Слово Боже

1 Озвавсь Господь із бурі до Іова і мовив: 2 «Хто то такий затемнює мої задуми | нерозважливими словами? 3 Підпережи, як мужеві годиться, твої крижі: | бо я питатиму тебе -спробуй мене навчати! 4 Де був єси, як я закладав землю? | Скажи, як маєш розум. 5 Хто визначив їй міру, - може знаєш, | або хто простягнув лінію над нею? 6 На чім підвалини її оперто, | або хто поклав її наріжний камінь 7 під радісні співи ранніх зір, | під оклики веселі всіх синів Божих? 8 Хто зачинив ворітьми море, коли воно, ринувши, виходило з материнського лона? 9 Коли я зробив для нього одіж-хмару | і пелену для нього - густу мряку? 10 Границю я йому призначив, | поклав засуви й ворота 11 й мовив: Ось покіль дійдеш, далі не перейдеш! | Ось тут розіб'ються твої надимані хвилі! 12 Чи на віку твоєму ти повелів колинебудь ранкові, | вказав зорі належне місце, 13 щоб вона ухопила за краї землю | і щоб безбожників струсила з неї? 14 Вона міняє вид свій, мов глина для печатки, | стає барвистою, немов одежа. 15 І в грішників відібрано їхнє світло, | і ломиться піднесена рука. 16 Чи ти зійшов колись до джерел моря? | Походжав дном безодні? 17 Чи відкрилися тобі ворота смерти? | Чи бачив єси брами смертельної тіні? 18 Чи обійняв оком світ широкий? | Скажи, коли усе те знаєш! 19 Де та дорога - до світла оселі, | і темрява, - де її місце, 20 щоб привести їх до їхнього житла, | направити їх до їхнього дому? 21 Ти знаєш, бо ж ти вже тоді народився, | і число днів твоїх велике. 22 Доходив ти колись до сховищ снігу? | Чи, може, бачив склади граду, 23 що я тримаю на час-пору смутку, | на день війни та битви? 24 Де та дорога, що нею світло ділиться | і шириться по землі східній вітер? 25 Хто зливі канали риє, | дорогу гуркотові грому, 26 щоб дощ послати на безлюдну землю, | пустиню, де нема нікого? 27 Щоб напоїти пустизну та пустелю, | щоб виростити в степу тирсу? 28 Чи має дощ батька? | Хто родить роси краплі? 29. З чийого лона лід виходить? | І іній з небес, - хто його породжує? 30 Мов камінь, тверднуть води, | обличчя безодні замерзає. 31 Чи міг би ти зв'язати вузли Квочки? | Чи Косаря мотуззя розв'язати? 32 Чи вивести у свій час ранню зорю, | Віз із його дітьми повести? 33 Чи знаєш ти небес закони? | Чи можеш їхній порядок на землі встановити? 34 Можеш зняти голос твій до хмари, | щоб рясний дощ спустивсь на тебе? 35 Чи можеш розсилати блискавиці, щоб вони пішли | й тобі сказали: Ось ми! 36 Хто вклав в ібіса мудрість? | Хто півневі дав розум? 37 Хто мудро може зчислити хмари | і бурдюки небесні вихиляти? 38 Як пил стає болотом | і як грудки злипаються до купи? 39 Невже то ти полюєш для левиці здобич | і голод левенят заспокоюєш, 40 коли, причаївшися, вони лежать у барлогах, | сидять, в гущавині засівши? 41 Хто воронові харч готує, | як його діти пищать до Бога, | блукаючи без поживи?»

39. Слово Боже (далі)

1 «Чи знаєш час, коли гірські кози котяться? | Чи спостеріг пологи ланей? 2 Можеш порахувати місяці, за яких вони вагітні ходять? | Чи знаєш час, коли вони родять? 3 Вони злягають, приводять своїх діток | і пускають плід свій. 4 Діти їхні кріпнуть, ростуть у пустині, | відходять і не повертаються вже більше. 5 Хто пустив дикого осла на волю? | Хто розв'язав пута онагра, 6 якому я призначив степ на житло, | солонці на перебування? 7 Він кпить з гармидеру у місті, | крик погонича не чує. 8 Він нишпорить по горах, на своєму пасовиську, | вишукуючи всяку зелень. 9 Чи схоче служити тобі буйвол? | Чи заночує він при яслах у тебе? 10 Чи ти прив'яжеш йому до шиї посторонок? | Чи боронуватиме він за тобою ниву? 11 Чи покладешся на нього, тим що велика в нього сила, | і лишиш на нього твою працю? 12 Чи будеш певний, що він назад прийде | і завезе зерно на тік твій? 13 Крило у струся красне, | пір'я й пух у нього гарні? 14 Коли кладе на землі свої яйця | і на піску їх вигріває, 15 він забуває, що нога їх може роздушити, | що дикий звір їх може розтоптати. 16 До власних дітей він жорстокий, | мов би вони не його були; | йому байдуже, що праця його марна. 17 Бо Бог позбавив його глузду, | не наділив його розумом. 18 Але скоро здійметься, махнувши крильми, | з коня й комонного сміється! 19 Хіба то ти даєш коневі силу? | Вдягаєш гривою його шию? 20 Силуєш його, неначе сарану, стрибати? | Його величне іржання жах наводить. 21 Він риє копитами землю й силою радіє, | кидається назустріч зброї. 22 Він зо страху сміється, нічого не боїться, | перед мечем не відступає. 23 Над ним гуркоче сагайдак, | вогненний спис і ратище. 24 В тріпотливому запалі він мов глитає землю, | не може встоятись коли сурма засурмить. 25 Щоразу, як засурмить, він іга-га! - каже, | здалека чує битву, | грімкий голос старшин і військовії кличі. 26 Чи то твоєю мудрістю літає сокіл, | на південь простягає крила? 27 Чи на твій наказ орел летить угору, | гніздо собі на висоті звиває? 28 Живе на скелі і ночує, | на верхах зубчастих та на твердинях. 29. Звідти чигає він на здобич, | очі його бачать далеко. 30 Його орлята кров смокчуть: | де труп - і він там!»