Передумови формування перших консюмерських структур в державах СНД

Захист прав споживачів

У колишньому СРСР не існувало єдиної державної політики, а також спеціалізованих відомств на захист прав й інтересів споживачів. Кинувши гучне гасло " Все для людини, все в ім´ я людини", державні чиновники Радянського Союзу не зробили ніяких кроків щодо законодавчого закріплення прав споживачів, а тим паче практичної їх реалізації.

Перші громадські консюмерські організації в СРСР виникли в кінці 80-х років у ході спроб застосування ринкових реформ і демократизації суспільства, передбачених політикою перебудови, яка веде свій початок від рішень квітневого (1985 р.) пленуму ЦК КПРС. А перші державні консюмерські установи, а також перші закони на захист спожівачів почали з´ являтися вже в 90-х роках в незалежних державах - колишніх республіках Радянського Союзу.

Перш ніж аналізувати безпосередні передумови виникнення консюмеризму в колишньому СРСР (рис. 3.1.), доцільно сказати, що в країні існували певні історичні традиції споживчого руху системи контролю якості продукції.

Перші згадки про застосування стандартів з Росії з метою підвищення якості продукції були ще в XVI столітті, в часи правління царя Івана Грозного. Зокрема, були запроваджені стандартні калібри - кружала - для вимірювання гарматних ядер з метою підвищення їх якості. Було також закладено вартове містечко Свіяжськ, під час побудови якого запроваджувалися будівельні елементи, які були заздалегідь виготовлені за стандартними розмірами далеко від Свіяжська - в місті Угличі. Були й інші приклади. Однак в XVI-XVII ст. в Росії обмежувалися лише окремими стандартними рішеннями.

Початок ширшого впровадження стандартизації в Росії був покладений імператором Петром І. Зокрема, у першому зібранні законів Російської імперії був вміщений Указ, який свідчив про запровадження в Росії елементів стандартизації та взаємності. Так, під час побудови флоту для Азовського походу як зразок була використана галера, за якою були виготовлені ще 22 галери. Це дало можливість побудувати російський флот швидко та якісно.

Рис. 3.1. Передумови виникнення консюмеризму в СНД

Особливу увагу Петро І приділяв якості та стандартизації зброї, інтерес в цьому плані являє собою Указ Петра І щодо якості від 2 січня 1723 р. Текст Указу свідчить не лише про вимоги до якості (в даному разі - до рушниць для армії), але й до системи контролю якості продукції, державного нагляду за ним та мірах покарання за виготовлення дефектної продукції. Відомо також, що Петро І, намагаючись розширити й активізувати зовнішню торгівлю, організував у Петербурзі й Архангельську урядові бракеражні комісії, до обов´ язків яких входив нагляд за якістю експортованої Росією сировини (льону, конопель, деревини та ін.)

Розвиток промисловості й транспорту в Російській імперії привів до розширення робіт по стандартизації у XIX ст. Зокрема, в 1860р. був установлений єдиний розмір залізничної колії (1524мм) і затверджені габаритні норми наближення будівель та рухомого складу. В 1889 р. були затверджені перші технічні умови щодо проектування та спору

дження залізниць, а в 1898 р. - єдині технічні вимоги до постачання основних матеріалів і виробів для потреб залізниці. В 1899 р. був визначений єдиний сортамент профілів металопрокату. А в 1900 р. був прийнятий ряд правил та норм щодо проектування та експлуатації електротехнічних виробів тощо.

Впровадження національних стандартів та єдиних вимог до якості продукції в Російській імперії ускладнювалося через велику кількість іноземних концесій, власники яких, як правило, запроваджували свої стандарти. Зокрема, таке положення справ привело до розповсюдження в країні трьох систем вимірювання: аршинної, дюймової та метричної. Це, зрозуміло, ускладнювало виробництво продукції та контролю її якості.

Одним із перших після революції 1917 р. був прийнятий декрет " Про введення міжнародної метричної системи мір важелів" (14 вересня 1918 р.). У 1925 р. створюється Комітет із стандартизації. В 1926р. затверджений перший радянський загальносоюзний стандарт - " Борошно. Селекційні сорти зерна. Номенклатура". В тому ж році були прийняті стандарти на новий сортамент металопрокату, що дозволив скоротити кількість типорозмірів у 6 разів, а також стандарти на метрично дюймове різьблення, на допуски та посадки тощо. Вони стали базою для оволодіння методами передових зарубіжних фірм, таких як Форд, Тейлор, що стосувалися контролю якості продукції на основі допусків та посадок. Як бачимо, однією з перших форм управління якістю в Радянському Союзі стала перевірка виробів методом сортування та розбраковки на придатні та непридатні.

Зародженням елементів захисту прав споживачів можна вважати відміну всередині 30-х років карткової системи за запровадження таврування гир та важелів. Була також введена кримінальна відповідальність за обважування, обмірювання покупців та ін.

В СРСР, як і в західних державах, існували історичні традиції руху споживачів. Так, перші споживчі й кооперативні товариства в Росії почали виникати в 90-ті роки XIX ст. і активно діяли до революційних подій 1917р. Організуючу роль у споживчому русі відігравали з´ їзди кооператорів. У 1908 р. на кооперативному з´ їзді в Москві було представлено 117 споживчих товариств. А у 1917 р. в Російській імперії нараховувалося 35 тис. товариств.

Радянською владою 10 квітня 1918 р. було оприлюднено Декрет " Про споживчу кооперацію". Але споживчий і кооперативний рух при більшовиках з добровільного, незалежного поступово перетворився у державний механізм розподілу дефіцитних товарів. Це, зокрема, відбито у наступних декретах Радянської влади щодо розвитку споживчої кооперації (декрети від 2 листопада 1918 р., від 20 березня 1919 р. та ін.). Споживча кооперація була підпорядкована Наркомпроду і остаточно втратила свою незалежність.

Історичною передумовою появи консюмеризму в СРСР стали певні доробки в галузі управління і створення систем якості. Слід сказати, що рух за поліпшення якості продукції в Радянському Союзі існував з періоду проведення індустріалізації, тобто з перших радянських п´ ятирічок. З часом ставало зрозуміло, що стійкого удосконалення якості продукції неможливо добитися шляхом проведення окремих, навіть масштабних, але розрізнених заходів. В 50-і рр. в радянській практиці найбільш розповсюдженою стала т. зв. Саратовська система організації бездефектного виготовлення продукції та здача її з першого подання, метою якої було створення умов виробництва, що забезпечували виготовлення робітниками продукції без порушень технічної документації. В 60-х р. з´ явилися Львівський, Горьківський (Нижегородський) та Ярославський варіанти системи бездефектної праці. В 1975 р. па передових підприємствах Львівщини з´ явилися комплексні системи управління якістю продукції, метою яких стало створення товарів, які відповідали кращим світовим аналогам, а також досягненням науки й техніки. З 1978 р. Держстандартом СРСР були розроблені та затвердженні Основні принципи Єдиної системи державного управління якістю продукції. Всередині підприємств управління якістю також розвивалося по лінії охоплення більш широкого кола проблем, скажімо, ефективного використання ресурсів та ін. У 80-х рр. прикладом стали системи управління якістю підприємств Дніпропетровщини та ін. Широко розповсюдженими став у 70-80-і рр. " знак якості", яким клеймили вітчизняні товари. Так, на 1 липня 1981 р. Державного Знака якості було удостоєно 87941 найменувань виробів, що випускалися промисловістю (Однак не завжди наявність у того чи іншою виробу Державного Знака якості гарантувала відповідність його державним вимогам якості. Аналіз преси радянських часів свідчить про численні нарікання населення на низьку якість товарів народного споживання та надання послуг, на випуск явно бракованої продукції).

Слід сказати, що визначені стандарти й відповідні рішення щодо якості продукції та послуг в СРСР були розкидані по багатьох законодавчих актах, і окремі, туманні, нечіткі рішення з цього питання тільки підкреслювали значну відмінність між метою та реальністю. До того ж Держстандарту СРСР самому було важко керувати вищеназваними системами якості. Інші ж відомства (Держплан, Держкомпраця тощо) не вбачали в цьому нагальної необхідності.

Безумовною заслугою Держстандарту СРСР в кінці 80-х - на початку 90-х рр., у перехідний до ринкових відносин період, стала робота щодо гармонізації вітчизняних стандартів з міжнародними, в яких знайшов своє відображення й радянський досвід управління якістю продукції.

Важливою передумовою зародження консюмеризму в Радянському Союзі став і досвід певних контролюючих структур, що займалися перевіркою якості продукції, додержанням правил торгівлі, громадського харчування, побуту та ін. Ці проблеми тією чи іншою мірою вирішувалися функціонуванням державних органів (законодавчих, виконавчо-розпорядних, судових та контрольно- наглядових), державно-громадських органів (органів народного контролю), громадських органів партійних, комсомольських, профспілкових та інших організацій, діяльність яких організовувалася, керувалася, пропагувалася, контролювалась єдиним повновладним органом - правлячою партією).

Значний досвід діяльності радянського варіанта " гуртків якості". В їх роботі брала участь значна кількість працівників як у довоєнні, так і в повоєнні роки. Громадські комітети, групи та пости народного контролю безпосередньо на виробництві, постійно діючі виробничі наради, відділи технічного контролю, комсомольські, партійні, профспілкові організації та їх представники у виробничих ппідрозділах підприємств, установ, організацій, «комсомольські прожектори», рейди і таке інше здійснювали безпосередній вплив на працівників, зайнятих у сфері виробництва. Тобто вони були невід’ємною частиною системи управління якістю продукції. Можна говорити про позитивні і негативні сторони соціалістичного змагання у трудових колективах, його формалізм, про недовір´ я чи віру працівників у його доцільність. Але на певних історичних етапах розвитку країни організоване належним чином змагання у трудових колективах давало позитивні результати і сприймалось як реальна участь працівників, громадських і державних органів у поліпшенні якості продукції, товарів і послуг.

Могутнім імпульсом для виникнення консюмеризму в СРСР став реально існуючий консюмерський рух у розвинених країнах, а також формальне визначення Радянським Союзом (у тому числі УРСР і БРСР як членів ООН) Загальної декларації прав людини ООН та Керівних принципів ООН на захист інтересів споживачів.

Безперечно, що свій внесок в оформлення руху на захист прав й інтересів споживачів внесли і політики перебудови. Адже формування в кінці 80-х рр. різноманітних дійсно добровільних організацій у різних сферах громадського буття свідчило про поступове звільнення людей від страху перед самодіяльною активністю як кримінально переслідуваної справи, що цілеспрямовано насаджувалося радянською системою. Важливе місце в розвитку такого до- бровільництва, " низової демократії" взагалі посідали організації, що ставили за мету захист прав й інтересів споживачів.

Перші такі об´ єднання з´ явилися в Ленінграді і Москві восени 1988 р., згодом - у Києві, Свердловську, Челябінську, Мінську, Новосибірську, Воронежі, Ризі, Вільнюсі, у багатьох інших містах на високому гребені громадської активності, що була викликана демократичними перетвореннями, які розпочалися у другій половині 80х рр. Оформлення груп споживачів було пов´ язане з тим, що радянські люди відчули можливість шляхом самоорганізації добиватися поліпшення обслуговування покупців, більш чіткої роботи громадського транспорту, залучення населення до розробки планів міського будівництва тощо. Інколи поштовхом до об´ єднання споживачів були так звані " чорні черги" за меблями, холодильниками, телевізорами та ін., які тривали місяцями, навіть роками. За період, що передував покупці, складалися своєрідні колективи, які очолювались енергійними старостами-самовисуванцями і здатні були відстоювати своє " право на покупку". Часто ядро перших організацій споживачів становили журналісти, юристи, економісти, соціологи, які найбільш регулярно з початку 80-х рр. займалися проблемами роботи магазинів, підприємств - виробників продукції широкого вжитку, а також підприємств побутового обслуговування тощо.