Система банківського права

Банківське право складається з великої кількості правових норм. Сукупність їх віддзеркалюється у складній цілісній системі, усередині якої банківсько-правові норми групуються в певній послідовності і взаємозв’язку. Групування норм залежить від особливостей і взаємних зв’язків регульованих ними банківських відносин, тобто має об’єктивну основу. Однак право не тільки виражає суспільні відносини, його призначення – регулювати та активно впливати на них. У зв’язку з цим на побудову системи банківського права, групування його норм та формування відповідних інститутів впливають і потреби суспільної практики. Системою банківського права, яка знаходиться на стадії активної трансформації, слід вважати об’єктивно обумовлену його побудову, об’єднання і розміщення банківсько-правових норм у певному взаємозв’язку і послідовності. Групування банківсько-правових норм віддзеркалює два боки – зовнішній і внутрішній. Зовнішній бік вказує на місце банківського права в системі національного права України. Внутрішній бік систематизації банківсько-правових норм має на меті їх групування відповідно до внутрішнього змісту і ієрархії, тобто їх поділ на загальногалузеві норми, підгалузеві та норми окремих банківсько-правових інститутів.

Інститут банківського права – це угруповання норм права, щорегулюють відповідні види однорідних суспільних відносин. Порядок розміщення в межах галузі права об’єктивно обумовлений самою системою суспільних відносин у сфері банківської діяльності. У зв’язку з цим, а також аналогічно з іншими галузями права України банківське право поділяється на загальну і особливу частини. Така побудова системи галузей права дозволяє науці, що їх вивчає, здійснювати дослідження загальних питань теорії тієї чи іншої галузі права і розробку питань, пов’язаних з подальшим розвитком і удосконаленням окремих правових інститутів, з урахуванням вимог практики, сприяє поліпшенню її вивчення.

В загальну частину банківського права як галузі права входять норми, що закріплюють: загальні положення банківської системи, правові форми і методи банківської діяльності, правове становище Національного банку та комерційних банків і кредитних установ України, порядок створення та припинення діяльності банків. Загальна частина банківського права служить об’єднуючим началом для всіх інших норм, виражає єдність мети і завдань їх об’єднання в галузь права.

Поряд з нормами інших правових галузей, первинних по відношенню до банківського права, загальна частина включає специфічні банківські положення, яких немає в інших галузях. До початкових норм банківського права відносяться перш за все норми-дефініції, які, хоча і не є безпосередньо регулятивними, мають правовий характер, оскільки визначають загальні положення і напрямки правового регулювання, діють у зв’язку і єдності з нормами – правилами поведінки, деталізуються і реалізуються через них. За приклад у даному випадку можна навести дефініції таких понять, як «банк», «банківська система», «кредитна організація».

Норми загальної частини банківського права конкретизуються в його особливій частині, куди входять інститути, що мають вузькоцільове значення через специфіку їх об’єкта. В особливу частину входять згруповані інститути і норми, які регулюють відносини у сферах: операцій із залучення банківських ресурсів (банківські вклади, банківські рахунки, емісія банками власних цінних паперів); розрахунково-касових правовідносин; операцій із розміщення власних та залучених коштів (банківський кредит, комерційний кредит, лізинг, факторинг, застава); валютних операцій (іноземна валюта, валютні цінності, валютне регулювання та валютний контроль, кореспондентські відносини з іноземними банками).

В системі банківського права знаходить своє віддзеркалення банківська система України як об’єктивно існуюча економічна категорія, що включає НБУ та комерційні банки, створені у формі акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю та кооперативних банків. Загальна й особлива частина банківського права взаємопов’язані між собою, а положення загальної частини стосуються всіх інститутів особливої частини.

Від системи банківського права як галузі (підгалузі) права слід відрізняти систему банківського законодавства, яка являє собою систему нормативно-правових актів, що регулюють банківські правовідносини в державі. Воно містить основоположні правові норми і базові положення банківської діяльності. Банківське законодавство втілює банківсько-правові норми, які визначені в актах державних законодавчих та виконавчих органів та міжнародних актах.

Основою банківського законодавства є Конституція України. Закони України мають вищу юридичну силу в порівнянні з усіма іншими актами держави. Вища юридична сила законів полягає у тому, що окремі нормативні акти видаються на їх підставі та повинні їм відповідати. До особливостей банківського законодавства України слід віднести використання в ході регулювання банківської діяльності значного обсягу нормативно-правових актів, зокрема постанов правління НБУ. Саме система банківського законодавства відноситься до зовнішніх форм вираження банківського права. Найбільша частина банківського законодавства спрямована на регулювання діяльності Національного та комерційних банків України, їх взаємовідносин між собою, а також з іншими суб’єктами банківських правовідносин у процесі виконання банківських операцій та угод.

Банківське право як галузь права і як галузь законодавства тісно пов’язані з наукою банківського права. Якщо банківське право як галузь права та галузь законодавства регулює суспільні відносини в банківській системі, то наука банківського права розвиває банківсько-правові категорії і сприяє удосконаленню банківського законодавства. Якщо банківське право як галузь права матеріалізується в правових нормах, то наука банківського права матеріалізується в наукових статтях, монографіях та підручниках з банківського права.

Предметом науки банківського права є сукупність знань про банківське право та банківську діяльність. Найбільшу частину цих знань складає практичний досвід право-застосовної діяльності органів управління банківськими відносинами. Отже, науку банківського права можна визначити як систему знань про банківське право і банківську діяльність держави і закономірності розвитку цих знань. Науці банківського права властиві певні особливості.

По-перше, її предмет складають соціальні явища, які не досліджує жодна інша наука, – банківсько-правові відносини і норми, що їх регулюють.

По-друге, наука банківського права вивчає відносини з подвійною правовою природою: відповідні відносини, як правило, з участю Національного банку України, регулюються за допомогою імперативного методу, а інші – за допомогою диспозитивного методу.

По-третє, наука банківського права вивчає явища, які за своєю природою передбачають об’єднання економічних та правових категорій. Наука банківського права передбачає використання понятійно–категоріального апарату економічної науки, який є основою більшості банківсько-правових понять.

Наука банківського права є не тільки засобом пізнання закономірностей розвитку банківського права, але й основою, на якій будується вивчення і засвоєння основних її положень в тісному зв’язку з діючим банківським правом і законодавством та практикою їх застосування. Тому під банківським правом як навчальною дисципліною слід розуміти систему тих положень науки банківського права, які розкривають багатогранність самого поняття банківського права, використовувані в науці і діючому законодавстві банківсько-правові категорії і пов’язані з ними юридичні конструкції, а також ті її положення, які безпосередньо розкривають зміст всіх інститутів банківського права.

Таким чином, банківське право як навчальна дисципліна має ті самі межі, що й наука банківського права, тільки з меншим обсягом знань, притому прикладного характеру. З цього випливають дві особливості банківського права як навчальної дисципліни. По-перше, хоча в цій дисципліні знання мають певною мірою прикладний характер, вони не повинні зводитися лише до простого коментованого викладення діючого законодавства. Завдання її полягає в тому, щоб це викладення базувалося на міцному науковому фундаменті, на відповідних теоретичних концепціях. По-друге, банківське право як навчальна дисципліна не повинно обмежуватись тільки матеріалом, викладеним у чинному банківському законодавстві. Норми банківського права регулюють відносини, які не завжди враховують зміни в правовому статусі суб’єктів цих відносин. У зв’язку з цим в навчальному курсі банківського права повинен міститися матеріал, продиктований діючою практикою, який не знайшов повного закріплення в діючому банківському законодавстві.