Ретровіруси. Синдром набутого імунодефіциту.

Ретровіруси (Retroviridae) — родина вірусів. Це оточені мембраною віруси, що мають РНК геном, який реплікують через ДНК як проміжну ланку. Ретровіруси залежать від ферменту зворотної транскриптази для здійснення зворотної транскрипції свого геному з РНК в ДНК, який може потім бути об'єднаний з геномом хазяїна за допомогою ферменту інтегрази, після чого вірус реплікується разом з геномом клітин хазяїна. З утворених вірусних РНК і білків збираються нові вірусні частки, які залишають клітку, поширюються і заражають інші клітини.

Відомим представником ретровірусів є вірус імунодефіциту людини (ВІЛ).

Збудники СНІДу належать до родини Retroviridae, підродини Lentiviridae, куди фходять віруси вісни, меді (вісна - демієлінізуюча хронічна інфекція у вівців, меді - прогресуюча пневмонія у вівців).

Збудник СНІД - складний за будовою вірус. У центрі віріона – серцевина, яка містить електронно-щільний нуклеоїд з вірусним геномом. Це дві однакових нитки РНК, ассоційованих з оберненою трансриптазою. Оточений цей комплекс білковою оболонкою, а зверху двошаровою ліпідною мембраною, яку вірус набуває при проходженні клітинної мембрани. Віріони мають сферічну форму, діаметр - 100-120 нм. Серцевина віріону має конусовидну (грушеподібну будову), вона не повністю заповнює об`єм вірусу, розміщена ексцентрічно. Від поверхні зовнішньої мембрани відходять відростки діаметром 15 нм і висотою 9 нм. Вони можуть бути загублені вірусом при вивільнені з клітини, що можливо зв`язано з втратою інфекційності. Вірус високочутливий до нагрівання (при 56 °С протягом 30 хв його активність зменшується в 100 раз) і до широкозастосовуваних дезинфекантів навіть в концентрациях меньших ніж звичайно. Вірус інактивується ефіром, ацетоном, етанолом (20 %), гіпохлоритом натрію (0, 2 %), бета-протонілантоном 0, 25 % (1: 400), перекисом водню 0, 3 %, глютаральдегідом (0, 0125 %). Однак він відносно резистентний до УФО, іонізуючої радіації. Ці дані можуть бути використані при проведенні дезинфекції і при інактивації віруса.

Гемаглютинуючої активності не має. Довше зберігає свої патогенні властивості при кімнатній температурі, ніж решта ретровірусів..

Періоди розвитку і клініка захворювання

Клініка СНІДу - це айсберг, значна частина якого схована від уважного ока клініциста.

Розрізняють декілька стадій розвитку цього важкого захворювання.

Під час інкубаційного періоду у 50 % інфікованих розвивається мононуклеозоподібнийи синдром, який виникає через 2-4 тижні після зараження. Триває він 2-4 тижні, в цей час спостерігається субфебрильна температура, ангіна, фарингіт, збільшуються лімфовузли, розвивається гепатодієнальний синдром, з’явяється головний біль, артралгія, міалгія, розвивається лімфопенія.

Безсимптомне носійство може тривати роками.

Іінкубаційний період змінюється синдромом генералізованої лімфаденопатії, який також може тривати роками. В цей час спостерігається збільшення лімфовізлів двох і більше груп, не рахуючи пахові (завушні, підщелепні, надключичні, кубітальні, підколінні, стегнові) тривалістю три і більше місяців, з’являється діарея (1 місяць), знижується маса тіла (понад 10%). Проте спостерігаются тривалі ремісії.

Наступний період - снідасоційований комплекс. При ньому спостерігаються генералізована лімфаденопатія, втрата маси тіла, пітливість, гарячка, кашель, розлади шлунково-кишкового тракту, лейко-, лімфо-, тромбоцитопенія, ознаки порушення клітинного імунітету. З’являються опортуністичні інфекції. Часто розвиваються характерні порушення ЦНС, які проявляються у вигляді деменції. Однак і під час цього періоду деколи спостерігаються ремісії.

Четвертий період - це безпосередньо СНІД.