ТЕМА 1.6. Жорсткість ТА ТВЕРдІсть.

Жорсткість — здатність тіла або конструкції пручатися утворенню деформації. Розрізняють власну жорсткість деталі, обумовлену деформаціями всього матеріалу деталі, і контактну жорсткість, яка пов'язана з деформаціями тільки поверхневих шарів матеріалу деталі в зоні контакту з іншою деталлю.

Правильний вибір співвідношення жорсткості з масою виробу обумовлює динамічну характеристику деталі й машини в цілому. Кількісно жорсткість ураховується коефіцієнтом жорсткості, що визначається відношенням силового фактора до деформації, викликаної цим силовим фактором.

Для механізму в цілому жорсткість залежить від способу з'єднання деталей, так при паралельному з'єднанні , при послідовному .

Жорсткість оцінюють співставленням розрахункових деформацій деталей (прогинів, кутів повороту перерізів, кутів закручування та ін.) при дії максимальних експлуатаційних навантажень з припустимими деформаціями.

У техніці існують наступні методи підвищення жорсткості:

1. Зменшення плеча згинаючого й крутного моменту.

2. Застосування профілів з підвищеним опором певному виду деформації.

Крім безпосередньо жорсткості до характеристики певних виробів та особливо матеріалів використовується поняття твердість.

Твердість – здатність матеріалу пручатися прониканню стороннього предмета. На сьогодні існують такі види твердості по способі виміру:

1) НВ - твердість по Бринелю (область застосування обмежена);

2 НRC - по Роквелу (застосовується частіше інших, цим методом вимірюють всі сталі);

3) HV - твердість по Викерсу;