Історія оперативно-розшукової діяльності

Історія ОРД починаючи від рабовласн. ладу до нашого часу, пов'язана із провадженням поліц. негласної роботи в б-бі зі злочинністю. У д-вах різних істор. типів форми неглас. діяльності відповід. органів зазнавали певних змін, мали свої моделі, зберігаючи принципову вихідну основу побудови. За рабовласн. ладу, напр., на органи, що виконували поліц. функції, покладалися завдання виявлення та розшуку осіб, яких підозрювали у скоєнні вбивств, підробці грошей, шахрайстві та ін. правопорушеннях. Для цього використовувалися послуги таєм. помічників із середовища рабів, слуг, ремісників. Такі помічники називалися «агентами-донощиками», «інформаторами», «наглядачами», «провокаторами», їх послуги, як правило, оплачувалися. Найбільш розвинені системи розшук, діяльності були в таких рабовласн. д-вах, як Греція,

Рим, Єгипет, Іудея та ін. До осіб, що виконували функції гласного й негласного контролю за дотриманням гр-нами встановленого д-вою громад, порядку, належали наглядачі за торгівлею, збирачі податків та ін. У деяких країнах утворювалася поліція, яка мала право вести негласну роботу з розшуку осіб, підозрюваних у порушенні громад, порядку і спокою, убивствах, грабежах та ін. злочинах. У феод, д-вах вищі поліц. функції виконували феодали або уповноважені особи. В Зх. Європі виник т. з. розшук, який проводився з ініціативи агентів корол. влади. У княжі часи на теренах сучасної України розшук осіб, підозрюваних у крадіжках, розбійних нападах, убивствах, підпалах, здійснював сам покривджений або найнятий ним послух — особа, яка таємно розшукувала злочинця. В Росії процес таємного розшуку застосовувався переважно проти «лихих людей», розбійників, злодіїв. У 19 ст. в більшості європ. держав ОРД стала професією, а застосування таєм. засобів і методів вважалося правомірним і виправданим. Агенти поліції, інформатори дедалі частіше виступали свідками в обвинувальному процесі. Одностайні показання двох таких свідків вважалися повним доказом. Поліція у цей час стає спеціаліз. частиною держ. апарату і наділяється операт.-розшук. функціями: в Італії утворюється поліція громад, безпеки, завданням якої було розслідування злочинів і таєм. крим. розшук; у Франції — поліція нац. безпеки, згодом — нац. поліція; у США поряд з поліцією штатів функціонує «поліція поліцій» — Федеральне бюро розслідування (ФБР); в Англії — Скотленд-Ярд. Згодом, у 1923, утв. Міжнародна організація кримінальної поліції (Інтерпол), а 1993 — Європейське поліцейське бюро (Європол).

Як свідчить аналіз наукових досліджень, в Україні ОРД спочатку покладалася на службу карн. розшуку. Згідно з декретом РНК «Про організацію карного розшуку» від 18.IV 1918 було затверджено Положення про органи карн. розшуку і суд.-крим. міліції, на які покладалося здійснення ОРД. При розслідуванні злочинів працівники суд.-крим. розшуку мали право використовувати філерів для негласного пошуку інформації про злочини, місця переховування злочинців, викраденого майна тощо. Робота філерів оплачувалася за рахунок таєм. коштів крим. розшуку. Надалі ОРД регулювалася, як правило, відомчими наказами та інструкціями. В цих док-тах і спец, л-рі ОРД визначалася такими поняттями, як «негласне розслідування», «кримінально-розшукова робота», «агентурно-оперативна робота» або «оперативна робота».

Зародження теорії ОРД ОВД проходило на підгрунті двух наук: криміналістики і кримінально-процесуального права.

Значні роботи спеціалістів в галузі ОРД вперше появились в 1940 роках. Системна і планомірна розрообка наукових основ теорії ОРД почалась з середини 50-х років.Це стало можливим у звязку з створенням в жовтні 1956 року у Висшій школі МВС СРСР самостійної кафедри оперативної роботи.

Термін ОРД ОВС був ведений в юридичну практику після прийняття в 1958 р. «Основ кримінального судочинства Союза РСР і союзних респуплік», а в подальшому прияняття КПК

Отже розвиток вітчизн. ОРД як галузі наук, знань і виду правоохор. діяльності розпочався з прийняттям у 1961 КПК УРСР, чинного (зі змінами та доп.) і після проголошення держ. незалежності України 1991.

Згідно з цим кодексом на органи дізнання (міліцію, органи держ. безпеки, прикорд. охорони, начальників випр.-труд. установ) покладалося вжиття необхід. операт.-розшук. заходів для виявлення ознак злочину та осіб, які його вчинили. Ця вимога визначила осн. напрям діяльності операт. (спеціальних) підрозділів — забезпечення захисту особи, її прав і свобод, власності, а також прав підприємств, установ і організацій.

Істотним поштовхом у розвитку вітчизн. теорії і практики ОРД стало прийняття Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992).

Ним уперше було закріплено єдиний порядок здійснення ОРД усіма підрозділами, незалежно від їх відомчої належності, дано чіткий перелік підстав для проведення ОРД тощо.