Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Типи світоглядуСтр 1 из 4Следующая ⇒
17) - 18) Волюнтари́ зм — направление в философии, признающее волю первоосновой всего сущего. Термин «волюнтаризм» был введён в конце XIX века социологом Ф. Тённисом. Однако волюнтаристские идеи в этике и в философии выдвигались и раньше А. Шопенгауэром, Ф. Ницше, А. Бергсоном. 19)Екзистенціальна філософія – одна з найбільш модних сучасних філософських систем. Це, насамперед, пояснюється тим, що вона звертається до людини, її життя, проблем існування, її внутрішнього світу. Екзистенціальна філософія виникла, як особливий напрямок, після 1-ої світової війни у Німеччині Предметом філософії існування або екзистенціалізму є людина, її внутрішній світ, її життя, суб’єктивність, усвідомлення нею дійсності, переповненої суперечностями. 20) Психоаналіз - частина психотерапії, лікарський метод дослідження, розвинутий З. Фрейдом для діагностики та лікування істерії. Головним у психоаналізі стало виявлення несвідомого, його філософське осмислення та тлумачення. Фрейд, висуваючи свою концепцію несвідомого, підкреслював, що воно не було предметом дослідження класичної філософії та психології, а причину цього вбачав у культі розуму та свідомості. Психіка ж людини, на його думку, роздвоюється на дві сфери: свідоме та несвідоме. Саме вони і визначають суттєві характеристики особистості. Поділ психіки на свідоме і несвідоме, писав Фрейд, є основною передумовою психоаналізу, і лише він дає змогу зрозуміти і піддати науковому дослідженню часто спостережувані і дуже важливі патологічні процеси душевного життя. 22) У своїх філософських трактатах Сковорода, насамперед, намагався розкрити трагічні суперечності життя і смерті, добра і зла. У своєму ставленні до світу він спирався не стільки на аналіз соціального середовища, скільки на осмислення гуманістичної сутності суперечностей людини і світу, протилежних начал у самій людині. Основними ідеями світогляду Сковороди були: 1. Концепція двох натур – зміст (невидиме) і форма (видиме). 2. Існування трьох світів: макрокосмос (Всесвіт), мікрокосмос (Людина), світ символів (Біблія). 3. Щастя людини залежить від її самопізнання, на основі якого визначається її покликання - «сродна» праця. Пізнаючи себе людина починає жити серцем, як він називає душу людини. При цьому Сковороді вказує на важливості освіти та виховання у формуванні особистості. 21) Філософія Володимира Соловйова: Основною ідеєю його релігійної філософії була ідея: Софія - Душа Світу. Мається на увазі містична космічна сутність, що поєднує Бога з земним світом; Софія уособлює собою вічну жіночність у Бозі і, одночасно, замисел Бога про світ. Цей образ зустрічається у Біблії; Соловйову ж він був відкритий у містичному видінні, про яке оповідає його поема «Три побачення». Ідеї Софії реалізуються у триякий спосіб: в теософії формується уявлення про неї, в теургії вона здобувається, а в теократії вона втілюється. Теософія — дослівно Божа мудрість. Вона є синтезом наукових відкриттів і одкровень християнської релігії в межах цільного знання. Віра не суперечить розумові, а доповнює його. Соловйов визнає ідею еволюції, але вважає її спробою подолання гріхопадіння через прорив до Бога. Еволюція проходить п’ять етапів або царств: мінеральне, рослинне, тваринне, людське і Боже. Теургія — дослівно боготворчість. Соловйов рішуче виступав проти моральної нейтральності науки. Теургія — це очисна практика, без якої неможливе осягнення істини. В її основі лежить культивування християнської любові, як відречення від самоствердження, заради єдності з іншими. Теократія — дослівно влада Бога, те, що Чаадаєв називав досконалим устроєм. В основу теократичної держави мають бути покладені духовні принципи, і вона повинна мати не національний, а вселенський характер. На думку Соловйова, першим кроком до теократії повинно стати об’єднання Російської монархії з Католицькою церквою. 23) Світо́ гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами. Типи світогляду -міфологічний - для поглядів властивий синкретизм, тотемізм, фетишизм, магія тощо. -релігійний - особлива форма усвідомлення світу, в основі якої замість обґрунтування і доказів лежить одкровення. -науковий - усвідомлення світу через отримання істинних знань, відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. -мистецький - форма суспільної свідомості, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів. -філософський - форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу. 24)Філософське світобачення, на відміну від художнього, засноване на розумі, в ньому особа філософа все-таки перебуває на задньому плані порівняно з мистецтвом. Даючи різне тлумачення світу, філософи логікою розуму змушені прийти або до взаємозаперечення, або до різних форм консенсусу, що характерно і для науки. Їхні побудови не можуть байдуже співіснувати, як це буває в мистецтві. Цим зумовлена боротьба шкіл і напрямів у філософії. Отже, специфіка філософського знання полягає в тому, що, будучи надзагальним, воно, на відміну від наукового, не має чіткого укорінення у факти. А на відміну від мистецтва, з яким його споріднює оцінювальне відношення до дійсності, філософія все-таки ґрунтується на засадах розуму, передбачає певну, хоч і не чітку, відповідність дійсності. 25) Матеріалі́ зм — один з основних напрямків філософії, який у вирішенні основного питання філософії стверджує, що буття, природа, матеріальне є первинним, а дух, свідомість, ідеальне — вторинним. Відповідно трьом головним рівням розвитку виділяються основні види матеріалізму: Наївний або стихійний матеріалізм древніх греків і римлян, що поєднувався у них з наївною діалектикою. Антична наука не розчленована на окремі галузі; вона носить єдиний філософський характер: всі галузі знання знаходяться під егідою філософії і підпорядковані їй. Метафізичний 17 -18 вв. Наука швидко диференціюється, розчленовуючись на відособлені галузі, які виходять з-під опіки філософії. Відбувається розрив між матеріалізмом і діалектикою: у матеріалізмі зустрічаються лише елементи діалектики за панування загального метафізичного погляду на світ. Діалектичний матеріалізм, в якому матеріалізм і діалектика органічно з'єднуються, так що встановлюється повна єдність діалектики (вчення про розвиток), логіки (вчення про мислення), теорії пізнання. У науку проникає велика ідея загального зв'язку і розвитку природи. Роз'єднані доти окремі науки наводяться у взаємний зв'язок не лише між собою, але і з філософією. Подальша диференціація наук здійснюється в єдності з їх інтеграцією. 26) Ідеалізм — протилежний матеріалізму напрям філософії, вихідним принципом якого є твердження, що в основі речей і явищ об'єктивної дійсності лежить не матеріальне, а ідеальне, духовний початок: світовий розум, ідея, відчуття і т. ін. При вирішенні основного питання філософії — про відношення мислення до буття — ідеалізм виходить з визнання первинності свідомості, духу і вторинності природи, матерії. Є дві форми ідеалізму: об'єктивний та суб'єктивний. Об'єктивний ідеалізм в основу всього існуючого кладе свідомість як таку, світовий дух, абсолютну ідею. Суб'єктивний ідеалізм виходить з визнання, що первинним і реально існуючим є лише наші відчуття, наше «я», а все те, що оточує нас, є лише продуктом, комплексом наших відчуттів 27) структура Філосо́ фія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу. Серед основних функцій філософії, що мають як індивідуально-особисте, так і суспільне значення, традиційно виділяють: світоглядна — філософія допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей; пізнавальна — завдяки дослідженню загальних проблем пізнання філософія озброює людину орієнтирами в пізнавальній діяльності, критеріями та ознаками правильного руху на шляху до надійних, достовірних знань; логічна — філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції у міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах; соціально-адаптивна — філософія допомагає зорієнтуватися у складних, строкатих, розмаїтих проявах суспільного життя і виробити власну соціальну позицію; критична — проявляється в опозиції філософії до емпіричної дійсності, до світу повсякденної реальності, руйнуванні звичних стереотипів та забобонів, пошуку шляхів до більш вдосконаленого, людяного світу; виховна — філософія прищеплює інтерес і смак до самовиховання, сприяє посиленню потягу людини до самовдосконалення, творчого підходу до життя, пошуку життєвих сенсів. 28) У категорії «буття» здійснюється інтеграція основних ідей про світ як ціле: світ є, існує як безмежна Цілісність; природне і духовне, індивіди і суспільство.Буття — це все те, що є, що існує.Буття у філософській антропології розглядається як здатність людини виходити за сферу суб'єктивності і обґрунтовувати усе сущее 29) Мате́ рія -поняття філософії, яке в різних історичних епохах, школах та філософських дисциплінах має різне значення. Категория матерії має вагоме методологічне і світоглядне значення. Світоглядна роль цієї категорії полягає у тому, що вона охоплює не лише ті об’єкти, які вже пізнанні наукою, а й ті, які будуть відкриті у майбутньому. І хоча ті потенційні об’єкти можливо будуть мати принципово нові властивості, все ж вони будуть матеріальні, оскільки існуватимуть реально, поза людськими відчуттями. Методологічна функція поняття матерія виявляється у тому, що воно застерігає проти пошуків першоматерії як останньої і незмінної суті об’єктивного світу. Матерія безкінечна у своїх просторово-часових і якісних вимірах (кожне явище є лише формою матерії, а не якимсь останнім субстратом світу). 30) Рух — поняття, яке використовується для позначення будь-яких змін, які відбуваються у Всесвіті. Також рух — це процес переміщення, зміна положення тіла відносно інших тіл у просторі. Рух абсолютний. Момент спокою, рівноваги відносний. Спокій має місце відносно не всієї матерії, а лише відносно тих чи інших окремих матеріальних об'єктів. Спокій – це один із моментів руху. 31) Простір і час є загальними формами існування матерії. Матерія, що рухається, постійно перебуває у просторі і часі. Простір - це форма буття матерії, яка характеризує її протяжність; час - це форма буття матерії, яка характеризує послідовність, тривалість, ритм і темп, відокремленість стадій розвитку матеріальних процесів. 32)відображення– це здатність матеріальних явищ, предметів, систем відтворювати у своїх властивостях особливості інших явищ, предметів, систем в процесі взаємодії з ними. Форми: Подразливість - вихідна форма відображення, здатність до реакції. Чутливість - здатність до відчуттям, що є початковою формою психіки тварин. Сприйняття - не тільки диференційоване сприйняття властивості і відносини речей, але й відображення значного числа істотних в біологічному відношенні зв'язків у навколишньому світі. Свідомість - припускає не тільки вплив на суб'єкт ззовні, але й активну дію самого суб'єкта, його творчу активність, яка проявляється у вибірковості й цілеспрямованості сприйняття, у відволіканні від одних предметів, властивостей і відносин і фіксуванні інших, у перетворенні почуттів, образу в логічну думку, в оперуванні понятійними формами знання 33) свідомість – це осмислене відображення дійсності, яке забезпечує собою особливий людський спосіб адаптації до середовища шляхом змін не внутрішньої будови людини, а оточуючого середовища. До властивостей свідомості можна віднести такі: 1) активність, яка забезпечує здійснення людиною предметно-перетворювальної діяльності; цілепокладання, абстрагування, передбачення, творчість; 2) комунікативність як смисловий зв’язок між суб’єктами, зв’язок з мовою; 3) суб’єктивність – ідеальне як загальна форма існування свідомості як суб’єктивної реальності; 4) системність як цілісна структуровано-організована система.
^ Функції свідомості: інформаційно-пізнавальна, акумулятивна, аксіологічна, цілепокладання, конструктивно-творча, комунікативна, регулятивно-управлінська. Для цього слід ознайомитися з відповідними сторінками підручників.
|