Оплата праці і політика примусової колективізації

Політика форсованої індустріалізації і примусової колективізації зробила свій вплив і на соціальний розвиток та рівень матеріального добробуту населення. Для забезпечення сталінського " стрибка" в розвитку промисловості необхідно було небаченими темпами збільшувати капіталовкладення. Через це фонд нагромадження зростав набагато швидше, ніж фонд споживання і, замість 10-15% у середині 1920-х років, на кінець першої п'ятирічки доходив до 40-45%, а в цілому у довоєнні роки помітно перевищував 30% національного доходу.

Оскільки основну частину коштів більшовицьке керівництво направляло на розвиток промисловості, передусім важкої, фінансування соціальної сфери, пов'язаної з підвищенням життєвого рівня населення, грунтувалося на залишковому принципі. На все, що стосувалося добробуту народу, виділялася мінімальна частка національного доходу, споживання і обслуговування було обмеженим.

У зв'язку з цим купівельна спроможність населення зменшувалась, харчування погіршувалось, житлові умови дедалі погіршувались.

Формально зарплата зростала. За час з 1928 р. по 1932 р. вона збільшилась на 66% і становила пересічно у робітників та службовців 114, 5 крб., а в 1937 р. — 238 крб. на місяць. За 1938-1940 рр. вона зросла ще на 28%. Але одночасно з тим підвищувались ціни на продовольчі товари, через що реальні доходи не тільки не підвищувались, а знижувались, особливо в роки першої п'ятирічки. Якщо взяти динаміку заробітної плати і роздрібних цін державної і кооперативної торгівлі по країні в 1928-1940 рр., то картина була такою. У порівнянні з 1928 р. у 1932 р. середньорічна заробітна плата зросла на 203%, а роздрібні ціни — на 255%, у 1937 р.—відповідно на 433 і 534%, у 1940 р. — на 576 і 634%. Ще більшим було зростання ринкових цін. Матеріальний рівень життя робітників наприкінці 1930-х років був нижчим, ніж у 1913 р. Значно нижчим, ніж до революції, був життєвий рівень рядових службовців та трудової інтелігенції. Цей факт дуже ретельно намагалася приховати офіційна радянська пропаганда. Більшовицький режим ошукав і пограбував свій народ.

Значно нижчою, у порівнянні з зарплатою робітників і службовців, була оплата праці колгоспників, хоча в другій половині 1930-х років вона дещо збільшилася. У багатьох колгоспах ця оплата фактично мала символічний характер, на трудодні видавали по 100-200 грамів зерна і по 3-4 коп. Навіть у 1940 р., одному з найбільш сприятливих для сільського господарства років, грошова оплата колгоспника на постійних роботах, який мав максимальну кількість трудоднів, становила 50 крб., а з доданням натуроплати — трохи більше 100 крб. на місяць. У робітників і службовців тоді середньомісячна зарплата складала пересічно 330 крб. Цих грошей вистачало тільки на задоволення мінімальних життєвих потреб сім'ї.

Одночасно з цим, поряд із робітниками, службовцями і колгоспниками, були мільйони людей, які виконували примусову працю. Це були численні в'язні, які перебували у так званих виправно-трудових таборах (система ГУЛАГу), селяни, що жили в спецпоселеннях, та інші репресовані, примусово переселені у малозаселені, з суворим кліматом місцевості далекої Півночі, Сибіру, Казахстану. Всі позбавлені, здебільшого незаконно, волі люди працювали на найважчих роботах — на лісорозробках, добуванні золота, у шахтах і рудниках, на будовах, — були приречені фактично на рабську працю, нелюдські знущання і більшість з них — на смерть.