Культура України періоду Центральної Ради.

Революція, започаткування Визвольних змагань і період українського державного будівництва, відкривають нову сторінку в розвитку української культури.

Широко розгорнутий процес того національно-культурного будівництва, який ішов в парі з подіями воєнного і національно-політичного характеру, з пробудженням державницької свідомості, що остаточно вивершилась в актах 22 січня 1918-1919 років. Що більше, не зважаючи на зовсім несприятливі умовини воєнного часу, цей рух за дуже короткий час був вимовним доказом, що український народ дозрів був до незалежного державного життя. Український національний дух живим джерелом протікав якщо не в широких, позбавлених ворогом освіти, масах, то напевно в його провідній верстві, в різного прошарку інтелігенції.

Щойно з падінням царського уряду в 1917 р. прийшло до організації українського шкільництва і до відновлення культурно-просвітньої діяльності в національному дусі. Але не легка була це справа. Російський Тимчасовий уряд був готовий погодитись на культурні поступки українцям, але на місцях, в окремих школах України, вже давно закорінились російські шовіністичні елементи, а по містах і містечках передову ролю грали зросійщені і жидівські інтелігентські кола, які принципово вороже ставились до ідеї української національної школи. Складна теж була справа з учителями, програмами, підручниками і термінологією. Може ще найкраще стояла справа в університетах, де все таки працювала певна кількість українців, які могли зразу приступити до викладів з українознавства.

Вже в перших днях революції, в березні 1917 p., заходами Т-ва Шкільної Освіти, прийшло до заснування в Києві І. української гімназії ім. Шевченка, за нею слідували II. і III. гімназії; за прикладом Києва пішли Полтава, Чернігів, Харків, Одеса та інші міста. Разом від березня до осені 1917 p., було відкрито в Україні 57 середніх шкіл, які існували на приватні або громадські кошти. Але на цьому справа поширення української освіти і шкільництва не припинилася. Вислідом домагань українських педагогічних кіл до Російського Тимчасового уряду був розпорядок міністра освіти, який постановляв, що:

1. в народних-початкових школах навчання відбувається українською мовою, при рівночасному забезпеченні прав національних меншин і російської мови;

2. в учительських семінаріях та інститутах уводиться навчання українською мови, літератури, історії та географії;

3. у вищих школах засновуються кафедри української мови, літератури, історії та права.

Одначе ці розпорядки мали більше декларативний характер, бо керівники українського шкільництва не зуміли їх в цілому перевести в життя. Найкращим показником настроїв і домагань громадянства був І. Український Педагогічний З’їзд у Києві в квітні 1917 p., з участю 500 делегатів. З’їзд прийняв ряд резолюцій щодо розвитку й організації українського національного шкільництва, що мало бути на всіх щаблях і в усіх предметах українізоване. Тоді теж вперше виринула думка організації Української Академії Наук. Крім українських народних шкіл і гімназій, засновуються теж т.зв. реальні школи і комерційні, а теж приходить до організації українського народного університету.