Українські землі в культурно-політичній системі Польсько-Литовської держави.

Стан феодальної роздробленості Русі, характерний для попереднього періоду, не міг тривати вічно. Навіть у цих умовах економічної і політичної відокремленості князівств відбувався хоч і поступовий, але неухильний розвиток феодального способу виробництва. Його основою були такі фактори, як подальший розвиток продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, розширення економічних зв'язків між окремими регіонами й областями. Припинялося дроблення окремих земель, з'являлися передумови для їх об'єднання.На території Південно-Західної Русі діяли ті ж самі закономірності. Одчак процес подолання феодальної роздробленості відбувався тут у дуже складних умовах. Безперервні війни, що спалахували в цьому регіоні, ворожі навали спричиняли великі збитки господарству, ускладнювали перебіг політичного об'єднання. І все ж поступово тут створювалися економічні й політичні умови для об'єднання південно-західних князівств.Першими у цьому регіоні об'єднання феодально роздроблених князівств намагалися здійснити Галицько-Волинські князі. Захищаючи свої землі від посягань з боку феодальної Угорщини, Польщі й Литви, вони наполегливо домагалися об'єднання підлеглих їм територій. Однак сил для цього не вистачало, і в середині XIV ст. землі Галицько-Волинського князівства були загарбані й поділені між Польщею, Литвою і Молдавією. Таким чином, процес консолідації та об'єднання, що розпочався, був припинений і не набув подальшого розвитку.Що стосується другої частини Південно-Західної Русі, до складу якої входили Поділля, Переяславщина, Київщина і Черніго-во-Сіверщина, то і тут процес об'єднання був також малоефективним.І все ж, навіть у цих складних умовах, у Південно-Західній Русі відбувався процес формування таких важливих елементів майбутньої державності, як українська народність, та конкретна територія її розселення. Основними місцями проживання українського населення стали простори Київського, Переяславського, Волинського, Чернігово-Сіверського і Галицького князівств. Тери­торіальним ядром було Середнє Подніпров'я, оскільки Київська земля і сам Київ продовжували відігравати важливу роль у політичному, економічному, культурному і релігійному житті цього регіону. Здобиччю Польського королівства у 1349 р. стала Галичина, а у 1377 р. — частина Західної Волині. Якщо на перших порах Галичина ще зберігала деяку автономію, то в 1434 р. вона була повністю інкорпорована до складу Польського королівства і разом з Львівською і Перемишльською землями перетворена у «Руське воєводство». У 1430 р. польські феодали загарбали Західне Поділля.Польська держава проводила на цих землях відверто колонізаторську політику. Українське населення зазнавало соціальних, національних, релігійних утисків, мусило коритися введенню чужого, польського права.Одночасно землі Північної Буковини — у минулому складової частини Галицько-Волинського князівства — опинилися під владою Угорщини. У 1359 р. ця територія стала залежною від Молдавії, а у середині XVI ст. Північна Буковина разом з Молдавією опинилася під владою султанської Туреччини.Складною була і доля Закарпаття. У XIII ст. угорські феодали, яких підтримувала католицька церква і германські імператори, надовго утвердилися на території Закарпаття. Більшість земельних маєтків опинилася в руках угорських магнатів. Після турецької агресії 1543 р. Угорське королівство фактично розпалося. Західна частина Закарпаття тепер перебувала під владою австрійських Габс-бургів, а східна — була включена до складу Трансільванії.Основна ж частина політично роз'єднаних Південно-Західних земель опинилася під владою Великого князівства