Тема 5: Промисловість світу як складова світового господарства та її розміщення.

1. Паливна промисловість. Включає нафтову, вугільну і газову промисловість. Наприкінці 90 х рр. нафтодобувних країн нараховувалось 80. На сьогодні за видобутком нафти у світі виділяють країни Пд.-зх Азії, зокрема Саудівська Аравія (13%), Іран (5, 1%), ОАЕ (3, 5%), Кувейт (3, 3%), Ірак (1, 2%) і Пн. Америка: США (понад 10%), Канада (2, 8%). Серед інших країн світу значним відсотком видобутку нафти виділяються: Росія – майже 10%, Китай – 4, 9, Мексика – 4, 8, Венесуела – 4, 3, Норвегія – 4, 7, Великобританія – 3, 9, Індонезія – 2, 5, Лівія – 2, 3%.

У світі функціонує понад 700 нафтопереробних заводів з потужністю, що перевищує 3, 6 млрд. т. 22% нафтопереробних заводів припадає на Європу, США – 21%, Японію – 6%. За останні роки потужності нафтопереробних підприємств розвинених країн зменшилися, оскільки зросли обсяги імпорту готових нафтопродуктів у ці країни.

На використання вугілля для ТЕС у 1955 р. припадало 52% від загального обсягу паливних ресурсів, у 1970 – 32 %, на початку 90х – 33%. У 1997 р. було видобуто 3800 млн. т. кам‘яного вугілля, у т.ч. частка регіону Азії - майже 42%, Пн. Америки – 25%, Європи – 22, Африки – 5, Австралії і Океанії – 5 і Пд. Америки – понад 1%. Серед країн світу найбільшими продуцентами кам‘яного вугілля у світі є Китай – 1397 млн. т., США – 910 млн. т., Індія – 296 млн.т., Росія – 160 млн.т., Україна – 70 млн.т. На світовий ринок надходить до 10% загального видобутку вугілля. У світовому просторі утворилися своєрідні вугільні мости: США-Зх. Європа, Австралія-Японія, ПАР-Зх.Європа, Канада-Японія.

Частка природного газу у структурі світового споживання енергоресурсів на середину 1990х. рр.. становила 18%. Розвідані запаси природного газу становлять 142 трлн. м³ . Світовий видобуток природного газу має тенденцію до постійного зростання. За обсягом видобутку природного газу лідирують такі країни: Росія – 598 млрд. м³ , США – 576, Канада – 167, Нідерланди – 86, Алжир – 71, Великобританія – 92, Індонезія – 80, Сауд. Аравія – 43, Норвегія – 46, Мексика – 34. Основними експортерами природного газу у світі є Нідерланди, Росія, Норвегія, Канада, Алжир, Бруней, Індонезія, Узбекистан, Туркменистан. Найбільшими споживачами природного газу є США, Росія, Україна, найрозвиненіші країни Європи. [Зрідж. пр. Газ, Японія.]

2. Електроенергетика. Усі електростанції поділяють на теплові, гідравлічні, атомні і геотермальні. Електростанції можуть працювати на традиційному паливі (вугілля, мазут, природний газ), атомні і геотермальні - на нетрадиційному. Виробництво електроенергії у світі зростає дуже швидко у зв‘язку зі зростаючим попитом як з боку населення так і економіки в цілому. Перше місце у світі за виробництвом електроенергії займає США, складаючи більше чверті світового виробництва, друге – Китай, третє – Японія, четверте – Росія, виробляючи відповідно 7, 6, 7, 5 і 6, 2% світової електроенергії. [Україна – 178 млрд. кВт у 1997 р. займала 15 місце.]

[Особливості розміщення електроенергетики у світі.]. Центрально-сх. Європа зменшує виробництво електроенергії починаючи із 1970х рр. у зв‘язку з падінням видобутку палива. Більшість країн Європи, за винятком РФ, імпортують енергоносії, перш за все нафту і природний газ. Зх. Європа імпортує дешеве кам‘яне вугілля з ПАР. ПЕК Пн. Америки, особливо США і Канади, повністю задовольняється власними енергоносіями. Серед інших континентів світу різкою диференціацією характеризується Азія і Африка – як за рівнем забезпечення енергоресурсами так і за структурою їх споживання. Для Пд.. Америки основою електроенергетики є гідро потенціал рік. Електроенергетичною базою Австралії є кам‘яне вугілля.

У світі переважають ТЕС (3/5 світового виробництва електроенергії). На другому місці – ГЕС (19 % св-го виробництва електроенергії в сер 90х), АЕС – 17, 4%.

Чорна мет Китай, Японія, Сша

Сталь – Люксембург, Китай, Корея

Експорт сталі – Китай, Япоія, Україна

3. Японія – найменш забезпечена сировиною країна. Імпорт покриває 100% потреб у бокситах, нікелі, урані, фосфоритах, 94% потреб у нафті, природному газі, залізній руді, кам’яному вугіллі. 4. На Канаду припадає 15% світового експорту мінеральної сировини: руд срібла, платини, кольорових металів (цинку, свинцю, нікелю), заліза, а також деревини.
5. Австралія дає близько 10% світового експорту сировини, – бокситів, цинку, свинцю, нікелю, кобальту, ванадію, залізної руди, кам’яного вугілля.
6. ПАР має потужний ресурсний потенціал (30% світових запасів хромітів, ванадію, марганцеві та цинкові руди, сурма, алмази, золото, срібло, платина, кам’яне вугілля). Сировина експортується перш за все до Західної Європи та Японії.
7. Латинська Америка дає 40% експорту країн, що розвиваються. За запасами мінеральної сировини вона поступається Африці. Основні види експортної сировини: срібло, сурма, боксити, залізна руда, вольфрам, свинець, цинк, олово. Найбільші країни-експортери: Бразилія, Чилі, Венесуела, Перу, Болівія. Сировина вивозиться у США, Західну Європу, Японію.
8. Країни Африки дають близько 10% експорту сировини, яка постачається до Західної Європи та США. Це алмази, чорні та кольорові метали, сировина для виробництва мінеральних добрив.
9. Країни Південної та Південно-Східної Азії експортують руду і концентрати кольорових металів, чорні метали до Японії та США.
За останні десятиріччя значення транспортного машинобудування знизилось, а електротехнічного – різко зросло. Тим часом на світовому ринку посилилась спеціалізація виробництва та зросли її масштаби. Вона зумовлена не лише скороченням номенклатури виробів, що випускаються у кожній країні, але й більшою залежністю розвинених країн від імпорту машинобудівної продукції. Істотні зміни у галузі пов’язані з впливом науково-технічної революції.

Серед основних постачальників бавовняних тканин виділяються Індія, Пакистан, Гонконг, США, Японія. При цьому постійно змінювались експортери та імпортери сировини. Малоросія спочатку спеціалізувалась на вивозі пшениці, а потім – м’яса та сала. Індія спочатку була відома Європі чаєм та спеціями, а пізніше – бавовною. Велика Британія спочатку експортувала вовну, а тепер імпортує її з Австралії і Нової Зеландії. Канада давно була знана в світі як експортер зерна, а в останні двадцять років вона зменшує його експорт, замінюючи на експорт яловичини.. В Іспанії та Португалії з часом всі землі, що зараз зайняті під зернові, планують засадити пробковими дубами.
Країни, що розвиваються, все ще відрізняються монокультурністю свого сільського господарства і спеціалізуються на вирощуванні для експорту 1–2 культур. Наприклад, питома вага кави: в Колумбії – 60%, в Уганді – 97%, в Ефіопії – 64%; какао: в Гані – 74%, в Кот д’Івуарі – 60%

країни-виробники та експортери нафти: 12 країн ОПЕК, а також деякі експортери нафти, які не входять до цієї організації, наприклад Мексика, Бруней, Румунія; –
країни-експортери інших мінеральних ресурсів: Ямайка, Гвінея, Суринам та Гайана – 60% світового експорту бокситів; Марокко, Того, Сенегал – 65% експорту фосфатів; Чилі, Замбія, Заїр – 40% експорту міді; Ефіопія та Бразилія – 33% експорту марганцевої руди; Малайзія, Болівія, Індонезія та Таїланд – 72% експорту олова; –
нові індустріальні країни (НІК): Сінгапур, Республіка Корея, Тайвань, та ін.; –
країни монокультурного сільськогосподарського виробництва: «бананові республіки» Центральної Америки – основні постачальники кави, какао, арахісу, тростинного цукру тощо.
«Дженерал моторз», «Ексон сша, нефтехим», «Дюпон де Немур (сша, хім-нефте», «Сіменс», «Філіпс (Нідерланди)», Крайслер машини (США) з Даймер-Бенц (авто ФРН). Транснаціональні компанії не підзвітні жодному уряду, контролюючи при цьому економічний, політичний та соціальний стан в низці країн та реґіонів.
Прикладом можуть служити англо-нідерландські концерни: нафтовий «Ройял-Датч Шел» та хіміко-харчовий «Юнілевер- брит\нідер», бельгійсько-франко-люксембурзький металургійний концерн «Арбед» тощо.