Ананія і Сафіра 1-11; зріст першої громади 12-16; ув'язнення апостолів 17-33; порада Гамалиїла 34-42

1 Один чоловік, на ім'я Ананія, з своєю жінкою Сафірою продав маєток 2 і сховав дещо з ціни, - а знала про те і його жінка; решту ж приніс і поклав у ногах апостолів. 3 Тоді Петро сказав: «Ананіє, чому то сатана наповнив твоє серце, щоб обманути Святого Духа і ховати частину ціни поля? 4 Хіба те, що ти мав, не твоє було, і коли його продав, гроші не були у твоїй владі? Чому ж ото ти зважився у своєму серці на той учинок? Ти обманув не людей, а Бога.» 5 Почувши ці слова, Ананія впав та й умер. І страх великий огорнув усіх тих, що чули те. 6 Тоді молодші встали, обгорнули його, взяли набік і поховали. 7 Через яких може три години, не знаючи, що сталося, увійшла його жінка. 8 Озвався Петро до неї: «Скажи мені, чи ви за стільки то були продали поле?» Вона відповіла: «Так, за стільки.» 9 Тоді Петро до неї: «Як то, що ви змовилися, щоб спокушувати Господнього Духа? Ось ноги тих, що поховали твого чоловіка на порозі, вони й тебе винесуть.» 10 І вмить вона впала йому в ноги та й умерла. Хлопці ж увійшли й застали її мертву, і, винісши, поховали біля її чоловіка. 11 Великий страх обняв усю Церкву і всіх, що чули про те. 12 Руками апостолів робилося багато знаків і чудес у народі. Усі вони перебували однодушно у притворі Соломона, 13 і ніхто сторонній не насмілювався до них пристати; однак народ хвалив їх вельми. 14 Віруючих дедалі більше й більше приставало до Господа, сила жінок і чоловіків; 15 так, що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях і на ліжках, щоб, як ітиме Петро, бодай тінь його на когонебудь з них упала. 16 Сила людей збиралась навіть з довколишніх міст Єрусалиму, несучи хворих та тих, що їх мучили нечисті духи, і вони всі видужували. 17 Устав тоді первосвященик і всі ті, що були з ним, - то була секта садукеїв, - і, повні заздрощів, 18 наклали руки на апостолів і вкинули їх до громадської в'язниці. 19 Але вночі ангел Господень відчинив двері в'язниці й, вивівши їх, мовив: 20 «Ідіть і, ставши в храмі, говоріть до народу всі слова життя цього.» 21 Почувши це, вони удосвіта ввійшли у храм і почали навчати. Тим часом прийшов первосвященик і ті, що були з ним, скликали синедріон і всіх старших синів Ізраїля і послали у в'язницю привести їх. 22 Та як слуги прибули, не знайшли їх у в'язниці і, повернувшися, оповіли: 23 «В'язницю ми знайшли замкнену з усякою безпекою і сторожів на варті при дверях, та, відчинивши, всередині ми не знайшли нікого.» 24 Почувши ці слова, наставник храму і перовосвященики збентежилися, (не знаючи), що воно могло статися. 25 Аж тут прибув хтось і звістив: «Он ті мужі, яких ви вкинули у в'язницю, стоять у храмі і народ навчають.» 26 Тоді наставник пішов із слугами, привів їх, та не насильно, боялись бо народу, щоб не побив їх камінням. 27 Привівши їх, поставили перед синедріоном, а первосвященик спитав їх: 28. «Чи ж ми не були вам заборонили строго цим ім'ям не навчати? І ось ви вашою наукою сповнили Єрусалим і хочете навести на нас кров цього чоловіка!» 29. Озвавшись тут Петро й апостоли, сказали: «Слухатися слід більше Бога, ніж людей! 30 Бог батьків наших воскресив Ісуса, якого ви вбили, повісивши на дереві. 31 Його Бог підняв правицею своєю, як князя і Спаса, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів. 32 І ми свідки цих подій, і Дух Святий, що його Бог дав тим, які йому коряться.» 33 Почувши це, вони розлютилися і задумали їх убити. 34 Тоді один фарисей, на ім'я Гамалиїл, законовчитель, поважаний усім народом, устав серед синедріону, повелів вивести на хвилину людей, 35 і сказав до них: «Мужі ізраїльські! Зважайте на те, що маєте робити цим людям. 36 Останніми цими днями встав був Тевда і казав, що він хтось великий; до нього пристало яких чотириста чоловіка; його вбито, й усі, що за ним тягнули, розпорошилися і зійшли нінащо. 37 А після цього, під час перепису, устав був Юда галилейський і потягнув народ за собою, але й він загинув, і всі ті, що за ним тягнули, були розігнані. 38 Отож, я нині кажу вам: Зоставте тих людей, лишіть їх, бо коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться. 39 Коли ж від Бога, ви не здолієте звести їх зо світу, - щоб ви часом не стали противниками Бога.» Послухалися вони його ради. 40 І, прикликавши апостолів, вибили їх і, заборонивши говорити в ім'я Ісуса, відпустили. 41 Вийшли апостоли з синедріону, раді, що удостоїлися перенести зневагу за ім'я Ісуса. 42 І щодня в храмі й по домах не переставали навчати й звіщати Христа Ісуса.