Основи електробезпеки

Електробезпе́ ка — система організаційних та технічних заходів і засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичної електрики. Правила електробезпеки регламентуються правовими і технічними документами, нормативно-технічною базою. Знання основ електробезпеки обов'язкове для персоналу, що обслуговує електроустановки і електроустаткування.

Можливі способи захисту[ред. • ред. код]

· електрична ізоляція

· захист від випадкового дотику до струмовідних частин

· захисне заземлення, занулення, зрівнювання електричних потенціалів

· захисне відключення

· застосування наднизької (безпечної) напруги

· контроль і профілактика пошкодження ізоляції

· захист від небезпеки при переході з вищої сторони на нижчу

· електричне розділення кіл

· застосування індивідуальних захисних засобів

Для виключення небезпеки дотику до струмопровідних частин електрообладнання необхідно забезпечити їх недоступність. Це досягається за допомогою розташування струмопровідних частин на недоступній висоті або в недоступному місці, а якщо таке розташування неможливе — застосування огорож і бар'єрів.

11.Рідини

Рідина́ — один з основних агрегатних станів речовини поряд із газом та твердим тілом. Від газу рідина відрізняється тим, що зберігає свій об'єм, а від твердого тіла тим, що не зберігає форму.

Рух рідин та тіл в рідинах вивчає розділ фізики гідродинаміка, будову та фізичні властивості рідин — фізика рідин, складова частинамолекулярної фізики.

Густиною рідини називається її маса, віднесена до одиниці об'єму:

де М — маса рідини в об'ємі W.

Стисливість — це здатність рідини змінювати свій об’єм при зміні тиску.

Стисливість рідини визначається рівнянням стану і, як правило, мала за величиною. Мала стисливість рідини обумовлена тим, що рідина характеризується сильною молекулярною взаємодією, а зміни величин тиску в технічних процесах порівняно невеликі.

В'я́ зкість або внутрішнє тертя — властивість рідких речовин (рідин і газів) чинити опір переміщенню однієї їх частини відносно іншої. Одиниця вимірювання динамічного коефіцієнта в'язкості — Пуаз.

12. Прийом автомобіля в ремонт

Автомобиль должен быть чистым, и без лишнего груза.

В автосервисе автомобиль принимает мастер-приемщик.

При приемке автомобиля необходимо обязательно выполнить следующие действия:

- проверить документы на автомобиль

- комплектность автомобиля

- техническое состояние

- определить и согласовать с клиентом объем работ

- предварительно определяют стоимость и сроки выполнения работ

Автосервис несет ответственность за сохранность принятого автомобиля. Перечень работ, указанный в запланированном заказе, должен соответствовать прайсу цен на услуги и подлежит выполнению.

Дополнительные работы по устранению неисправностей, обнаруженные в процессе ремонта, производятся только после согласования с клиентом.

Неисправности автомобиля, которые влияют непосредственно на безопасность движения транспортного средства, обнаруженные в процессе ремонта, необходимо обязательно устранить.

В случае отказа клиента от выполнения этих работ в документе по сервисному обслуживанию отмечается неисправность и делается запись «Автомобиль запрещено эксплуатировать до устранения неисправностей влияющих на безопасность дорожного движения».

13. Технічні виміри

Вимірювання — знаходження значення фізичної величини досвідченим шляхом за допомогою спеціальних технічних засобів, наприклад вимірювання розмірів валу мікрометром.

Технічні випробування та дослідження

• проведення фізичних, хімічних, інших випробувань щодо всіх видів матеріалів, які підлягають аналізу, та продуктів, у т.ч.:
• акустичні та вібраційні випробування
• дослідження складу мінералів та вмісту в них домішок тощо
• дослідження у сфері гігієни харчування, у т.ч. ветеринарний контроль і контроль за виробництвом харчових продуктів
• дослідження фізичних та експлуатаційних характеристик матеріалів, таких як сила, товщина, зносостійкість, радіоактивність тощо
• випробування властивостей і надійності матеріалів
• випробування експлуатаційних характеристик механізмів: двигунів, автомобілів, електронного устатковання тощо
• радіографічне тестування зварених швів і стиків
• аналіз руйнувань
• дослідження та виміри параметрів навколишнього середовища: забруднення повітря та водних ресурсів тощо
• сертифікацію продуктів, у т.ч. товарів народного споживання, двигунів, повітряних транспортних засобів, контейнерів під тиском, атомних електростанцій тощо
• періодичні випробування автотранспортних засобів на предмет дорожньої безпеки
• випробування із застосуванням моделей і макетів (наприклад, повітряних транспортних засобів, водної техніки, гребель тощо)
• діяльність міліцейських лабораторій

14.Перевірка після ремонту

Контроль і випробування автомобіля проводять для перевірки комплектності, якості складальних, регулювальних і кріпильних робіт, перевірки роботи і технічного стану всіх агрегатів, механізмів і приладів, додаткового регулювання, а також для виявлення відповідності технічних показників необхідним технічним умовам. Випробування проводять на стенді з біговими барабанами. Стенд дозволяє перевірити роботу двигуна, агрегатів трансмісії і ходової частини, а також оцінити основні експлуатаційно-технічні якості автомобіля, потужність двигуна, тягове зусилля на ведучих колесах, витрату палива на різних швидкісних і навантажувальних режимах, шлях і час розгону до заданої швидкості, втрати потужності на тертя в агрегатах і ходовій частині, найбільший допустимий гальмівний шлях з певною швидкістю і одночасність та інтенсивність дії гальмівних механізмів, перевірити і відрегулювати встановлення кутів керованих коліс і т.д. Всі виявлені при випробуваннях несправності необхідно усунути.

В доповнення до стендових випробувань кожен автомобіль після капітального ремонту повинен пройти випробування пробігом на певну відстань із заданим навантаженням і з швидкістю, яка не перевищує встановленої величини, для перевірки на керованість, а також для додаткового визначення відповідності технічного стану автомобіля необхідним технічним нормам на різних режимах роботи і в різних дорожніх умовах. При пробігу перевіряють також справність і надійність роботи всіх систем, механізмів і з'єднань. Після випробувань пробігом автомобіль ретельно оглядають, всі виявлені пробігом і оглядом дефекти усувають. При відсутності дефектів (або після їх усунення) автомобіль поступає на кінцеве фарбування, а потім на склад готової продукції.

Мета випробувань - перевірити правильність, якість складання і регулювання механізмів, агрегатів і автомобіля в цілому, а також припрацювати поверхні тертя.

Автомобілі випробовують пробігом під навантаженням 75% номінальної вантажопідйомності на дорогах з твердим покриттям, на відстані 30 км із швидкістю 35...40 км/год. Під час пробігу контролюють гальмівний шлях, він не повинен перевищувати 7...8 м. Гальмування повинне бути плавним без ривків (всі колеса повинні зупинятися попарно одночасно).

В якісно відремонтованого автомобіля техніко-економічні показники повинні відповідати нормативним, при цьому двигун повинен бути прийомистим, працювати в нормальному температурному режимі без шумів і стуків, складальні одиниці шасі надійно включатися в роботу, переключатися і виключатися без ривків плавно; не повинно бути підтікання масла, охолоджувальної, гідравлічної і гальмівної рідин.

15. Принцип дії карбюратора

Карбюратор – призначений для приготування пальної суміші та забезпечення роботи двигуна на різних його режимах. Будова карбюратора
Карбюратор К-126Б (автомобіль ГАЗ-53А) складається з: трьох частин верхньої, середньої та нижньої. У верхній частині карбюратора знаходиться повітряна заслінка з автоматичним клапаном 17, фланцем для кріплення повітряного фільтра, балансувальної трубки 6, паливопідводящого штуцера с сітчастим фільтром 5, поплавка 2 з запірною голкою 4.
У середній частині находиться поплавкова камера з головними жиклерами 1, оглядового вікна за рівнем палева в поплавцевій камері, двох змішувальних камер одна забезпечує роботу правого ряду циліндрів друга лівого, малих10 та великих 11 дифузорів, розпилювача головної дозуючої системи 9, до якої входять (головні паливні жиклери 1, повітряний жиклер 8), паливних та повітряних жиклерів системи холостого хода, економайзера 31 з клапаном 20, прискорювального насоса 23 з зворотнім клапаном 26, та привода прискорювального насоса і економайзера, розпилювача прискорювального насоса
В нижній частині находиться дросельні заслінки, вивідні отвори с регулювальними гвинтами якості палива системи холостого ходу, вісь дросельних заслінок яка з’єднується з чим? Правильно з педаллю газу і обмежувача обертів двигуна який обмежує оберти в межах 3500 об\хв

Процес приготування пальної суміші називається карбюрацией. Приготування горючої суміші здійснюється в приладі, званому карбюратором. Дія карбюратора засноване на принципі пульверизації (рис. 35). Повітря, що проходить з великою швидкістю біля вершини трубки, зануреної в рідина, що створює розрідження, внаслідок якого рідина по трубці піднімається і під дією струменя повітря распыли-ється.

У найпростішому карбюраторі (рис, 36) розрізняють дві основні частини: поплавцеву і змішувальну камеру. В поплавковій камері розташований запірний механізм, що складається з поплавця і голчастого клапана з сідлом. В змішувальної камери, виконаної у вигляді труби, розташовується вузька горловина - дифузор, в яку виведена трубка - розпилювач з поплавкової камери. В початку розпилювача розташований отвір певного перетину і форми - жиклер. Нижче дифузора розташований дросель.

При заповненні поплавкової камери рівень палива підвищується, поплавок, спливаючи, тисне на клапан закриває отвір в сідлі Якщо паливо не витрачається, то подача його в поплавцеву камеру припиняється і рівень палива залишається постійним. Вихідний отвір розпилювача розташоване трохи вище рівня палива в поплавковій камері (1-2 мм).

Змішувальна камера з'єднана з циліндром двигуна впускним трубопроводом, і при такті впуску (впускний клапан відкритий) розрідження з циліндра двигуна передається через впускний отвір, відкрите клапаном, в змішувальну камеру. Швидкість повітря, що проходить в дифузорі карбюратора, збільшується, створюючи в ньому розрідження. За рахунок різниці тисків в поплавковій (атмосферний) і змішувальної (нижче атмосферного) камерах паливо почне витікати через розпилювач. Проходять повітрям струмінь цього палива розбивається на краплі і, випаровуючись, інтенсивно перемішується з повітрям.

Кількість подається в циліндр горючої суміші змінюється відкриттям дроселя або збільшенням частоти обертання колінчастого вала двигуна.

Рівень палива в поплавковій камері знижується, поплавець опускається, відкриваючи отвір в сідлі запірного клапана, і паливо знову надходить у поплавцеву камеру. Поплавкова камера служить для під-! тримання необхідного рівня палива при роботі двигуна, а змішувальна камера - для приготування суміші з парів палива і повітря.

Найпростіший карбюратор може забезпечити приготування суміші необхідного складу тільки при одному певному сталому режимі, т. тобто при постійній частоті обертання колінчастого вала двигуна і постійно відкритому дроселі. Практично робота двигуна весь час відбувається при змінних навантаженнях і змінній частоті обертання колінчастого валу.

Для забезпечення роботи двигуна карбюратор при кожному зміні навантаження або частоти обертання колінчастого вала повинен готувати строго певний, найвигідніший для даного режиму склад горючої суміші.

При пуску холодного двигуна, коли умови сумішоутворення внаслідок малої частоти обертання колінчастого вала двигуна погані, найпростіший карбюратор не може приготувати суміш багатого складу. При малій частоті обертання колінчастого вала на холостому ходу, коли дросель прикритий, розрідження в дифузорі буде недостатнім і не може викликати закінчення палива з розпилювача. Тому найпростіший карбюратор також не може забезпечити роботу двигуна на малій частоті обертання холостого ходу. На середніх навантаженнях по мірі відкриття дроселя горюча суміш буде збагачуватися в той час, коли для економічної роботи необхідна суміш збідненого складу. При повних навантаженнях і різкій зміні навантаження або частоти обертання колінчастого валу найпростіший карбюратор не забезпечує необхідного збагачення суміші.

16. Колінвал, кривошип

Колі́ нчастий вал — вал (чи вузол у випадку складеного валу) складної форми, призначений для перетворення зворотно-поступального руху (наприклад, поршня) в обертальний навколо своєї осі, що має шийки, зміщені від осі обертання для кріплення шатунів, від яких сприймає зусилля і перетворює їх в крутний момент. Є складовою частиною кривошипно-шатунного механізму(КШМ).

Кривошип (рос. кривошип, англ. crank, нім. Kurbel f) – ланка кривошипного механізму, яка може під час руху робити повний оберт навколо нерухомої осі. Як правило, виступає в ролі ведучої ланки важільних і зубчасто-важільних механізмів.

17. Метали і сплави

Мета́ ли — клас хімічних елементів і речовин з такимихімічними та фізичними властивостями:

· добре проводять електричний струм і тепло,

· непрозорі, але здатні відбивати світло (мають металічний блиск),

· ковкі, що дозволяє надавати виробам з них потрібної форми та розвальцьовувати їх,

· пластичні, що дає можливість витягати їх у тонкий дріт.

· при участі у хімічних реакціях є донорами електронів (віддають електрони).

Метали, які застосовують у машинобудуванні, поділяють на чорні і кольорові.

Чорні метали Мають темно-сірий колір, велику густину, високу температуру плавлення, відносно високу твердість. До чорних металів належить залізо і його сплави.

Кольорові метали Мають відтінки кольорів — червоного, жовтого, білого. Кольорові метали поділяють на важкі (мідь, цинк, свинець, олово та ін.) і легкі (магній, алюміній, титан).

Для виготовлення деталей машин застосовують переважно металеві сплави, бо чисті метали не завжди відповідають умовам роботи деталей, тому деталі виготовляють в основному із чорних сплавів.

Чорні сплави — це з'єднання заліза з вуглецем. Залежно від кількості вмісту вуглецю чорні сплави поділяють на сталі і чавуни.

Сталями Називають сплав заліза з вуглецем, в якому вміст вуглецю не перевищує 2, 14 %.

Чавунами називають сплав заліза з вуглецем, в якому вміст вуглецю становить від 2, 14 до 6, 67 %.

Сплав (стоп ^[1]) — тверда або рідка однорідна речовина, утворена сплавленням (стопленням) кількох металів або металів з неметалами.Температура плавлення стопів зазвичай є нижчою від такої металів, що входять до їхнього складу.

Твердість стопів, здебільшого, вища від твердості окремих металів, що їх утворюють. Наприклад, додаток 1% Берилію до Купруму збільшує твердість міді всемеро.

Ковкість і пластичність металів у стопах зазвичай знижується. Тепло- й електропровідність металів у стопах теж меншає. Механічна міцність стопів навпаки, здебільшого, зростає. Навіть незначні домішки іншого металу часто різко підвищують міцність стопу.

Хімічні властивості металів у стопах теж змінюються. Наприклад, додаючи до звичайної сталі 15—20% Силіцію, отримують кислототривку сталь.

Металеві стопи мають надзвичайно велике значення, бо в техніці застосовують зазвичай не чисті метали, а стопи. Сучасна техніка вимагає стопи з найрізноманітнішими властивостями: надтверді чи м'які, тяжкотопкі та легкотопкі, стійкі до дії різних газів, кислот, лугів, протифрикційні тощо.

Нині відомо вже кілька тисяч різних стопів з різноманітними властивостями. Серед них найпоширенішими є стопи на основі Феруму й Алюмінію.

18.Рубання металів

Рубання — це одна з основних слюсарних операцій. Застосо­вують його тоді, коли треба зняти шар металу без високої точності обробки. В одиничному або дрібносерійному виробництві, а також на різних ремонтних і монтажних роботах застосовують слюсарне рубання за допомогою зубила, крейцмейселя та молотка. Рубанням часто називають розрізання ножицями сортового прокату сталі у холодному чи гарячому стані. На складальних роботах, якщо треба зняти невеликий шар металу (припуск на обробку), також застосовують рубання.Рубання металу на деталях невеликого розміру здійснюють у слюсарних лещатах. Рубання металу на деталях, що мають вели­кий розмір і вагу, роблять на місці установки деталі. Слюсарне рубання доводиться застосовувати в багатьох інших випадках при ремонтних і складальних роботах. Це, наприклад, вирубка ма­стильних канавок у вкладишах підшипників, розчистка старих мастильних канавок у верстатах під час їх ремонту, рубання голо­вок заклепок, обрубання литва та ін.

Є різні види рубання — розрубування металу, обрубування кінців штаб, кромок металу, прорубування канавок, вирубування отворів у листовому металі, точне обрубування деталей, що припа­совуються впритул (прирубування впритул).

Рубання буває чорнове (зачищання) і чистове (точне).

Для рубання металу застосовують різальний інструмент — зубило, крейцмейсель і ударний інструмент — слюсарний молоток. Зубило чи крейцмейсель тримають лівою рукою, а молоток —правою. Встановивши різальний інструмент на тому місці, де треба зрубати метал, по ньому ударяють молотком.

19.Правила після капремонту

При експлуатації автомобіля після капітального ремонту двигуна бажано

частіше контролювати рівень масла і рідини, що охолоджує. Перші декілька

сотень кілометрів не слід піддавати двигун максимальним оборотам

колінчастого валу і навантаженням (їзда по бездоріжжю, буксирування

причепа і т.д.).

Після капремонту особливо важливе строге дотримання термінів і об'ємів

ТЕ. У перелік їх робіт зазвичай входять обов'язкова для деяких моделей

двигунів протяжка кріплення ГБЦ і регулювання теплових зазорів приводу

клапанів, заміна масла і масляного фільтру (як правило, після 1 - 2, 5

тис. км. пробігу), зовнішній огляд двигуна, усунення виявлених дефектів,

зокрема зауважень автовласника.

До моторного масла, використовуваного після капітального ремонту, ніяких

спеціальних вимог не немає - воно повинне відповідати типу двигуна і

сезону експлуатації