Божі доброчинства: невдячність ізраїльського народу

1 Маскіл. Асафа. Слухай, народе мій, мого навчання! Прихиліть ухо ваше до слів уст моїх! 2 Уста мої для приповісток я відкрию, загадки оповім з віків днедавніх. 3 Те, що ми чули і що знаєм, і батьки наші нам оповідали, 4 не затаїмо ми перед їхніми синами, звіщаючи родові, що прийде, хвалу Господню та його потугу, і чудеса, які він чинив. 5 Бо він установив у Якові свідоцтво, і клав закон в Ізраїлі, щоб те, що заповідав батькам нашим, вони синам своїм переказали; 6 щоб відав рід, який прийде, діти, які народяться, щоб устали й розповіли своїм дітям. 7 Щоб на Бога вони покладали свою надію, не забували діл Божих і заповіді його пильнували; 8 не були, як батьки їхні, - поріддя бунтівниче, непокірне, поріддя із серцем змінливим, якого дух був Богові невірний. 9 Сини Ефраїма, що напинають лука й стріляють, повернулися назад у день бою. 10 Союзу Божого вони не пильнували, в його законі відмовились ходити; 11 діла його й чудеса його забули, що він був явив їм. 12 Дивні діла зробив він перед їхніми батьками. в землі Єгипетській, на полі Цоан. 13 Він розтяв море й перевів їх; і води валом поставив. 14 Удень їх хмарою він провадив, а цілу ніч вогненним світлом. 15 Розсік у пустині скелі, і напоїв їх щедро, мов з безодень. 16 Він вивів із скелі потоки, і ріками пустив води. 17 Та вони знову грішили проти нього, збунтувалися проти Всевишнього в пустині. 18 І спокушали Бога в своїм серці, просивши собі до смаку їжі. 19 І проти Бога говорили й промовляли: «Чи може приготувати Бог стіл у пустині? 20 Ось він ударив у скелю, і хлинули води, і полились потоки. Чи може дати й хліба або зготувати народові своєму м'яса?» 21 Тому, почувши те Господь, розгнівавсь і запалав огонь проти Якова, і гнів проти Ізраїля піднявся. 22 Бо вони не вірили в Бога, не покладалися на його спасіння. 23 І він велів угорі хмарам і відчинив небесні двері, 24 і зіслав, мов дощ, манну їм на поживу, і хліба подав їм з неба. 25 Хлібом могутніх чоловік живився, харчів послав їм до наситу. 26 І підняв східній вітер у небі, і силою своєю прогнав вітер з півдня. 27 Пустив на них дощем, як порох, м'яса, і мов пісок морський, птаство пернате. 28 І падало воно посеред їхнього табору, навколо їхніх наметів. 29. їли вони й наситилися вельми, і вдовольнив він їхнє бажання. 30 Та ще не одвернулися від своїх забаганок, ще страва була в них у роті, 31 як проти них знявся гнів Божий, і він вигубив їхніх чільних, і повалив Ізраїля юнацтво. 32 Але вони таки грішили далі, не вірили в його чудесні дії. 33 Тому він звів їхні дні нінащо, немов подув, літа їхні у погибелі раптовій. 34 Коли він бив їх, вони його шукали, і, навернувшись, розшукували Бога ревно. 35 І згадували, що Бог - їхня скеля, що Бог Всевишній - їхній Відкупитель. 36 Але вони його обманювали своїми устами, своїм язиком вони йому брехали. 37 Їхнє серце перед ним не було щире, ані його союзові вони не були вірні. 38 Та він, завжди повний милосердя, дарував провину, не понищив, ба часто відвертав він гнів свій і не вергав усього свого обурення. 39 Згадав він, що вони - лиш тіло, вітер, що дме й не повертається вже більше. 40 Скільки разів бунтувались проти нього в пустині, в пустелі йому прикрощі коїли! 41 Потім знов спокутували Бога, і Святому Ізраїля смутку завдавали. 42 Руки його вони не спогадали, ні того дня, як від гнобителя він їх визволив, 43 як появив знаки свої в Єгипті і чудеса свої на полі Цоан. 44 Перетворив він у кров їхні ріки і їхні потоки, щоб їм не дати пити. 45 Він напустив на них пеських мух, що їли їх, і жаб, що їх пожирали. 46 Віддав гусені врожай їхній, і сарані їхню працю. 47 Їхні виноградники він побив градом, смоковниці їхні - памороззю. 48 Віддав градові їхню скотину, їхні отари - блискавицям. 49 Послав на них жар свого гніву, -обурення, погрозу й напасті, юрбу посланців нещастя. 50 Він простелив дорогу гнівові своєму; від смерти не зберіг їхнє життя і пошесті віддав життя їхнє. 51 Побив усіх перворіднів у Єгипті, первістків, цвіт сили, у наметах Хана. 52 І вивів свій народ, як овець, і вів їх, як отару, пустинею. 53 Провадив їх безпечно, і вони не боялись, а ворогів їхніх покрило море. 54 Привів їх до землі своєї святої, до гір, що здобула його правиця. 55 Прогнав народи перед ними, і жеребком розпаював їм у спадщину, і оселив коліна Ізраїля в їхніх наметах. 56 Але вони спокушали й гнівили Бога Всевишнього і свідоцтв його не пильнували. 57 І відступили й зрадили, як і батьки їхні; і відвернулися, неначе лук зрадливий. 58 Розсердили його узвишшями своїми, і своїми бовванами ревнощі його збудили. 59 Почув те Бог і розгнівався, і геть Ізраїля відкинув. 60 Покинув у Шіло житло, намет, де між людьми був оселився. 61 Він видав у неволю свою силу, і славу свою - у ворожі руки. 62 Під меч видав народ свій, обурився на свою спадщину. 63 Вогонь пожер їхніх хлопців, дівчатам їхнім не співано весільних. 64 Священики їхні під мечем упали, - і не плакали вдовиці. 65 Тоді Господь мов зо сну пробудився неначе витязь, вином одолілий. 66 І ворогів своїх відбив назад, завдав їм вічного сорому. 67 І погордував Йосифа наметом, коліна Ефраїмового більш не вибрав. 68 Але Юди коліно вибрав, гору Сіон, котру собі вподобав. 69 І збудував, мов небо свою святиню -як землю, що заснував її повіки. 70 І вибрав Давида, слугу свого, і взяв його від кошар овечих. 71 Від дійних овець його покликав пасти Якова, народ свій, та Ізраїля - свою спадщину. 72 І пас він їх у правоті серця свого, і вправними руками їх провадив.