Узагальнення. Тож якісне ділове спілкування неможливе без усного ділового мовлення

Тож якісне ділове спілкування неможливе без усного ділового мовлення. Вивчення специфіки цього виду мовлення, засвоєння основних вимог до усного ділового мовлення сприяє мовленнєвому становленню кожної особистості, а відтак - і підвищенню культури управління.

13. Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкув. людей у процесі виконання ними службових обов'язків, а також засобом спілкув. працівників установи з відвідувачами в години прийоми; і з працівниками інших установ. Керівники установ та їх заступники проводять прийоми з найпринциповіших питань. Начальники структурних підрозділів проводять прийоми, на яких обговорюють часткові поточні питання. Графік прийому повинен складатися реально з урахуванням усіх можливостей тих хто його вестиме. Якщо керівник не зміг прийняти відвідувача, то це повинен зробити хтось інший, компетентний з даного питання. Місце прийому відповідно обладнується: необхідно подбати про столи, стільці, канцелярське приладдя. У приймальній знаходяться секретар, який допомагає організаційно. Час прийому відвідувачів суворо регламентується. Офіційна особа, що проводить прийом повинна ввічливо зустріти відвідувача, уважно його вислухати, коректно говорити, розібратися в деталях, знайти розв'язок справи. Відвідувач має бути ввічливий, стриманий, прохання повинен висловлювати ясно, чітко й коротко.

14. У наш час телефон – не лише один з найефективніших засобів зв'язку, а й спосіб налагодження офіційних ділових контактів між установами. Телефонна розмова відрізняється від власне мовлення тим, шо співрозмовники не бачать один одного. Важливим є доцільне використання вербальних засобів спілкування, темпу мовлення, тембру голосу, інтонації.

Ділова тел. розмова потребує продуманості, попередньої підготовки. Для цього потрібно:

· скласти чіткий план спілкування (порядок питань, які хотіли б поставити);

· мати поряд допоміжний матеріал (довідки, цифрові дані, списки тощо, що може нагально знадобитися);

· мати можливість зафіксувати потрібну інформацію.

Тел. розмова повинна мати позитивний емоційний тон, слова слід вимовляти звичайним рівним голосом. Надто гучна мова часто звучить не розбірливо. Дати, прізвища, цифри, назви міст, потрібно вимовляти чітко.

Якщо сталося роз'єднання з тех. причин, відновлює розмову той, хто зателефонував. Закінчує той, хто її почав. Принцип тел. спілкування треба будувати таким чином, щоб інформація, отримана від попередньої розмови, була вигідною для наступної. Підраховано, що кожна телефонна розмова триває в середньому від З до 5 хвилин.

Ось короткий план телефонної розмови. Припускається, що на розмову припадає 3 хвилини:

1. взаємне представлення - 20+ - 5 секунд 2.уведення співрозмовника в курс справи - 40+ - 5 секунд 3. обговорення ситуації, проблеми - 100 + - секунд 4. заключне резюме.

Не слід: 1. Довго не піднімати трубку. 2 Запитувати: Я можу чимось допомогти? 3. Використовувати клаптики паперу для записів.

Слід: 1. Сказати Добрий ранок, я слухаю. 2 Концентруватися на розмові й уважно слухати. 3. Використовувати бланки для запису телефонних розмов. 4. Записати номер того, хто телефонує, і пере телефонувати йому.

15. Спілкування – це міжособистісна та між групова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного й обмін певними результатами психолог. діяльності (думками, почуттями, оцінками).

Розрізняють такі основні види спілкування:

I функціональне - виникає під час виконання певних службових функцій: " водій-пасажир”, " перукар-пасажир”…Торкається й службових відносин у колективі. Воно може симетричним (рівноправним), якщо мова йде про стосунки між колегами одного віку, що обіймають однакові посади, а також асиметричні (нерівнопр.), коли співробітники мають значну різницю за віком, та рівнем фахової та наукової підготовки. Норми ділового етикету вимагають шанобливого звертання на " Ви”, " ім'я по батькові”, застосування таких слів як " Пан”…

II неформальне – спілкув. між добрими знайомими або друзями в неофіційній обстановці. Поняття дружба викликає рівноправних стосунків, тому неформ. спілкування симетричне. Як правило друзі звертаються один до одного на " Ти” та " На ім'я”.

III інтимно-сімейне – в родинному колі. Воно може бути як симетричне, якщо йдеться про стосунки між дітьми і подружжям, так і асиметричне. Традиційно укр. діти звертаються до батьків на " Ви”, однак інші широко поширені на " Ти”.

IV анонімне – короткочасне спілкування між незнайомими людьми, при якому немає потреби для офіційного представлення. У таких випадках прийнято звертатися на " Ви”.

16. Усне публічне мовлення та його види

Переконливе, пристрасне слово — дійовий засіб організації стосунків між людьми в діловій сфері, могутній чинник виховання. Живе слово, особистий приклад — величезна сила.

Публічне мовлення — це особливий вид тексту, створюваний за законами риторики, орієнтований на переконання, що зумовлює. Публічне мовлення — це такий матеріал, де найповніше виявляються сліди розумово-мовленнєвої діяльності людини й лише постійна робота над ним є найдієвішим чинником розвитку й удосконалення цієї діяльності оратора.

Види і жанри публічних виступів

Промова — це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впливу на розум, почуття й волю слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо.

Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз'яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань, шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер.

Як правило, лекція маг чітку стрктуру — вступ, основна частина, висновки.

Вступ — своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригуючим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу.

В основній частині повинно бути викладено, послідовно й логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв'язків кожної смислово-самостійної частини.

Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановний елемент щодо виконання певних дій.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками та пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв'язання запропонованих проблем. Доповідь звітна містить об'єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо.. Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

17. Публічний виступ – це один з видів усного ділового спілкування. Залежно від змісту, призначення, способу проголошення та обставини спілкування виділяють такі основні жанри публічних виступів:

- громадсько-політичні промови,

- академічні промови,

- промови з нагоди урочистих зустрічей.

- Інформативними бувають частіше доповіді, лекції. бувають за схемою: що для чого, як, у який спосіб.

- Мета виступу виникає під час обговорення певної теоретичної чи практичної проблеми. Промовець ставить перед собою завдання переконати аудиторію. І в кінці виступаючий, як правило ще раз нагадує на головних аспектах теми і закликає до певних дій.

- Наукова дискусія – це обговорення будь-якого спірного наукового питання.

- Дуже важливо формувати свої думки однозначними словами.

Висуваючи якусь тезу, обов'язково стежити за тим, щоб у них не було двох питань. Найважливіше в науковій дискусії точно вказати головну проблему й навколо неї зосередити увагу.

18. Підготовка до публічного виступу.

До виступу людина готується протягом всього життя: це регулярне читання й обдумування прочитаного, це виписування того, що її зацікавило, добір потрібних матеріалів з газет, конспектування книг і статей.

КОНСПЕКТ - це короткий виклад твору, він містить найсуттєвіші факти, положення й висновки. Конспектування - трудомістка, але вдячна праця, яка дає вміння точно мислити і говорити, вибирати лаконічну форму, обдумувати весь прочитаний матеріал. Конспектувати слід не одразу, доцільніше спочатку одержати загальне уявлення про твір в цілому, а лише після цього, при повторному його читанні, почати конспектувати. Конспект можна виконувати текстуально (найважливіші положення виписуються у вигляді точно документованих цитат), або вільно (це стислий виклад праці, принципові положення, висновки, формулювання). План майбутнього вступу складається в процесі оцінювання різних допоміжних матеріалів. Перевага плану над текстом у тому, що доповідач не зв'язаний цим детальним, важким і складним матеріалом, краще бачить аудиторію, її реакцію.

Тези доповіді є таким же робочим інструментом доповідача, необхідним йому, під час виступу, як і план. Основне призначення тез - відновити у пам'яті зміст доповіді. Укладання тез - це велика, трудомістка робота, проте автор будь-який час має можливість поновити в пам'яті доповідь і виголосити її, поповнивши лише новими цифрами й фактами. Якщо доповідач під час виступу користується тезами то на полях проти кожного положення треба ставити короткий заголовок.

19. В основній частині тексту викладають суть проблеми і, дотримуючись попередньо визначеної структури доповіді, наводяться докази, пояснення, міркування. Слід пояснювати кожен аспект проблеми, добираючи переконливі цифри, факти, цитати. Варто подбати про зв'язки між частинами, поєднавши їх в єдину струнку систему викладу, всі питання мають висвітлюватися збалансовано.

Постійно і уважно потрібно стежити за відповідністю між словом і тим, що воно означає.

Надзвичайно важливо продумати, в яких місцях тексту своєрідні «ліричні відступи», адже суцільний текст погано сприймається. Відступи від теми повинні бути обов'язково короткі і повинні ілюструвати повідомлення. У заключній частині виступу, або в кінцівці, можливе підбиття підсумків, наголошення на поставлених цілях, а також заклик до певних дій (залежно від характеру виступу).