б. Гранично допустимим скидом (ГДС);

в. Лімітуючою ознакою шкідливості (ЛОШ).

38. Основні напрямки державної політики в сфері охорони довкілля втілюються за допомогою:

а. екологічного права – законів і відомчих нормативних актів;

б. екологічної освіти;

в. новітніх технологій.

39. Екологічний моніторинг це:

а. система спостережень за зміною в довкіллі внаслідок забруднення;

б. система нормативних екологічних стандартів;

в. система економічного та адміністративного управління екології.

40. Вплив забруднюючих речовин на здоров’я людини контролюється:

а. санітарно-епідеміологічними станціями;

б. управлінням надзвичайних ситуацій;

в. управлінням екології і природних ресурсів.

41. Оцінка впливу на навколишнє середовище спрямована на:

а. видачу дозволу на здійснення всіх виробничих процесів;

б. визначення масштабів і рівнів впливів на навколишнє середовище;

в. запобігання негативним соціальним відносинам.

42. Екологічна експертиза розглядається як один з механізмів, що гарантує:

а. екологічну безпеку;

б. оцінку впливу діяльності об’єктів на довкілля;

в. запобігання негативного впливу антропогенної діяльності.

43. Чим на Вашу думку є гранично допустиме навантаження на навколишнє середовище (ГДН)?

а. це максимально можливий антропогенний вплив на природні ресурси або комплекси, який не призводить до порушення стійкості екологічних систем;

б. це здатність екосистеми у мінімальні строки відновитися в наслідок антропогенного порушення;

в. це потенційна здатність природного середовища витримувати антропогенне навантаження без порушення основних функцій екосистеми.

44. Органи загальнодержавного управління в галузі екології:

а. Державна екологічна інспекція;

б. Кабінет Міністрів України, Верховна Рада України;

в. Міністерство промислової політики.

45. Органи спеціального державного управління в екологічній сфері:

а. Міністерство екології та природних ресурсів;

б. районні та державні адміністрації;

в. Верховна Рада України.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ВИКОНАННЯ

ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЗАВДАННЯ

Загальні вимоги. Індивідуальне завдання має бути максимально наближеним до структури наукової роботи та виконується у формі реферату. Для виконання індивідуального завдання може бути обрана одна із запропонованих тем. Робота виконується машинним (за допомогою комп’ютерної техніки) способом на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210× 297 мм). Комп’ютерний набір: текстовий редактор – WORD; гарнітура шрифту – Times New Roman; кегль шрифту (розмір) – 14; абзацний відступ – 5 символів; міжрядковий інтервал – 1, 5; поля: ліве – 30 мм, праве поле – 10 мм, верхнє і нижнє поля –20 мм; кількість рядків на сторінці – не більше 40 рядків за умови рівномірного її заповнення.

Вимоги щодо структури. Індивідуальне завдання передбачає наявність таких логічних структурних елементів:

Титульна сторінка – це перша сторінка, яка містить дані про характер, назву, місце і рік виконання роботи, її автора.

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (якщо потрібно) – перелік необхідно друкувати двома колонками, в яких зліва за абеткою наводять скорочення, а справа – їх детальна розшифровка.

Зміст – перелік заголовків та підзаголовків усіх частин роботи із зазначенням номерів їхніх перших сторінок.

Вступ – коротка частина роботи, в якій стисло надана загальна характеристика роботи. Вступ розкриває сутність і стан проблеми та її значущість, обґрунтування необхідності проведення дослідження, актуальність теми, мету і завдання дослідження, наукову новизну та практичне значення одержаних результатів.

Основна частина містить повну інформацію про проведену роботу. Вона складається з розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів.

Висновки та рекомендації. Висновки повинні відповідати поставленим завданням, які були сформульовані у вступі. Їх вміщують безпосередньо після основної частини, починаючи з нової сторінки. На основі наведених висновків автор формулює практичні рекомендації, які розміщують після висновків з нової сторінки

Перелік посилань. В список не вносять публікації та інші матеріали, не згадані в тексті. Він складається на основі робочої картотеки і відображає обсяг використаних джерел та ступінь вивченості досліджуваної теми.

Вимоги до обсягу. Оптимальний обсяг роботи: машинний (комп’ютерний) набір – 20–25 с. (вступ до 1–2 с.; закінчення – 2–3 с.). Кількість використаної у посиланнях наукової літератури: не менше 10 джерел.

Тематика рефератів:

1. вчення В.І. Вернадського про біосферу.

2. Екологічна криза, її причини та наслідки.

3. Глобальний характер забруднення та руйнування навколишнього середовища.

4. Сільське господарство та його вплив на довкілля.

5. Вплив мінеральних добрив та отрутохімікатів, що застосовуються в сільському господарському виробництві, на навколишнє середовище та організм людини.

6. Екологія – теоретична основа охорони природи.

7. Громадські організації з охорони навколишнього середовища.

8. Види антропогенного забруднення атмосфери та їх джерела.

9. Вплив речовин, що забруднюють атмосферу, на живі організми та біогеоценози.

10. Утворення кислотних дощів та їх вплив на навколишнє середовище.

11. Екологічні проблеми великих міст.

12. Смог. Його причини та наслідки. Шляхи зниження забруднення атмосфери.

13. Шкідливий вплив автотранспорту на навколишнє середовище. Шляхи його зниження.

14. Види антропогенного забруднення водного басейну та їх джерела.

15. Забруднення води та порушення екологічної рівноваги. Механізми самоочищення води.

16. Забруднення води сполуками важких металів та мінеральними добривами. Причини, наслідки та заходи щодо очищення води.

17. Забруднення води нафтопродуктами. Причини, наслідки та засоби боротьби.

18. Екологічні проблеми, створювані промисловими підприємствами. Шляхи запобігання та ліквідації цих проблем.

19. Значення лісів для біосфери та людського суспільства. Роль лісів у глобальному кругообігу.

20. Екологічні проблеми лісів. Шляхи їх рішення.

21. Захист лісів від пожеж та шкідників.

22. Значення ґрунту для існування людства.

23. Забруднення ґрунту та його наслідки. Мікробіологічна активність ґрунтів та продуктивність рослин.

24. Антропогенні фактори, що негативно впливають на рослинний світ. Шляхи зниження впливу цих факторів. Охорона рослин.

25. Антропогенні фактори, що негативно впливають на фауну. Шляхи зниження впливу цих факторів. Охорона тварин.

26. Глобальні проблеми людства: забруднення водного середовища.

27. Хімічне та механічне забруднення атмосфери та водних ресурсів промисловістю. Шляхи зниження забруднення.

28. Екологічні проблеми народонаселення.

29. Глобальні екологічні проблеми. Можливі шляхи їх вирішення.

30. Сучасна екологічна криза.

31. Вплив пестицидів на живі організми та якість продуктів харчування.

32. Вплив гербіцидів на живі організми та якість продуктів харчування.

33. Вплив нітратів на живі організми та якість продуктів харчування.

34. Екологічна проблема глобального потепління: причини та можливі наслідки. Шляхи вирішення.

35. Екологічна проблема руйнування озонового екрану: причини та можливі наслідки.

36. Екологічна проблема водних ресурсів України.

37. Моніторинг навколишнього середовища.

38. Радіоактивні забруднення навколишнього середовища. Причини, наслідки та засоби боротьби.

39. Проблеми утилізації твердих побутових відходів міст.

40. Екологічні проблеми збереження радіоактивних відходів.

41. Проблеми утилізації промислових відходів.

42. Екологічна проблема чорного та Азовських морів.

43. Вплив фізичних факторів навколишнього середовища на стан здоров’я людини.

44. Земельні ресурси України, їх регіональний розподіл.

45. Живі організми ґрунту та їх значення.

46. Шляхи підвищення родючості ґрунтів.

47. Водна та вітрова ерозія ґрунтів. Причини виникнення, наслідки та засоби боротьби.

48. Екологічні проблеми річкового стоку України.

49. території, що особливо охороняються.

50. Природні ресурси: класифікація, охорона та раціональне використання.

51. Індикатори екологічного стану навколишнього середовища. Критерії оцінки якості навколишнього середовища.

52. Теплове забруднення: причини та наслідки.

53. Шумове забруднення атмосфери та його вплив на навколишнє середовище.

54. Раціональне використання відновних природних ресурсів.

55. Альтернативна енергетика.

56. Електротранспорт та його переваги.

57. Проблеми АЕС.

58. Забруднення повітряного басейну.

59. Водосховища: за та проти.

60. Якість харчових продуктів та їх значення для здоров’я людини.

61. Використання ГМО: за та проти.

62. Проблема «Парникового ефекту».

ГЛОСАРІЙ

БІОГЕОЦЕНОЗ – просторово обмежена внутрішньо однорідна природна система функціонально взаємозалежних живих організмів і навколишнього середовища що склалася еволюційно. Синонім, але не у всіх випадках, терміна «екосистема» (визначення терміна В. Н. Сукачовим).

БІОМАСА – кількість живої речовини на одиницю площі або об’єму екосистеми.

БІОСФЕРА – нижня частина атмосфери, вся гідросфера і верхня частина літосфери Землі, де зустрічаються живі організми (сучасна біосфера) або тільки продукти їх життєдіяльності (колишні біосфери); оболонка Землі, в якій діяльність живих організмів проявляється або виявлялася як геохімічний фактор планетарного масштабу; найбільша (глобальна) екосистема Землі.

БІОТОП – частина (блок) екосистеми, що представляє середовище (місце) існування для організмів (біоценозу); може бути представлений абіотичними і біотичними факторами.

БІОЦЕНОЗ – частина (блок) екосистеми (біогеоценозу), представлений сукупністю взаємопов’язаних організмів; застосовується стосовно до великих екосистем і біосфери в цілому, замість терміна «біоценоз» зазвичай використовують термін «біота».

ГОМЕОСТАЗ – сукупність механізмів, спрямованих на усунення або максимальне обмеження дії факторів, які порушують внутрішню динамічну рівновагу системи. Застосуємо до різних систем – від космічних до організму і атома.

ЕВТРОФІКАЦІЯ ВОД – підвищення біологічної продуктивності водних екосистем в результаті збагачення їх поживними речовинами.

ЕКОЛОГІЯ – розділ біології (біоекологія), займається вивченням взаємовідносин організмів між собою із середовищем їх мешкання. Сучасна екологія орієнтована також на вивчення навколишнього середовища і взаємовідносин з нею людини, визначення масштабів та допустимих меж впливів людської спільноти на середовище, пошук шляхів зменшення цих впливів. В основі всіх напрямків сучасної екології лежать фундаментальні положення біологічної екології.

ЕКОЛОГІЯ ЗАГАЛЬНА – наука про найбільш загальні закономірності взаємовідносин організмів і їх спільнот з середовищем. Зазвичай розглядається як синонім екології біологічної чи екології класичної. Включає екологію особин (аутекологію), екологію популяцій (демекологію), екологію співтовариств і вчення про екосистеми (сінекологію), вчення про біосферу (глобальну екологію).

ЕКОЛОГІЯ ПРИКЛАДНА – розділ екології, що займається визначенням допустимих навантажень на середовище і екосистеми, розробкою нормативів використання природних ресурсів, методів управління екосистемами, способів «екологізації» різних галузей господарства, а також моделюванням екосистем або екосистемних процесів і т. п.

ЕКОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНА – наукова дисципліна, розглядає взаємовідносини в системі «суспільство – природа», специфічну роль людини в екосистемах різного рангу, відмінність цієї ролі від інших живих істот, шляхи оптимізації взаємин людини з середовищем, основи раціонального природокористування.

ЕКОЛОГІЯ ЛЮДИНИ – розділ соціальної екології, завданням якого є вивчення адаптації людини до змінного середовища (в ряді випадків соціальної), впливу середовища на здоров’я людей.

ЕКОСИСТЕМА – будь-яка спільнота живих істот і середовища їх проживання, що існують як єдине функціональне ціле. Основні ознаки екосистеми: кругообіг речовин і потік енергії, здатність протистояти (у певних межах) зовнішнім впливам, самовідновлюватися і розвиватися. Розрізняють мікроекосистеми (наприклад стовбур гниючого дерева, невеликий ставок та ін.), мезо-екосистеми (ліс, озеро, річка та ін.), макроекосистеми (океан, континент та ін.) і глобальну екосистему в межах всієї планети (біосферу).

Емерджентність – наявність у системного цілого (екосистеми) особливих властивостей, які не притаманні елементам (підсистем, блокам), його складовим.

ЗАБРУДНЕННЯ – привнесення в середовище не характерних для нього хімічних, фізичних або біологічних агентів або перевищення природного рівня властивих для середовища агентів.

ЗАБРУДНЕННЯ ТЕПЛОВЕ – підвищення температури середовища під впливом різних факторів (найчастіше антропогенних), зазвичай характерне для повітря і вод, де може викликати серйозні зміни у функціонуванні екосистем.

ЗАКОН 10% (Р. Ліндеман, 1942): з одного трофічного рівня харчової піраміди на інший переходить не більше10% енергії.

ЗАКОН МІНІМУМУ (Ю. Лібіх, 1840): існування виду визначається найслабшою ланкою в ланцюзі його екологічних потреб.

ЗАКОН ТОЛЕРАНТНОСТІ (В. Шелфорд, 1912): як мінімум, так і максимум фактора визначають межі, в яких організм існує в нормі.

КОНСУМЕНТИ (гетеротрофи) – організми, які живляться органічною речовиною (ця категорія включає всі організми, крім рослин, які відносяться до продуцентів, вони ж автотрофи).

КСЕНОБІОТИКИ – речовини, які не синтезуються у організмі.

ЛАНЦЮГ ХАРЧУВАННЯ (ланцюг трофічний) – ряд видів або груп організмів в екосистемі, кожне попереднє ланка у якому служить їжею для наступного. Ланцюг живлення складається з декількох (від 2–х до5–6–ти) харчових (трофічних) рівнів, під якими розуміють групи організмів з подібним типом харчування (рослини, травоїдні тварини, хижаки, мертвоїди).

МОНІТОРИНГ – система регулярних тривалих спостережень у просторі і часі, що дає інформацію про стан навколишнього середовища з метою оцінки минулого, сьогодення і прогнозу змін параметрів навколишнього середовища.

НІША ЕКОЛОГІЧНА – місце біологічного виду в природі, що включає не тільки його положення в просторі, але весь життєвий статус (вид їжі і спосіб харчування, відносин до факторів середовища, місця розмноження і т. п.). НООСФЕРА – «мисляча оболонка» (В. І. Вернадський), сфера розуму – природна стадія розвитку біосфери, коли розумна діяльність людини стає важливим фактором біосферних процесів.

ОЗОНОВИЙ ЕКРАН – шар в межах стратосфери, знаходиться на висоті 20–45 км (біля полюсів нижче) і відрізняється підвищеною концентрацією озону (приблизно в 10 разів вище, ніж над поверхнею Землі), що поглинає згубні для організмів ультрафіолетові промені.

ОЗОНОВА «ДІРА» – значний простір в озоновому шарі з помітно зниженим (до 50%) вмістом озону.

ОПУСТЕЛЮВАННЯ – зменшення або знищення біологічного потенціалу Землі (найчастіше під впливом антропогенних факторів), яке може призвести до виникнення умов, аналогічних умов пустелі (визначення Конференції ООН з опустелювання, 1977 г.).

ПЕСТИЦИД – хімічна сполука, що використовується з метою захисту культурних рослин природних екосистем.

ПОПУЛЯЦІЯ – сукупність особин одного виду, що населяють простір протягом тривалого часу. Особи різних популяцій зазвичай мають відмінності за зовнішнім виглядом, поведінці та іншими ознаками.

ПРАВИЛО АЛЛЕНА (1877): у теплокровних тварин у напрямку до тропіків подовжуються вуха, хвіст, кінцівки, що підвищує поверхню тіла і допомагає випромінюванню тепла.

ПРИНЦИП ГАУЗЕ (1935): принцип конкурентного витіснення: два близьких види з однаковими потребами не можуть довго існувати разом, один з них буде витіснений.

ПРАВИЛО БЕРГМАНА (1847): у теплих краях тваринам вигідніше бути дрібними, великі тварини мають більший об’єм і меншу поверхню, тобто вони випромінюють менше тепла.

РЕАКЦІЯ ЛАНЦЮГОВА ПРИРОДНА – ланцюг природних явищ, кожне з яких тягне за собою зміну інших, пов’язаних з ним процесів. Залежно від сили дії факторів, що викликали реакцію, остання може закінчуватися або збереженням екосистем в межах основних властивостей і параметрів, або переходом систем на новий (більш низький) рівень, або повним розпадом систем (опустелюванням). Розуміння ланцюгових реакцій і вміння прогнозувати – найважливіша умова екологічно грамотної поведінки людей і прогнозування наслідків втручання людини у природні процеси.

РЕДУЦЕНТИ – організми, переважно бактерії і гриби, в результаті життєдіяльності перетворюють органічні залишки в неорганічні речовини і здійснюють таким чином кругообіг в екосистемах.

РЕЧОВИНА біогенна – хімічна сполука, що виникла в результаті життєдіяльності організмів.

САМОВІДНОВЛЕННЯ ЕКОСИСТЕМ – здатність розкладати природні та антропогенні речовини, усувати їх шкідливий вплив. Основним фактором самовідновлення виступають живі організми.

СМОГ ВОЛОГИЙ (лондонського типу) – суміш газоподібних забруднюючих речовин (в основному сірчистого газу), пилових частинок і крапель туману.

СМОГ СУХИЙ фотохімічний (лос-анджелеського типу) – вторинне забруднення повітря в результаті фотохімічних реакцій з утворенням нових речовин – фотооксидантів.

СОЦІАЛЬНО–ЕКОЛОГІЧНІ ЗАКОНИ Б. Коммонера, 1971:

• Усе пов’язано з усім.

• Все має кудись діватися.

• Природа знає краще.

• За все треба платити (ніщо не дається задарма).

СУКЦЕСІЯ – послідовна зміна екосистем (біоценозів) внаслідок саморозвитку на млявому субстраті або на місці руйнування існуючих екосистем (в цьому випадку сукцесії називають вторинними).

СТІЙКІСТЬ ЕКОСИСТЕМИ – здатність залишатися відносно незмінною протягом певного періоду часу всупереч зовнішнім впливам.

ФІТОЦЕНОЗ – спільнота взаємопов’язаних рослинних організмів (рослинне співтовариство); невіддільний від екосистеми(Біогеоценозу).

ФРЕОН (Хладон) – група речовин, що використовуються в холодильній промисловості і як розпилювачі в аерозольних упаковках. Пізніше з’ясувалося, що, піднімаючись в стратосферу, піддаються фотохімічному розкладанню з виділенням хлору, що сприяє руйнуванню молекул озону (як каталізатор).

РЕКОМЕНДОВАНА Література

Основна:

1. Білявський Г.О. Основи загальної екології: підручн. для студентів вузів. 2–ге. вид. – К.: Лібра, 1995. – 368 с.

2. Білявський Г.О. Основи екології: підручн. для студ. вищ. навч. зак. – К.: Лібра, 2004. – 408 с.

3. Заверуха Н.М. Основи екології: навчальний посібник для студентів вузів реком. МОНУ. – К.: Каравела, 2006. – 304 с.

4. Злобін Ю.А. Загальна екологія: навч. посіб. для студ. вузів. – Суми: Університетська книга, 2003. – 416 с.

5. Кучерявий В.П. Екологія: підручн. для студ вузів. – вид. 2–ге.– Львів: Світ, 2001. – 480 с.

6. Некос В.Ю. Екологія людини. підручник для студ. екол. спеціальн. вузів. затв. МОНУ. – ХНУ ім. В.Н. Каразіна. – 2007. – 469 с.

7. Мягченко. О.П. Основи екології: підручник затверджено МОНУ. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 312 с.

8. Царенко О.М. Основи екології та економіка природокористування: навч. посіб. для студентів вищ. навч. закл. – Суми: Унів. кн., 2004. – 591 с.

Додаткова:

1. Бовт В.Д. Методичний посібник та збірник задач з екології (для студентів біологічного факультету). – Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – 86 с.

2. Бойчук Ю.Д. Екологія і охорона навколишнього середовища: навчальний посібник. - Суми: Університетська книга, 2002. – 316 с.

3. Бровдій В.М. Закони екології: навчальний посібник рек. МОНУ. – К.: Освіта України. – 2007. – 253 с.

4. Мусієнко М.М. Екологія: тлумачний словник. – К.: Либідь, 2004.– 376 с.

5. Мусієнко М.М. Екологія. Охорона природи: словник-довідник: близько 4 500 понять і термінів. – К.: Знання, 2002.– 550с.

6. Савін В.В. Основи екології. навчальний посібник. – Запоріжжя: Прем’єр, 2001. – 360 с.

ЗМІСТ

Вступ 4

Тематичний розділ 1. Екологія, загальні поняття екології.

Основні положення біоекології

1.1.Екологія як наука. Поняття про біосферу 6

1.2.Факторіальна екологія (аутекологія) 17

1.3.Популяційна екологія (демекологія) 30

1.4.Екологія біотичних угрупувань (синекологія) 32

Тематичний розділ 2. Прикладні аспекти сучасної екології.

Вплив господарської діяльності на компоненти навколишнього

середовища. Основи природоохоронної діяльності.

2.1.Сучасний стан навколишнього середовища. Техносфера 36

2.2.Тваринний і рослинний світ та вплив на нього антропогенних факторів 44

2.3.Демографічні проблеми людства. Урбоекологія 52

2.4.Основи нормування якості об’єктів навколишнього

середовища та антропогенного навантаження на нього 56

Перелік питань до заліку 65

Тестові завдання для підсумкового контролю 67

Методичні вказівки до виконання індивідуального завдання 72

Глосарій 75

Рекомендована література 79

Навчальне видання

(українською мовою)

Позмогова Наталія Василівна

Костюченко Наталія Іванівна

ЕКОЛОГІЯ

Навчальний посібник

для студентів освітнього ступеня «бакалавр»

напрямів підготовки «Біологія» та «Хімія»

Рецензент В.І. Домнич

Відповідальний за випуск О.Ф. Рильський

Коректор Н.В. Позмогова