Конституційні взаємовідносини держави і релігійних організації в Україні

В Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви ви­значається принципом відокремлення церкви від держави.

Зміст режиму відокремлення церкви від держави характеризується такими особливостями:

а) держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству;

б) держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльності будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії;

в) усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом, встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається;

г) релігійні організації не виконують державних функцій і мають право брати участь у громадському житті, а також використовувати на­рівні з громадськими об’єднаннями засоби масової інформації;

ґ) релігійні організації не беруть участі в діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів, священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами;

д) релігійна організація не повинна втручатись у діяльність інших релігійних організацій, у будь-якій формі проповідувати ворожнечу, нетерпимість до невіруючих і віруючих інших віросповідань.

Внутрішня сутність сучасних взаємовідносин Української держави та релігійних організацій концентровано відображена у принципі вза­ємної лояльності, який виявляє себе через порозуміння між органами державної влади і конфесійними формуваннями. Але це не означає, що ці відносини завжди будуються без суперечностей і що не виникає ніяких проблем. Інколи релігійні організації порушують чинне законодавство й державі доводиться вживати відповідних адекватних заходів, наприклад у разі виникнення міжконфесійних сутичок.

У багатоконфесійному суспільстві з численним переважанням од­нієї чи кількох конфесій виникає проблема правового захисту релігій­них меншин, оскільки панівна конфесія (конфесії) може перешкоджа­ти вільній діяльності малих релігійних об’єднань та релігійних груп. Таким чином, правове регулювання діяльності релігійних організацій забезпечує відповідний баланс церковно-державних відносин і дає змогу спілкуватися церкві та державі у вирішенні соціальних питань.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», державний орган у справах релігій:

А) дійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у частині другій статті 14 цього Закону, а також змін і доповнень до них;

Б) офіційного погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій, які є іноземними громадянами і тимчасово перебувають в Україні;

В) здійснення контактів і координаційних зв’язків із відповідними органами інших держав;

Г) забезпечення релігієзнавчої експертизи за участю представників релігійних організацій та відповідних спеціалістів;

Д) сприяння зміцненню взаєморозуміння і терпимості між релігійними організаціями різних віросповідань;

Е) сприяння участі релігійних організацій у міжнародних релігійних рухах, форумах, ділових контактах із міжнародними релігійними центрами та зарубіжними релігійними організаціями.