Особливості Конституції України як Основного Закону держави

Основним джерелом конституційного права є Конституція (Основний Закон).

Верховенство Конституції виявляється, по-перше, у тому, що над нею не можуть стояти не тільки будь-які правові акти державних органів, а й будь-які інші соціальні акти: політичні, корпоративні, акти місцевого самоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духу Конституції, що є основою законності.

Юридичні властивості конституції – це її специфічні риси, що відрізняють конституцію від інших нормативно-правових актів, характеризують її сутність та зміст

Юридичні властивості виражають правову природу конституції та визначають її місце у правовій системі держави, в системі національного законодавства. До основних юридичних властивостей Конституції України можна віднести такі:

1) легітимність конституції виявляється в тому, що вона приймається в особливому порядку. Легітимність конституції пов’язана з її установчим характером, насамперед з тим, що в конституції отримує виявлення державна воля народу, проголошуються основи державного і суспільного життя.

2) фіксуючий характер – конституція закріплює (фіксує) досягнутий рівень розвитку суспільних відносин, що склалися на момент її прийняття. Кожна нова конституція є юридичним відображенням ходу історичного процесу, конкретного етапу розвитку суспільства і держави;

3) стабільність конституції, що забезпечується особливим, ускладненим порядком внесення до неї змін і доповнень;

4) програмний характер – конституція містить програмні положення, визначає тенденції, основні напрямки, цілі соціального прогресу та розвитку держави;

5) реальність. Головним критерієм для оцінки реальності конституції служить її відповідність дійсності. Якщо конституція і дійсність відповідають один одному, якщо забезпечується відповідність конституційних приписів соціально-економічним умовам розвитку суспільства, можна говорити про реальність конституції. Реальність конституції має декілька аспектів:

відповідність конституційних приписів характеру суспільних відносин, що склалися в країні на момент прийняття конституції; урахування конкретних історичних, політичних, етнографічних та інших особливостей країни; вибір прийомів і засобів впливу, адекватних характеру суспільних відносин, що ними регулюються; передбачення соціальних наслідків дій тих чи інших конституційних установлень; гарантованість конституції;

6) юридичне верховенство (вища юридична сила) – усі інші закони та підзаконні нормативно-правові акти не можуть суперечити конституції;

7) пряма дія – норми конституції можуть бути реалізовані самі по собі, незалежно від того, чи деталізовані вони у поточному законодавстві, чи ні.