Впізнання живих осіб.

Необхідність проведення п\в живої людини може виникнути за наступних ситуацій:

• допитуваний пояснює, що з особою, про яку він дав показання він не знайомий, але запам" ятав

її і в змозі впізнати,

• допитана особа повідомляє певні відомості, пов" язані із розслідуваною подією про будь-кого зі

своїх знайомих, але останній заперечує факт знайомства і заявляє, що допитана особа йому не

знайома,

• коли необхідно встановити особу людини, яка не має документів, або пред" явила не свої

документ

• допитуваний знає в обличчя особу, про яку дає свідчення, але не може повідомити про неї

жодних даних.

• коли впізнаючи особа знайома з впізнаваним, але не може назвати його прізвище, імені, по

батькові або неправильно їх називає.

Порядок пред" явлення для впізнання особи в натурі за зовнішнім виглядом проходить за

переліченими вище загальними правилами, з урахуванням наступних особливостей:

1.)першими заходять поняті, інші учасники \захисник, представники, спеціалісту та статисти2) запрошують впізнаваного, котрому пропонують зайняти будь-яке місце серед

статистів,

3)останнім заходить впізнаючий.

Процес пред’явлення можна поділити на три стадії. На першій стадії перед пред’явленням

особи для впізнання, в присутності понятих їй пропонують зайняти будь-яке місце серед інших

осіб і роз’яснюють її права. На другій стадії впізнаючий запрошується до приміщення, де

знаходяться всі учасники впізнання, його попереджають про кримінальну відповідальність за

давання свідомо неправдивих показань (якщо це потерпілий або свідок) та за відмову від давання

показань (якщо це свідок). Після цього у особи, яка впізнає, з’ясовують, чи задовольняють її

умови, чи їй добре видно зовнішні прикмети всіх осіб. При позитивній відповіді впізнаючому

пропонують подивитися на групу осіб, впізнати серед них потрібну особу і пояснити, за якими

ознаками він її впізнав. При цьому не треба квапити його з відповіддю, слід дати йому час на

обдумування. Якщо впізнаючий вагається з відповіддю, можна запропонувати пред’явленим

особам пройтись по кабінету з метою спостереження їх у русі чи дозволити пред’явленим особам

розмовляти між собою.

Третя стадія полягає у встановленні тотожної чи групової належності або відмінності

конкретного об’єкта. Названі впізнаючим прикмети, ознаки повинні бути виражені в певній формі.

Виконання цієї вимоги багато в чому залежить від правильно поставлених йому уточнюючих і

конкретизуючих запитань.

Результат пред’явлення для впізнання може бути позитивним, коли впізнаючий заявляє про

впізнання і вказує не тільки загальні прикмети і ознаки, а й особливі, на яких ґрунтувалося

впізнання. Результат для впізнання може бути й негативним. Це може статися, коли, наприклад, з

моменту спостереження пройшло багато часу; особа, яку впізнають, різко змінила свою

зовнішність; впізнаючий боїться помсти; для впізнання пред’явлено іншу особу тощо.

У випадках, коли виникає необхідність забезпечення особистої безпеки особи, що впізнає, п\в

проводиться поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають за правилами ч.4 ст.174

КПК.Окрім цього, наголосимо ще на наступному:

• не можна одночасно п\в декільком впізнаючим одного впізнаваного,

• коли відбувається п\в однієї особи по черзі декільком впізнаючим слідчий повинен надати

впізнаваному можливість за своїм бажанням змінювати своє місце серед статистів, коли

проводиться пред" явлення для впізнання декількох осіб одному впізнаю чому, цеповинно

відбуватись відокремлено щодо кожного впізнаваного.

167. Особливості тактики пред”явлення для впізнання тварин.

Тварини - це домашня худоба, птахи, свійські та інші домашні тварини, тактика п\в яких має

деякі особливості:

• тварини пред'являються серед інших одного роду, віку, масті, угодованості тощо, місцем п\в

може бути скотний двір, поле, вигін, де знаходиться стадо

• впізнаючий оглядає всіх тварин, беручи до уваги породу, масть, вгодованість, вік, вагу,

наявність тавра, речей, що знаходяться при тварині, фізичні особливості та дефекти, особливості

дресирування,

• важливою показовою ознакою слугує реагування тварини (птаха) на присутність впізнаю чого

та на його сигнали. Тому допускається кликати тварину, називаючи її на прізвисько.

168. Особливості тактики судових допитів.

Тактика судового допиту. Для неї характерні декілька етапів, принаймі два:

Перший – підготовка до судового допиту.

Другий – власне допит під час судового слідства.

ПІДГОТОВКА охоплює:

А) Вивчення матеріалів справи (спец. Літератури, документів тощо).

Б) Визначення кола осіб, які підлягають допиту.

В) Скласти план допиту із зазначенням:

- черговості допитів конкретних осіб;

- вибраного виду допиту (шахматного, очною ставкою); - визначенням тактичних прийомів, конкретних доказів, які потрібно буде використати

під час допиту за можливих його ситуацій.

Щодо тактичних прийомів, то це в основному схожі до тих, що використовуються на

досудовому слідстві:

- прийоми на встановлення психологічного контакту,

- на згадування забутого,

- на переборення різних форм протидії тощо.

Якщо згадати про типові варіанти ситуацій, що виникають на судовому допиті та їх

тактичне значення, тоді варто зазначити, що їх можна диференціювати не менш різноаспектно, як

на досудових допитах. Тим не менш, також є найбільш суттєвим підхід до поділу їх – залежно від

обстановки проведення допиту, а саме:

А. Безконфліктна ситуація.

Б. Конфліктна з незначним суперництвом між допитуваним і особою (особами), які

допитують.

В. Конфліктна зі значним суперечництвом (протидією).

Обидві останні ситуації характеризуються небажанням допитуваної особи у встановленні

істини в справі.

Незначне суперництво – це коли має місце часткове визнання підсудним своєї вини.

Таку позицію він обирає тоді, коли повністю заперечувати свою причетність до злочину (з

різних причин) він не в змозі, а тому зосереджує свій опір на тих окремих епізодах – фрагментах

криміналу, які найважче об’єктивно встановити.

Значне (кардинальне) суперництво – характеризується повним запереченням вини (інколи

всупереч фактам і здоровому глузду) і полягає у впертому протистоянню встановленню у справі

істини за допомогою неправдивих показань або відмови від дачі будь – яких свідчень.

169. Процесуальні та організаційні питання призначення судової