Другий УніверсалЦентральної Ради

3 липня 1917 р. на урочистому засіданні Центральної Ради Винниченко оголосив її Другий Універ-сал. У відповідь на згоду Тимчасового уряду до спільної праці щодо творення нового життя в Україні Центральна Рада заявляла, що вона незабаром поповниться представниками інших народів, що живуть в Україні, і тоді стане “єдиним найвищим органом революційної демократії України, який буде представляти інтереси всієї людності нашого краю”. Поповнена Центральна Рада мала визначити заново Генеральний Секретаріат, який необхідно було представити на затвердження Тимчасового уряду. Для внесення на затвердження Тимчасового уряду Центральна Рада повинна була підготувати і проект закону про автономний устрій України. Далі Центральна Рада висловлювалась проти самочинного здійснення автономії України. “Вважаючи, - говорилось в Універсалі, - що утворення крайового органу Временного правительства на Україні забезпечує бажане наближення управління краєм до потреб місцевої людності в можливих до Учредительного зібрання межах, і визнаючи, що доля всіх народів Росії міцно пов’язана із загальними здобутками революції, ми рішуче ставимось проти замірів самовільного здійснення автономії України до Всеросійського Учредительного зібрання”. Для комплектування українських військових частин Центральна Рада при кабінеті військового міністра, при Генеральному штабі та при Верховному головнокомандуючому повинна була мати своїх представників, які брали б участь у комплектуванні окремих частин виключно українцями, але без порушення бойової єдності армії і тільки з дозволу військового міністра. Угода Центральної Ради з Тимчасовим урядом свідчила про те, що обидві сторони поступилися одна одній. Вона наочно показала силу національно-визвольного руху, на який змушений був зважати уряд і, головне, офіційно визнати Центральну Раду і Генеральний Секретаріат. “Ми вступаємо, - говорив Грушевський на засіданні Ради, - на вищий щабель і дістаємо фактичну автономію України з законодавчим і адміністративним органом – Радою і Секретаріатом. Ми повинні знати, дістаючи ці органи, що треба все об’єднати під їх управою, щоб від моральних форм власти ми перейшли до правової власти”. Досягши фактичного визнання з боку Тимчасового уряду, Центральна Рада розробила та 16 липня затвердила “Статут вищого управління України”. У ньому було зазначено, що найвищим органом управління в Україні є Генеральний Секретаріат Української Центральної Ради, який формується Центральною Радою, відповідає перед нею та затверджується Тимчасовим урядом. До складу Генерального Секретаріату входять 14 генеральних секретарів, а саме: секретарі у справах внутрішніх, фінансових, військових, харчових, земельних, юстиції, освіти, національних, торгівлі та промисловості, пошти й телеграфу, праці, доріг, генеральний контролер і генеральний писар. Свою владу Генеральний Секретаріат здійснює через усі урядові органи в Україні, які йому підпорядковуються. При Тимчасовому уряді мав бути статс-секретар у справах України, якого призначає Тимчасовий уряд за згодою з Центральною Радою.