Соціально-економічний і політичний розвиток Росії в XVII ст

В Російській державі в XVI–XVII ст. посадові особи – бояри, окольничі, думні дворяни і думні дяки – мали право брати участь у засіданнях Боярської думи й у роботі думських комісій. Вони займали вищі двірцеві посади, брали участь у дипломатичних переговорах, розбирали місницькі суперечки. Усі думні звання були скасовані в 1711 р. після створення Сенату.

Боярин: 1) старший дружинник, радник князя в Давньоруській державі IX–XIII ст.; 2) феодал-землевласник; 3) вищий службовий чин у Російській державі XIV–XVII ст., а також особа, яка пожалована цим чином. У побутовому значенні бояри в Росії XVII ст. – усі феодали – поміщики для залежного від них населення; пізніше це слово модифікувалося в поняття «пани», «пан». Звання «боярин» надавало право брати участь у засіданнях Боярської думи. Ближній, або кімнатний, боярин був особливо довіреною особою царя і мав право доступу в царські покої; родич цариці одержував звання властивого боярина.

Окольничий – придворний чин і посада в Російській державі XIII – початку XVIII ст. Первісними функціями окольничого були, очевидно, забезпечення подорожі князя й участь у прийомі і переговорах з іноземними послами. Уперше чин згадають у 1284 р. У XIV-XVIII ст. окольничий входив до складу Боярської думи, був другим за значенням (після боярина) думним чином. Окольничих призначали керівниками приказів, полковими воєводами, брали участь вони й в організації придворних церемоній. Чин відмінний у 1711 р.

Думні дворяни – у російській державі XVI– XVIII ст. третій по «честі» думний чин після бояр і окольничих. Думні дворяни брали участь у засіданнях Боярської думи, у роботі її комісій, керували приказами, виконували придворні і військові обов'язки, призначалися воєводами в міста. У XVI ст. думні дворяни в переважній більшості походили з родовитих прізвищ, і їх чисельність була незначною. Поряд з думними дяками були опорою царської влади в боротьбі з боярською аристократією в Думі.

Дяк – служитель. У Давньоруській державі вони були особистими слугами князя, причому часто невільними; зберігали князівську скарбницю і вели діловодство, у зв'язку з чим спочатку називалися писарями.

Піддячий – помічник дяка. Піддячі розділялися на старших (старих), середніх і молодших. Старші брали участь разом з дяками в оглядах служивих людей, відвозили государеву скарбницю і досить часто виконували обов'язки дяків; з них і призначали останніх.

Намісник – посадова особа, що призначалася князем, і який очолював місцеве управління (збір мита, суд тощо).

Офіційно оформилось кріпосне право. Кріпосне пра­во – ос­вя­че­не зви­чая­ми і санкціоноване но­р­ма­ми пи­са­но­го за­ко­ну пра­во феодалів на осо­бу, пра­цю та ма­й­но бе­з­по­се­ре­д­ніх ви­ро­б­ни­ків, що на­ді­ле­ні за­со­ба­ми ви­ро­б­ни­ц­т­ва та ве­ли осо­би­с­те

Кріпосне право передбачало наявність досить сильної державної влади, здатної реалізувати головні його норми. Тому найважливішою умовою виникнення кріпосництва було існування централізованої державної влади в масштабах всієї країни або окремого князівства.

15. Михайло Федорович.

В январе — феврале 1613 г. в Москве состоялся Земский собор, провозгласивший царем Михаила Федоровича Романова (1613 — 1645). Однако окончательное прекращение Смуты было еще впереди. По стране продолжали рыскать разбойничьи казачьи шайки и отряды интервентов.Атаман И. Заруцкий летом 1612 г. старался подбить донских казаков к походу в Москву с цел посад на трон Ивана — сына М Мнишек. После провала этой авантюры в конце 1613 г. он захватил Астрахань и провел там зиму 1613 — 1614 гг., призывая к мятежу против московских властей и пытаясь создать свое государство под покровительством иран шаха. Когда в марте 1614 г. к Астрахани подошли войска, посланные царем Михаилом Фед, горожане взбунтовались против Заруцкого, и атаману с Мариной Мнишек и ее сыном пришлось бежать. Осенью 1614 г. они были выданы царским войскам яицкими казаками. Вскоре Заруцкий и «воренок» были казн, а М Мнишек брошена в тюрьму.В 1615 г. шведские войска, оккупировавшие северо-западные области и захватившие в 1611 г. Новгород, осадили Псков. Псковичи оказали врагам героическое сопротивление, и, не сумев овладеть городом, шведский король Густав II Адольф решил заключить с Россией мирный договор. В 1617 г. был подписан Столбовский мир, по условиям которого Швеция возвращала России Новгород, но оставляла за собой все земли по побережью Балтийского моря; кроме того, русским купцам запрещалось ездить в европейские страны и торговать с иностранными купцами — вся русская торговля должна была идти через шведские города и при посредничестве подданных шведского короля.Речь Посполитая в 1618 г. королевич Владислав возглавил поход на Москву. Но польская осада столицы оказалась неудачной, и поляки решили подписать перемирие. 1 декабря 1618 г. в селе Деулино был подписан договор между Речью Посполитой и Россией. По условиям Деулинского перемирия военные действия прекращались на 14, 5 лет, за Речью Посполитой оставались Смоленские, Черниговские и Новгород-Северские земли, кроме того, королевич Владислав не отказывался от своих претензий на московский престол и продолжал именовать себя царем. Но из Пол были возвращены многие пленные(Філарет). Россия вышла из Смуты истощенной, с огромными территориальными и людскими потерями. По некоторым данным в этот период погибло до трети населения страны.Международное положение России ухудшилось, ослаб ее военный потенциал, долгое время практически беззащитными оставались южные рубежи. Борьба с иностранным вторжением обернулась официальным неприятием всего иностранного и неправославного, что усугубило культурную замкнутость.