, і всіх людей Давидових з ним через Йордан?

42. І відповідали всі мужі Юдині Ізраїльтянам: А тому, що цар ближчий нам; з якої причини гніватися вам за це? Хіба ми що-небудь з'їли в царя, або ж дістали від нього дарунки?

43. І відповідали Ізраїльтяни мужам Юдиним, і сказали: Ми – маємо десять частин у царя, також і в Давида ми кращі, аніж ви; Навіщо ви принизили нас? Хіба не нам належить перше слово про те, аби повернути нашого царя? Але слово мужів Юдиних було сильнішим, аніж слово мужів Ізраїльтян.