Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Проблеми визначення місця сімейного права в системі права України. Імперативне та диспозитивне регулювання майнових та особистих немайнових відносин в сім'ї.






Питання належить до числа найбільш дискусійних. Сьогодні це питання може ставитися в двох аспектах: у ретроспективному плані, з точки зору концепцій сімейного права, які існували в науці за різних часів, та в плані сучасного бачення проблеми.

Сімейне право в системі права: ретроспективний аналіз. Не буде перебільшенням сказати, що питання щодо місця сімейного права в системі права вирішується не одним поколінням цивілістів. Тому сьогодні можна говорити про кілька (далеко не завжди послідовно пов'язаних між собою) етапів обговорення цього питання: а) дискусії дореволюційних цивілістів; б) спорів теоретиків і практиків післяреволюційного періоду, розвинутих у подальшому юристами радянського часу; в) дискусії останніх років, що виникла в цивілістиці пострадянських країн після розпаду СРСР, переходу до ринкових перетворень і здійснення нової кодифікації цивільного та сімейного законодавства.

Треба сказати, що у дореволюційній науці питання про галузеву самостійність сімейного права та його незалежність від права цивільного взагалі не ставилося. Сімейне право однозначно розглядалося як інститут цивільного права. Разом із тим, у науці зазначалося, що, базуючись поряд із цивільним правом на єдиних приватноправових засадах, сімейне право має певні особливості, які визначаються особливостями самих сімейних відносин. З цього приводу К. Побєдоносцев, зокрема, вказував, що сімейні відносини хоча є відносинами між окремими, приватними особами, але назавжди зберігають суспільний характер. Така «суспільність» сімейних відносин перш за все пояснювалася особливим значенням сім'ї як суспільного осередка, як опори державного ладу, носія загальних моральних цінностей. Разом із тим, відносини в сім'ї ніколи не визначалися як сфера безпосереднього втручання держави. З середини сім'я розглядалася як сфера приватного існування людини, а позитивний закон, за словами К. Побєдоносце-ва, може торкатися сімейних відносин тільки з одного боку, а саме боку, в якому можливі зіткнення сімейної автономії з автономією держави.

Революція 1917 р. кардинально змінила соціально-економічний устрій та ідеологічні пріоритети в тій частині України, яка входила до складу Російської імперії. Протиставлення предмета цивільно- та сімейно-правового регулювання логічно приводило до висновку про самостійність і незалежність сімейного права від права цивільного та про обґрунтованість «невключення першого до складу другого». Саме предмет правового регулювання з самого початку розглядався як критерій формування галузей права. Логічним продовженням концепції «сімейне право - самостійна галузь права» була роздільна кодифікація цивільно- та сімейно-правових норм. Відомо, що в радянський період вона здійснювалася тричі — в 1918 (в Україні — в 1919 р.), 1926 та 1965—1969 рр. і давала прибічникам автономії сімейного права додаткові аргументи для підтвердження його галузевої самостійності.

Важливого значення набула у той період і боротьба із впливом церкви на сімейні відносини. Перш за все це стосувалося церковних шлюбів (вінчання) та реєстрації народження та смерті людини. Достатньо сказати, що вже 18 грудня 1917 р. було видано Декрет Ради народних комісарів РРФСР про громадянський шлюб, відповідно до якого юридична сила надавалася лише шлюбам громадянським, а церковне вінчання визнавалося справою приватною і не мало жодних правових наслідків.

Незважаючи на те, що в сімейно-правовій науці радянського періоду концепція «сімейне право — самостійна галузь права» явно домінувала, існувала і протилежна концепція, яка, по суті, продовжувала традиції дореволюційної цивілістичної школи (хоча навіть її прихильники навряд чи прагнули до проведення подібних аналогій). Відповідно до неї сімейне право розглядалося як підга-лузь права цивільного. Основним аргументом такої концепції було те, що предмет правового регулювання сімейних відносин не виходить за межі відносин, котрі регулюються цивільним правом (майнові та особисті немайнові відносини), а основною рисою методу сімейного права (поряд із цивільним) є рівність сторін. У зв'язку з цим «сімейні відносини завжди складаються и існують як «горизонтальні» відносини; вони ніколи не набирають форми відносин «вертикальних» тощо.

Сімейне право в системі права: сучасне бачення.

Питання про місце сімейного права в системі права в рамках його системно-структурного аналізу — сімейне право як самостійна галузь права чи підгалузь права цивільного так і не набуло однозначного вирішення. Дуже гостро це питання виникло у зв'язку з останньою кодифікацією цивільного та сімейного законодавства. Відомо, що спочатку в Україні розроблявся проект окремого нормативного акту — Сімейного кодексу України. Такий підхід відповідав багаторічній традиції самостійної кодифікації сімейно-правових норм, яка панувала за радянських часів. Пізніше Сімейний кодекс практично в повному обсязі було включено до Цивільного кодексу як окрему главу (Книга 6 «Сімейне право»). 10 лютого 2002 р. Верховною Радою України було прийнято окремий кодифікований акт, що регулює сімейні відносини, — Сімейний кодекс України. Треба сказати, що ця обставина має суттєве, але не вирішальне значення, бо в результаті головним є не місце розташування законодавчих норм (Цивільний кодекс чи окремий Сімейний кодекс), а концепція сімейного права, яка формується в нашому суспільстві.

Треба підкреслити ще одну важливу методологічну обставину, без якої неможливе подальше вирішення питання щодо концепції сімейного права. Аналізуючи позиції учених щодо цієї проблеми, не можна їх розглядати формально у відриві від часу та обставин, за яких вони були висловлені. Суспільства, держави та права радянських часів уже не існує. Поступово змінюються усі суспільні відносини і загальний порядок їх регулювання. Проблема предмету та методу сімейного права має розглядатися з точки зору сучасного розвитку сімейних відносин в Україні та їх правової регламентації, виходячи із загальних тенденцій розвитку суспільства та права.

У сучасній вітчизняній науці єдиної позиції щодо цього питання не склалося. В літературі наводилися аргументи як на користь концепції «сімейне право — самостійна галузь права», так і проти неї. Виходячи з аналізу предмета і метода правового регулювання сімейних відносин та з урахуванням загальних тенденцій сучасного розвитку права і законодавства є підстави вважати, що сімейне право складає підгалузь цивільного права, хоча в системі цивільного права воно характеризується певною уособленістю, яка обумовлюється особливостями відносин, які регулюються нормами сімейного права, та своєрідністю засобів їх правового регулювання. Це твердження більш детально розглядатиметься при аналізі відносин, які складають предмет сімейного права та методу їх правового регулювання.

Питання щодо сутності методу правового регулювання сімейних відносин у науці завжди було спірним і залежало від відповіді на питання щодо місця сімейного права в системі права. Прибічники концепції «сімейне право — самостійна галузь права», відшукували в методі сімейного права особливості, які давали змогу відокремити його від методу регулювання відносин, які традиційно розглядалися як цивільно-правові. І навпаки, учені, які підтримували концепцію «сімейне право — підгалузь цивільного права» підкреслювали ті ознаки методу сімейного права, які зближували його з методом права цивільного. Концепція, відповідно до якої сімейне право складає підгалузь цивільного права, як уже зазначалося, вбачається більш переконливою. Додаткових аргументів на свою користь вона набула за останній час, який без перебільшення можна визначити як час загальної зміни методу регулювання сімейних відносин.

Метод сімейного права — це сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на вольову поведінку учасників сімейних відносин.

У праві виділяють два загальних методи правового регулювання: диспозитивний та імперативний.

За сучасних умов метод регулювання сімейних відносин може бути визначений як метод диспозитивний, бо він являє собою сукупність засобів, прийомів, способів, за допомогою яких здійснюється юридичний вплив на відносини рівноправних суб'єктів, положення яких характеризується взаємною координацією цілей та інтересів і які в процесі взаємодії задовольняють свої власні інтереси.

Зміст диспозитивного та імперативного методів у першу чергу утворюється з тих елементів правової матерії, які виражають способи правового регулювання. До них, зокрема, належать: дозвіл, заборона та позитивне зобов'язування. Вказані способи правового регулювання пов'язані з суб'єктивними правами та здійснюються через них. Певне поєднання цих способів визначає загальну лінію правового регулювання сімейних відносин.

Дозволи в сімейному праві можуть виражатися у різні способи —прямо чи опосередковано. Подружжя має право укласти договір про надання утримання одному з них, у якому визначити умови, розмір та строки виплати аліментів; батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Це зразки прямого дозволу, який наділяє учасників сімейних правовідносин певними правами без будь-яких застережень. Наряду з цим існують норми, що закріплюють адресовані членам сім'ї дозволи, але ці дозволи не мають прямого характеру бо зумовлюються певними застереженнями. Так, один з подружжя може набути право на майно, яке раніше належало другому з подружжя, але за умови, що це майно за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових витрат або витрат другого з подружжя; батьки мають право управляти майном малолітньої дитини, але при цьому вони зобов'язані вислухати думку дитини щодо способів управління майном тощо.

Заборони в сімейному праві, як правило формулюються більш категорично. Наприклад, у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, рідні брат і сестра, двоюрідні брат і сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Заборони можуть бути і більш опосередкованими, у зв'язку з чим вони нерідко пов'язуються з санкціями. Наприклад, мати або батько можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини, жорстоко поводяться з нею тощо. Така поведінка батьків стосовно дитини є забороненою, хоча вказана норма і не моделюється за принципом «не вправі», «не допускається» або «заборонено». Незважаючи на відсутність прямої вказівки, прихована в цій нормі заборона є очевидною.

Для сімейного права характерним є те, що до випадків невиконання заборон, які встановлені сімейно-правовими нормами, застосовуються санкції, закріплені в цивільному законодавстві. Наприклад, якщо один з подружжя уклав договір, який потребує нотаріального посвідчення, без згоди другого з подружжя, якатакож мала бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена, то такий договір є нікчемним за правилами ст. 220 ЦК України. Такий правочин не створює юридичних наслідків для сторін і кожна з них зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Для сімейного права характерною є наявність багатьох норм, які містять позитивні зобов'язування. В першу чергу вони адресуються повнолітнім членам сім'ї та родичам — батькам, усинов-лювачам, опікунам та піклувальникам. Позитивні зобов'язування ніби спонукають учасників сімейних відносин до позитивних дій, стимулюють їхню правомірну поведінку. Так, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття; опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти.

Метод сімейного права, як і будь-який інший метод правового регулювання, в першу чергу залежить від того, що саме — дозволи чи заборони та зобов'язування — переважають у ньому, яке співвідношення, яка питома вага кожного з цих способів правового регулювання. Визнання приватної власності, відміна багатьох заборон щодо об'єктів права власності, розширення сфери приватного права в цілому знайшли свій відбиток і в сфері регулювання сімейних відносин. Новий СК закріпив цю тенденцію. В сімейному праві значно розширилася сфера дозволу, сфера вільного визначення мети та власного вибору учасниками сімейних відносин своєї поведінки. Диспозитивні засади починають домінувати в сімейному праві, а можливість регулюваннясімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками визначена як одна із загальних засад сімейного права (ч. 2 ст. 7 СК). Все це зближує основні засади регулювання сімейних відносин з іншими цивільними відносинами.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал