Поняття про форми організації навчального процесу. Урок основна форма організації навчання в сучасній школі, його типи та структура.

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Історично найбільш давніми формами і найбільш розповсюдженими були:

* індивідуальна

* групова (ланкова, бригадна, кооперативно-групова, диферент.-групова). РОЗКРИТИ

- фронтальна.

Історія розвитку школи знає різні системи навчання, в яких перевага надавалась тим чи іншим формам навчання.

БЕЛЛ-ЛАНКАСТЕРСЬКА. В умовах гострої нестачі вчителів (Англія кінець 18- початок 19 ст.) вона дозволяла одному вчителю навчати 200-300 учнів різного віку. Вчитель організовував навчання молодших школярів за допомогою старших (до обіду-старші, після-молодші). В приватних школах " паблік скулз" навчалися діти аристократії.

На межі 19-20 ст., коли виникала необхідність давати різну за рівнем освіту представникам різних класів, німецький педагог Зіккінгер розробив ідею створення класів для дітей з різними здібностями -МАНГЕЙМСЬКА система.

Він запровадив 4 види класів: - основні - для дітей з середніми здібностями;

* для нездібних - які звичайно не закінчують школу;

* допоміжні - для розумово відсталих;

* класи іноземних мов - для найбільш здібних.

Недолік - грунтується на уявленні про вирішальний вплив біологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів.

На початку 20ст. у США було зроблено спробу відмовитись від класно-урочної системи та організувати індивідуалізоване навчання - ДАЛЬТОН-ПЛАН. В її основі - вимога забезпечити кожну дитину можливістю працювати індивідуально (контракт із вчителем, учні не мали спільної класної роботи, навчальна програма розподілялася на кілька частин, вказувалась література, вказівки щодо опрацювання матеріалу, при потребі звертались до вчителя). Отже, інтенсивність та швидкість праці залежала від самих учнів.

БРИГАДНО-ЛАБОРАТОРНІЙ формі навчання навчальні завдання давали не окремим учням, а бригаді або ланці. Індивідуальний облік успішності кожного учня не вівся, бо за бригаду звітував бригадир.

Приблизно тоді ж у нашій школі використовували й МЕТОД ПРОЕКТІВ. Він виник у другій половині 19 століття у школах США і знайшов своє застосування у експериментальній школі Д.Дьюі. Суть в тому, що учні мали обрати для своєї роботи якийсь проект і навколо нього будувати всю пізнавальну діяльність. Вважалось, що це зможе забезпечити розвиток творчих ініціатив і самостійності учнів, сприятиме зв'язку із практикою. Недолік - різке зниження загальноосвітньої підготовки і рівня теоретичних знань.

Урок - це цілісний, логічно закінчений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну і планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв'язання поставлених навчально-виховних завдань.

Вимоги до уроку:

* організаційні (раціональне використ. часу, організація учнів до уроків, темп, дисципліна);

* психологічні (моральна атмосфера, відчуття учня, володіння собою)

* санітарно-гігієнічні (освітленість, провітреність, чистота класу);

* дидактичні (мета, реалізація принципів, використання методів, прийомів, активізація,)

* етичні (атмосфера в класі);

* естетичні (вигляд вчителя, учнів, класу, наочні матеріали).

Структура уроку - співвідношення і послідовність проведення частин, етапів, моментів уроку, які відповідають виконанню навчальних завдань.

Розрізняють Макроструктуру уроку Мікроструктуру уроку

Зовнішні, постійні елементи уроку Внутрішні, змінні: методи, прийоми, засоби)

Мікроструктура забезпечує гнучкість, динамічність та ефективність уроку.

Універсальної, жорсткої структури уроку, що була б придатна для всіх випадків організації навчання, бути не може. Однак, зрозуміло, що урок не будується стихійно, хоча досвідчений вчитель нерідко імпровізує, цього вимагають обставини.

Як будь-яке складне явище, уроки можуть бути поділені на типи за різними ознаками.

Спільними елементами різних типів уроків є

1. Організація початку уроку.

2. Перевірка засвоєння вивченого матеріалу.

3. Підготовка до вивчення нового матеріалу.

4. Повідомлення теми, мети, завдань уроку.

5. Пояснення нового матеріалу.

6. Закріплення.

7. Вироблення умінь і навичок.

8. Підсумок уроку.

9. Домашнє завдання.

Найбільш розповсюдженою в педагогічній теорії і практиці є класифікація уроків В.О. Онищука за дидактичною метою:

1. Урок засвоєння нових знань.

2. Урок формування навичок і вмінь.

3. Урок застосування ЗУН.

4. Урок узагальнення і систематизації знань.

5. Урок контролю і корекції ЗУН (перевірки ЗУН)

6. Комбінований урок.

Часто досвідчені вчителі проводять нестандартні уроки, макроструктура яких не підходить ні до одного з типів уроків. Це уроки - КВК, уроки-подорожі, змагання, уроки-парадокси, уроки-турніри... Найбільш часто - для узагальнення знань, вироблення умінь, навичок. Така нестандартна форма проведення викликає інтерес у дітей, сприяє розвитку активності, самостійності, ініціативи.