Початок руху за утворення українського війська

За час Першої світової війни з майже 16 млн. закликаних до російської армії солдат і офіцерів в Україні, за різними даними, було мобілізовано від 4 до 6 млн. Серед українських солдатів і офіцерів швидко стали поширюватися ідеї українізації військових частин і створення української армії. Найбільш рішучі, радикальні позиції у цій справі займали самостійники, очолювані М.Міхновським. Микола Іванович Міхновський (1873-1924) походив із Прилуцького повіту Полтавської губернії, навчався в Київському університеті, потім працював адвокатом у Харкові. Був членом Братства тарасівців, пізніше виступив із промовою “Самостійна Україна”, яка в 1900 р. вийшла як брошура Революційної української партії (РУП). У 1902 р. заснував Українську народну партію (УНП), яка відстоювала незалежність України. Мобілізований до армії, Міхновський був призначений до Київського окружного військового суду в чині підпоручика. Разом з іншими самостійниками, Міхновський вважав, що незалежна Україна повинна мати міцну регулярну армію як основу її державності. Лідери ж Центральної Ради М.Грушевський, В.Винниченко, як і інші соціалісти, негативно ставились до регулярних армій як основи мілітаризму та виступали за створення народної міліції, за загальне озброєння народу. Це, як виявилось згодом, було великою помилкою Центральної Ради. За цих умов самостійники самочинно почали українізацію війська. 16 березня за ініціативи М.Міхновського були скликані установчі збори українських офіцерів і солдатів Київського гарнізону, які вирішили створити товариство “Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка”. За пропозицією Міхновського було ухвалено рішення розпочати “негайну організацію власної національної армії як своєї могутньої мілітарної сили, без якої не можна й помислити про здобуття повної свободи України”. Вважалося необхідним розпочати організацію українських добровільних полків усіх видів зброї, а перший полк назвати – “Перший український козачий імені гетьмана Богдана Хмельницького полк”. Для безпосередньої організації українських військових частин було створено Український військовий організаційний комітет. Очолив його начальник резервної команди в Києві полковник Глинський, до президії ввійшли капітан Л.Ган, підпоручик М.Міхновський та ін. Коли Український військовий організаційний комітет приступив до організації першого українського добровольчого полку, командуючий Південно-Західним фронтом генерал О.О.Брусилов наказав військовому комісару Київського військового округу полковнику К.М.Оберучеву припинити “безчинства”. Але військовий клуб ім. гетьмана П.Полуботка вирішив організувати український полк самочинно. 18 квітня було влаштовано українське військове свято “перших квіток”. Солдати, які прийшли з етапного розподільного пункту, проголосили себе “Першим українським імені гетьмана Богдана Хмельницького полком”, обравши командиром полку штабс-капітана Д.М.Путника-Гребенюка. Через деякий час командиром полку став підполковник Ю.Є.Капкан. Полк складався із 16 сотень загальною чисельністю 3, 5 тис. чол. Центральна Рада під тиском українських військових 26 квітня створила військову комісію й Український генеральний військовий комітет, який і мав займатися проблемами українізації війська. Для вирішення питань, пов’язаних із організацією національної армії, було постановлено скликати український військовий з’їзд.