Петро та Йоан перед синедріоном 1-22; християни моляться 23-31; життя перших християн 32-37

1 Коли вони ще промовляли до народу, надійшли священики, наставник храму й садукеї, 2 незадоволені тим, що вони народ навчають та звіщають в Ісусі воскресіння мертвих, 3 і наклали на них руки та й кинули їх у в'язницю аж до ранку, бо вже був вечір. 4 Однак, багато з тих, що чули слово, увірували, а число чоловіків - було яких 5 000. 5 На другий день зібралися їхні начальники, старші та книжники в Єрусалим, 6 і первосвященик Анна, і Каяфа, і Йоан, й Олександер, і скільки було з первосвященичого роду. 7 Вони поставили їх посередині й питали: «Якою силою або яким ім'ям ви це зробили?» 8 Тоді Петро, наповнений Духом Святим, до них промовив: «Начальники народу й старші! 9 Коли вже нас допитують сьогодні про добре діло, зроблене недужому, і як він став здоровим, 10 то нехай буде відомо всім і всьому народові ізраїльському, що ім'ям Ісуса Христа Назарянина, якого ви розіп'яли, а якого Бог воскресив з мертвих, - ним цей стоїть здоровий перед вами. 11 Він - отой камінь, яким ви, будівничі, знехтували і який став головним на розі. 12 І нема ні в кому іншому спасіння, бо й імени немає іншого під небом, що було дане людям, яким ми маємо спастися.» 13 Побачивши сміливість Петра і Йоана та зрозумівши, що вони люди неписьменні й невчені, дивувались і спізнали, що вони були з Ісусом; 14 та бачивши, що вилікуваний чоловік стоїть з ними, не могли нічого сказати проти. 15 Звелівши вивести їх з синедріону, вони почали радитися між собою і говорили: 16 «Що нам із цими людьми робити? Бож вони зробили явне чудо; воно стало відомим всім мешканцям Єрусалиму, і заперечити його ми не можемо. 17 Але, щоб воно більше не поширювалося в народі, ми заборонимо їм під загрозою не говорити більш в це ім'я нікому з людей.» 18 І покликавши їх, наказали, щоб вони ні слова не говорили, ані не навчали іменем Ісуса. 19 Та Петро і Йоан сказали їм у відповідь: «Чи воно справедливо перед Богом вас більше слухати, ніж Бога, - розсудіть! 20 Не можемо бо ми не говорити про те, що самі бачили та чули.» 21 Ті, погрозивши знов їм, бо не знайшли нічого, за що б їх покарати, відпустили їх задля народу, всі бо прославляли Бога за те, що сталося. 22 Чоловік же, над яким сталося це чудо оздоровлення, мав понад сорок років. 23 А як їх відпустили, вони прибули до своїх і розповіли, що первосвященики і старші до них сказали. 24 Ці, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико! Ти створив небо і землю, і море, і все, що в них є. 25 Ти сказав Духом Святим через уста батька нашого Давида: Чого заметушилися погани й задумали народи марне? 26 Царі землі зібралися, і князі зійшлися докупи на Господа і на помазаника його. 27 Зійшлися бо справді у цім місті проти слуги твого святого Ісуса якого ти помазав, Ірод і Понтій Пилат з поганами й людьми ізраїльськими, 28. зробити те, що твоя всемогутність і мудрість уже наперед були постановили, щоб сталося. 29. І нині, Господи, споглянь на їхні погрози й дай твоїм слугам з повною сміливістю проповідувати твоє слово. 30 Простягни твою руку на вилікування, нехай стаються знаки і чудеса іменем святого слуги твого Ісуса.» 31 А як вони молилися, затряслось те місце, де вони зібралися, і всі сповнилися Святим Духом, і сміливо звіщали слово Боже. 32 Громада вірних мала одне серце й одну душу, і ні один не називав своїм щось з того, що кому належало, але все в них було спільне. 33 Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса й були всім вельми любі. 34 Тому й ніхто з них не був у злиднях, бо ті, що були власниками земель або мали доми, їх продавали, приносили гроші за продане 35 та й клали в ноги апостолів, - і роздавалось це кожному за його потребою. 36 А Йосиф, якого апостоли прозвали Варнавою, що значить син утіхи, левіт, родом з Кіпру, 37 мав поле; продавши його, він приніс гроші й поклав у ногах апостолів.