Церква і великокняжа влада. Йосифляни ти Нестяжателі.

Не обійшли реформи і церковне життя. У 1551 році був скликаний церковний Собор, що отримав назву Стоглавого, оскільки його рішення були сформульовані в ста розділах єдиного документа – «Стоглава». Безпосередню участь в організації Собору прийняв і сам цар. Собор уніфікував церковні обряди для всієї Російської православної церкви. Ще так званими Макар’євськими соборами 1547 і 1549 років був визначений загальноросійський пантеон святих, багато місцевих святих були тепер офіційно канонізовані.

Регламентації зазнало церковне мистецтво: наказувалося створювати нові ікони, наслідуючи певним зразкам, серед яких особливе місце зайняли твори Андрія Рубльова.

Виникло питання і про церковне землеволодіння. Було вирішено залишити церкві всі землі, придбані до Стоглавого собору, але надалі купівля і отримання землі в дар повинні були проводитися тільки з царського дозволу. Таким чином, церковне землеволодіння було поставлено під царський контроль.

Велику увагу собор приділив моралі духовенства. Ченцям було заборонено пити горілку, а протопопам наказувалося стежити за поведінкою рядових священиків, щоб «не билися и не лаялися и не сквернословили и пияни бы в церковь и во святый олтарь не входили, и до кровопролития не билися». Боротьба за чистоту вдач повинна була підняти авторитет духовенства і сприяти посиленню престижу церкви в суспільному і державному житті.

Иосифля́ не (Осифля́ не) — последователи Иосифа Волоцкого, представители церковно-политического течения в Русском государстве в конце XV — середине XVI веков, отстаивавшие крайне консервативную позицию по отношению к группам и течениям, требовавшим реформирования официальной церкви. Отстаивали право монастырей на землевладение и владение имуществом в целях осуществления монастырями широкой просветительской и благотворительной деятельности.

Иосиф Волоцкий — обличитель ереси жидовствующих, автор «душеполезного сочинения», называющегося «Просветитель» и ряда посланий, в которых он, споря с другим подвижником — Нилом Сорским, доказывал полезность монастырского землевладения, отстаивал необходимость украшать храмы красивыми росписями, богатыми иконостасами и образами.

Главным оппонентом иосифлян в церкви было возглавляемое Нилом Сорским движение нестяжателей, требовавшее возвращения к коллективизму и аскетизму раннего христианства и соответственного отказа от церковного имущества в общем и феодального землевладения монастырей в частности. На соборе 1503 года иосифляне выступили с резким осуждением нестяжателей и временно поддержавшего их князя Ивана III Васильевича, отстаивая монастырское землевладение. В результате, Иван III перешёл на позиции Иосифа Волоцкого и созвал собор 1504, на котором «жидовствующие» были осуждены как еретики и преданы анафеме.