Роман А. Свидницького. «Люборацькі». Проблематика. Образи.

оман «Люборацькі» — найвизначніший твір Свидниць­кого. Написаний в 1861—1862 роках і тоді ж надісланий до «Основи» роман, на жаль, в свій час не став явищем літера­турного процесу. Лише через чверть століття рукопис тво­ру потрапив до І. Франка і був надрукований у журналі «Зоря» за 1886 рік. Правда, журнальний варіант роману з'явився із значними пропусками і довільними переробками окремих місць, бо редакції, яка залежала від клерикально-консервативних кіл галицького суспільства, були не до впо­доби реалістичні картини з життя духовенства. Тільки а 1901 році твір з'явився повністю на основі того списку, що в свій час потрапив до І. Франка. Але, як переконливо довів М. Сиваченко, і досі ще не існує науково-критичного, кано­нічного тексту «Люборацьких», який би максимально наближався до того тексту, що вийшов з-під пера таланови­того письменника (автограф роману втрачено).Роман на той час був новаторським і за жанром, і за змістом. У ньому розкриваються проблеми суспільного життя України у 40—60-ті роки XIX століття. Широке тематичне полотно твору дало підставу І. Франкові назвати його «першим реалістичним романом на побутовому тлі». У романі «Люборацькі» було поставлено важливі проб­леми народності, вільного національного розвитку, під­дано критиці — хай в окремих моментах і не до кінця послі­довній — колоніальну політику російського царизму. Слід зазначити, що проведення суспільне значимих, злободенних тенденцій витікало з самого розвитку теми твору, що показ родинних взаємин, навчання і виховання молоді розкри­вається в аспекті проблем народності і національних зма­гань. Адже ж історія руйнування і занепаду сім'ї сільського попа обумовлюється у романі цілим комплексом соціаль­но-економічних і національно-культурних факторів, що скла­лися на той час на всій Правобережній Україні.

Отець Гервасій — типовий образ старосвітського попа. Недалекий, малоосвічений, цей «духовний пастир» мало чим відрізнявся від селян. Він «високих наук і в очі не бачив, і чути про них не чував, і слухать навіть не любив»; здо­бувши освіту в дяків-бакалярів, він через деякий час став попом. І в житті, і в побуті старий панотець дотримувався патріархальних звичаїв, за що й подобався громаді. До пари панотцю була і його дружина. Проста, сердечна жінка, любляча мати, вона найтіснішими узами була зв’язана з селянами, серед яких минуло все її життя. Як і селя­ни, паніматка міцно трималася «старосвітчини», усталених, вироблених протягом віків поглядів на життя, працю, вихо­вання дітей.

Молодше покоління Люборацьких представлене образа­ми Антося, Масі, Орисі, Теклі. Доля дітей доповнює, рель­єфніше окреслює соціальну сутність нижчого православного і духовенства як проміжного суспільного прошарку, розкри­ває його суперечливе, двоїсте соціально-психологічне єство. Поглиблене розкриття образів героїв, вміння підкреслити найхарактерніше в їх поведінці, показати при наявності спільних рис і відмінні свідчило про повнокровність реалі­стичного методу Свидницького, його щедрий художній талант.

Традиційні аспекти навчання рідної мови й нові підходи, зумовленні змінами в суспільному і духовному житті народу та концепцією національної школи в Україні (народознавчий, етнопедагогічний, культурологічний).

Мова існує в суспільстві - у своєму національному середовищі - як складне і багатогранне явище. Звідси - вивчати її треба-всебічно, цілісно, в сукупності всіх її граней, виявів, на доступному рівні для учнів різних вікових груп і типів шкіл. Традиційно в методиці української мови визначають такі аспекти її навчання: лінгвістичний, педагогічний, психологічний, моральний, естетичний. Традиційні аспекти навчання рідної мови й нові підходи, зумовлені змінами в суспільному і духовному житті народу та концепцією національної школи в Україні (народознавчий, етнопедагогічний, культурологічний).

Разом з традиційними формуються й нові підходи до навчання рідної мови, викликані змінами в суспільному і духовному житті, концепцією національної школи в Україні. Це такі аспекти, як народознавчий (українознавчий), етнопедагогічний, культурологічний, діяльнісно-орієнтований

вивчення української мови.1 Суть його зводиться до того, що саме рідна мова є засобом пізнання самого себе як представника української нації, свого народу, його історії, культури тощо.

Етнопедагогічний та ін.

Народознавчий (українознавчий) аспект визначається як основний навчально- виховний у концепції аспект передбачає навчання рідної мови на основі народної педагогіки і дидактики. Етнопедагогіка - скарбниця навчально-виховної мудрості нашого народу, витвореної ним упродовж віків. Вона служила основою виховання багатьох поколінь українців. " Українська етнопедагогіка - цс система народних знань, принципів і засобів, а також досвіду українського народу в галузі навчання і виховання дітей та молоді".

Культурологічний аспект у навчанні рідної мови передбачає тісний її зв'язок з національною і загальнолюдською культурою. Адже знання мови забезпечують доступ до джерел української і світової культури. У широкому розумінні культура - це добре і благородне, духовно щедре багатство, що зближує й об'єднує людей, олюд нює знання, оберігає людську гідність, честь і совість. Діти долучаються до культури свого та інших народів через книгу, радіо і телебачення. Ознайомлення з шедеврами світової літератури відбувається завдяки чудовим перекладам українською мовою.