Джерела конституційного права, їх загальна характеристика

Джерело конституційного права - це зовнішня форма вираження і закріплення писаних і неписаних норм, які регулюють конституційно-правові відносини.

Вимоги, які пред'являються до джерел конституційного права, зводяться до

того, що останні повинні мати:

визначеність, тобто вимогу чітко формулювати права та обов'язки суб'єктів правовідносин, вказувати на умови, які тягнуть за собою юридичні наслідки; загальнообов'язковість, згідно з якою, норми конституційного права мають бути обов'язкові для всіх;

загальновідоміст ь — вони повинні бути відомими всім, до кого адресовані. Джерела конституційного права України як частина єдиної правової системи держави, повинні також відповідати таким загальним для всієї системи властивостям, як:

системність, тобто чітко визначену погодженість єдиної системи правових норм, яка складається не лише з норм Конституції України, а й з ряду нормативно-правових актів конституційного характеру;

нормативність, за допомогою якої визначається характер установ конституційного законодавства; надійну державну забезпеченість, тобто охорону джерел конституційного права сукупністю певних гарантій, встановлених Конституцією України.

Основним джерелом конституційного права є Конституція (Основний Закон).

Верховенство Конституції виявляється, по-перше, у тому, що над нею не можуть стояти не тільки будь-які правові акти державних органів, а й будь-які інші соціальні акти: політичні, корпоративні, акти місцевого самоврядування тощо. Усі вони повинні відповідати букві і духу Конституції, що є основою законності.

Верховенство Основного Закону зумовлюється такими факторами: високою легітимністю Конституції, вона повинна відображати волю народу; визнанням і закріпленням загальнолюдських цінностей і насамперед підпорядкуванням держави, її влади і усіх службовців служінню людині, суспільству, а неособі особисто; врахування Конституцією загальновизнаних і перевірених практикою міжнародних стандартів демократичного конституціоналізму.

Формою вираження норм конституційного права є акти всеукраїнського

референдуму.

Джерелом конституційного права є закони.

Закон — це виданий у встановленому порядку акт законодавчої влади держави, що містить правові норми, які регулюють найважливіші суспільні відносини і мають найвищу юридичну силу.

У конституційному праві їх поділяють на 3 види: конституційні, органічні і звичайні (іноді застосовується і такий термін, як " ординарні").

Конституційні закони — це такі закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції, приймаються в особливому, ускладненому порядку і мають таку саму юридичну силу, що й сама Конституція. Тобто вони регулюють ті самі політико-правові суспільні відносини, що й Конституція, але на відміну від неї такі закони своїм регулюючим впливом охоплюють не весь комплекс Конституції, а лише певні, найважливіші її частини, які безпосередньо визначаються самою Конституцією.

Конституційні закони покликані забезпечити надійність і стабільність Конституції, тому в самій Конституції встановлюється спеціальний ускладнений порядок прийняття, набрання чинності і зміни конституційних законів. Це закони, які визначають порядок прийняття і введення в дію Конституції; закони, які вносять зміни в текст Конституції з тим, щоб надалі ці норми були інкорпоровані у сам текст. За їх допомогою вносять зміни, доповнення до чинної Конституції. Порядок їх прийняття нічим не відрізняється від порядку прийняття самої Конституції. Ці закони є свого

роду продовженням Конституції. Але їх положення в текст Конституції не включаються, оскільки їх головне призначення конкретизувати і деталізувати певні конституційні норми.

Органічні закони приймаються за прямими приписами Конституції в порядку,

відмінному від процедури прийняття як конституційних, так і звичайних законів, і посідають проміжне місце між ними. Перелік повноважень, за допомогою яких вносяться зміни, що вирішуються органічними законами, закладений у Конституції України. При цьому, чітко визначаються закони інституційного профілю (про громадянство), статутні (засади утворення і діяльності політичних партій), закони процесуального та процедурного характеру (організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності Верховної Ради України,).

Звичайні ординарні закони, якщо в них містяться конституційні норми, також є джерелом державного права. Вони є складовою частиною поточного законодавства і приймаються у порядку такої самої законодавчої процедури, що й інші нормативно-правові акти парламенту.

Формою вираження норм конституційного права є окремі акти

Конституційного Суду України. За юридичною силою вони поступаються тільки актам всеукраїнського референдуму і Конституції (наприклад, рішення Конституційного Суду щодо конституційності Закону України " Про вибори народних депутатів України" 1998 p.).

Конституційно-правові норми містяться також у ряді постанов Верховної

Ради України (наприклад, у постанові " Про державний герб України", прийнятій до вступу в силу Конституції України 1996 p.).

Джерелом конституційного права є й окремі загально-нормативні укази

Президента України, які містять конституційно-правові норми (наприклад, укази " Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 р.;.). Окремі конституційно-правові норми можуть міститися у деяких постановах Кабінету Міністрів України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України " Про затвердження Положення про порядок легалізації об'єднань громадян" від 26 лютого 1993 p.).

Джерелом конституційного права можуть бути й договори. Договір як джерело конституційного права це угода держав, державних утворень та їх органів з питань їх взаємовідносин.

У конституційному праві країн світу існує п'ять видів таких договорів:

1) договір незалежних держав, які утворюють нову державу (федерацію, конфедерацію);

2) договір, що його укладає федерація або її органи з суб'єктамифедерації;

3) договір незалежних держав, який укладається між ними, для утворення певного політичного, економічного та іншого об'єднання (СНД);

4) міжнародні договори, які імплементовані у внутрішньодержавне (національне) законодавство;

5) конституційно-правові договори, які укладаються між самоврядними структурами, зокрема законодавчою і виконавчою владою, законодавчої владою і президентом країни.

Особливим джерелом конституційного права може бути й конституційно-правовий договір. Він має бути забезпечений силою закону, що передбачає договір, або у випадку, не врегульованому конституційним законодавством.

Гарантом їх виконання мають стати суди, у тому числі і Конституційний Суд України.

Міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, також є джерелами конституційного права, оскільки вони згідно КонституцієюУкраїни — частина національного законодавства України.

Джерелами конституційного права України є також деякі нормативно-правові

акти колишніх СРСР та УРСР внаслідок принципу правонаступництва або на період, коли будуть прийняті відповідні акти України (Закон України " Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 p.).

До джерел конституційного права можуть бути віднесені відповідні окремі рішення, прийняті місцевим референдумом. Вони мають вищу юридичну силу щодо рішень рад, на території яких референдум проводиться. Можуть бути джерелом державного права й окремі рішення місцевих рад (наприклад, рішення, які затверджують регламент відповідної ради, статути територіальних громад).

Джерелом конституційного права, як і права взагалі, є правові звичаї як санкціоновані (забезпечувані) державою правила поведінки загального характеру.

Стосовно конституційного права джерелом цієї галузі права є конституційні звичаї — норми, які регулюють політико-правові суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням державної влади. Останні виникають в результаті тривалого однакового їх застосування учасниками правовідносин, на підставі чого вони можуть бути безпосередньо або побічно санкціоновані державою.

Конституційні звичаї складаються з двох різновидів: звичаю, який виникає

внаслідок практичної діяльності конституційного механізму на підставі конституційних (законодавчих) положень (конституційна угода або конвенціонне нормування), і звичаю, який складається поза межами конституційного механізму і лише санкціонується державою.