Мікрофлора тіла людини

МІКРОФЛОРА ЛЮДИНИ (грец. mikros — малий + лат. Flora — богиня квітів, в нашому розумінні — звичайні й патологічні бактерії та гриби, виявлені в/на якомусь органі або організмі, лат. homo — людина). Організм дорослої людини заселений величезною кількістю різноманітних видів мікроорганізмів. Вони містяться на поверхні тіла і в тих порожнинах, які мають природний зв’язок з навколишнім середовищем. Мікрофлору тіла здорової людини можна умовно розділити на три групи: 1) випадкові мікроорганізми (транзиторні), що нездатні до тривалого існування в організмі людини і швидко гинуть; 2) постійно існуючі в організмі, корисні для людини (здатні розщеплювати і засвоювати поживні речовини, синтезувати вітаміни, виступати як антагоністи патогенних мікробів, напр. біфідобактерії); 3) постійно існуючі, але принципово небезпечні для людини, так звані умовно-патогенні мікроорганізми (проявляють свої хвороботворні властивості при зниженні резистентності організму, зміні складу нормальної мікрофлори та інших умов). Макроорганізм і його нормальна мірофлора в нормальних умовах знаходяться у стані динамічної рівноваги. Симбіотичні відношення між ними склалися і закріпилися у процесі тривалого еволюційного розвитку, тому для мікрофлори кожної ділянці тіла людини характерна відносна сталість. Зміни в стані макроорганізму призводять до змін мікробного пейзажу всіх ділянок тіла. Заселення мікробами організму немовляти починається в процесі пологів: мікроби потрапляють на шкіру, в порожнини, при цьому можливе зараження і патогенними мікробами (напр. гонококами від хворої матері, які викликають у дитини кон’юнктивіт — бленорею). Потім мікрофлора організму дитини і дорослої людини формується під впливом навколишнього середовища залежно від харчування та інших діючих на організм факторів. Мікрофлора шкіри людини включає постійну мікрофлору поверхні (сарцини, стафілококи, дифтероїди, деякі види стрептококів, грибів) і глибоких шарів — волосяних мішечків, просвіту сальних і потових залоз (епідермальні стафілококи). Крім аутомікрофлори, на шкірі можуть бути виявлені транзиторні мікроорганізми, що швидко зникають під впливом бактерицидних та стерилізуючих властивостей шкіри. Велика здатність до самоочищення притаманна чисто вимитій шкірі. Бактерицидність шкіри відображає загальну резистентність організму. У дихальні шляхи разом із повітрям потрапляють пилові частинки і мікроорганізми, більша кількість яких затримується в носоглотці. Тут найчастіше виявляються анаеробні бактероїди, стафілококи, стрептококи, пневмококи, нейсерії. Трахеї та бронхи, як правило, стерильні. Мікрофлора ШКТ найбільш рясна і різноманітна за видовим складом. У порожнині рота виявляються понад 100 видів мікроорганізмів, що зумовлено найбільш сприятливими умовами існування: достатнім рівнем вологості, лужною реакцією середовища, наявністю залишків їжі, постійною температурою. Серед них превалюють стрептококи, лактобактерії, клебсієли, коринебактерії, спірили і спірохети, найпростіші, гриби. Мікрофлора шлунка дуже бідна за кількісним і якісним складом (сарцини, дріжджі, молочнокислі бактерії), що зумовлено кислим середовищем шлункового соку, який викликає загибель мікроорганізмів, що потрапляють у нього з їжею і водою. Бідна й мікрофлора тонкої кишки. Верхні відділи за характером мікрофлори наближаються до мікрофлори шлунка; у нижніх відділах, поступово збагачуючись, мікрофлора наближається до мікрофлори товстої кишки. Мікрофлора товстої кишки найбільш багата і різноманітна: у 1 г фекалій міститься до 250 млрд мікробів, серед яких більш ніж 60 представників різних родів і видів анаеробних бактерій. Вони становлять 96% усіх видів кишкової аутофлори. Основні представники: неспорові грампозитивні (біфідобактерії, лактобактерії, пептококи, коринебактерії) і грамнегативні палички, серед яких основне місце займають бактероїди. Значна роль у мікрофлорі кишечнику належить кишковій паличці. Вона має виражені антагоністичні властивості проти патогенних представників сімейства Enterobacteriaceae, стафілококов і грибів роду Candida. До представників нормальної мікрофлори кишечнику належать: ентерокок, дріжджоподібні гриби, спорові анаероби, спірохети, найпростіші, віруси, включаючи фаги. Нормальна мікрофлора кишечнику відіграє важливу роль у багатьох фізіологічних функціях: бере участь у процесах травлення, обміні жирних кислот; впливає на структуру слизової оболонки кишечнику та її адсорбційну здатність; бере участь у синтезі вітамінів груп В і К, нікотинової кислоти тощо; сприяє формуванню і розвитку імунної системи, стимулює її діяльність. Умовно-патогенна мікрофлора може викликати гнійно-запальні ускладнення після хірургічних втручань, при опіках, обмороженнях; у немовлят, не захищених імунітетом, — ураження шкіри, слизових оболонок і навіть сепсис. Під впливом різних несприятливих факторів, що послаблюють захисні механізми організму, настають кількісні та якісні зрушення у складі аутомікрофлори, пригнічуються її фізіологічні, насамперед, антагоністичні функції. Цей стан, що супроводжується клінічними проявами хвороби (діарєю, метеоризмом та іншими симптомами), діагностується як дисбактеріоз.