Особливості використання в міжнародній сфері основних форм розрахунків

Форми розрахунків — це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов’язань за зовнішньоторговельним контрактом. При цьому порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями — Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо.

Практика міжнародної торгівлі та банківської практики виділяє п'ять основних форм розрахунків:

• авансовий платіж (cash in advance/down payment);

• банківський переказ (remittance);

• акредитив(letter of credit);

• інкасо (collections);

• відкритий рахунок (open account).

Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (документарні акредитиви, інкасо) і недокументарні (акредитиви, інкасо, платіж на відкритий рахунок, банківський переказ). Сьогодення вимагає використання в зовнішній торгівлі таких

засобів платежу, як чеки, пластикові картки, векселі, банківськіперекази тощо.

Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов’язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості.

По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів.

Третя особливість міжнародних розрахунків полягає в тому, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує відповідні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні розрахунки. Валютні обмеження — це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків. Кожна форма розрахунків містить певну частку ризику для експортера або імпортера і залежить від багатьох чинників: від виду товару, ступеня взаємної довіри контрагентів, наявності кредитної угоди, платоспроможності зовнішньоторговельних партнерів, рівня попиту і пропозиції на даний товар, надійності залучених банків. Тому кожний контрагент намагається наполягати на тій формі розрахунків, за якої він мав би найменший ризик.