Господарська реформа 1965 р. та її невдача

Незадовільний стан економіки, фактичний провал семирічки змусили нове державне керівництво зайнятися господарською реформою. У вересні 1965 р. пленум ЦК КПРС ухвалив постанову “Про поліпшення управління промисловістю, удосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва”. У країні розпочалася господарська реформа. В її основу був покладений принцип розширення самостійності підприємств, переведення їх на госпрозрахунок, використання економічних важелів стимулювання праці. Основним критерієм оцінки господарської діяльності підприємств мав стати не загальний обсяг виготовленої продукції (так званий “вал”), а обсяг її реалізації. На всіх підприємствах мали бути створені спеціальні фонди для матеріального заохочення робітників та службовців. Одночасно було вирішено ліквідувати раднаркомиі відновити галузеву систему управління промисловістю через союзні та союзно-республіканські міністерства. У жовтні 1965 р. чергова сесія Верховної Ради УРСР прийняла закон “Про зміну системи органів управління УРСР”. За цим законом ліквідовувалися раднаргоспи та Українська рада народного господарства і відновлювалась діяльність галузевих міністерств на території республіки. Після реформи в УРСР стало діяти 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств. У 1966 р. на нові умови господарювання в УРСР перейшло 0, 1 тис. підприємств (1, 5% від загалу), а в 1970 р. – 8, 2 тис. (83% від їх числа). Але на початку 70-х років поглиблення реформи припинилося, новий господарський механізм так і не було створено. Господарська самостійність підприємств поступово була зведена нанівець міністерствами та відомствами. Партійно-господарське керівництво повернулося до звичайного адміністративно-командного стилю керівництва. Консервативне крило КПРС, очолюване Л. Брежнєвим, у розширенні економічної реформи вбачало загрозу своїй монополії на владу, а тому згорнуло господарські перетворення. Не витримувалися і планові, директивні показники розвитку економіки. Чимало господарських керівників, користуючись вседозволеністю партійно-державного апарату при Брежнєві, добивалися постійного “коректування” планів для своїх підприємств у бік зменшення і в такий спосіб “виконували” планові показники, отримували нагороди, премії, підвищення по службі. Новий критерій оцінки господарської діяльності підприємств (обсяг реалізованої продукції) в умовах відсутності конкуренції дуже нагадував свого попередника (загальний обсяг виготовленої продукції). Обсяг реалізації продукції за адміністративно-командної системи управління економікою прямо залежав від обсягу виготовленої продукції, а не від якості та дешевшої ціни, як те має місце за ринкової економіки, а тому підприємства в УРСР не боролися за якість товарів і зниження їх собівартості, виробництво залишалося затратним і малоефективним. Міністерства та відомства, залежно від досягнутих результатів, щорічно переглядали нормативи відрахування у фонд матеріального заохочування підприємства. При цьому чим краще працювало підприємство, тим жорсткіші нормативи відрахувань йому встановлювали. Така політика міністерств не стимулювала підвищення продуктивності праці. Таким чином, реформа була приречена. Її досвід показав, що економічні перетворення в країні не можливі без демократичних перетворень у державі. Реформа 1965 р. не дала очікуваних результатів, система адміністративно-командного управління економікою не тільки збереглася, а навіть посилилася в 1970-х – першій половині 1980-х років.