Запровадження християнства на Русі

В 908 р. Київським князем став Володимир Великий (980-1015 рр.), який започаткував нову добу в історії Київської Русі. За Володимира завершилось об'єднання східнослов'янських земель у складі Київської держави. Виникли нові міста, які своїм розвитком підривали родоплемінний поділ і сприяли формуванню єдиної державної території Київської Русі. Політичне об'єднання держави та якісні зміни в суспільстві тих часів вимагали відповідних зрушень і в релігійній сфері. Тому спершу Володимир здійснив спробу запровадити єдиний пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном - так зване «шестибожжя» - і зробити його обов'язковим для всього суспільства. Однак досить швидко збагнув, що язичництво зжило себе і не відповідає рівневі розвитку Київської Русі, перешкоджає зв'язкам з іншими країнами Європи, більшість з яких були вже християнськими. Правлячій верхівці потрібна була релігія, що захищала б її права, багатства і привілеї, владу над залежним населенням. Тому в сер. 980-х років, після ретельного ознайомлення з провідними віровченнями, великий князь і його соратники схилися до думки про необхідність прийняття християнства, яке вже мало в державі певні традиції.

Християнство поширювалось з давніх-давен у Криму. Протягом IX ст. воно набуло поширення і в Києві, де було багато християн і серед княжої дружини. Крім того, у 864 р. християнською стала і Болгарія, з якою Київська держава підтримувала тісні стосунки.

Охрещення Русі, яке за літописом датується 988 р., й організація церкви були фактом великої культурної ваги. Хоча сам процес християнізації в Київській державі відбувався повільно, зі значним опором народу (особливо на північних землях), який продовжував поклонятися прадавнім божествам. Вчені вважають, що за князювання Володимира більшість населення країни була навернута, принаймні формально, у нову віру. Тобто, незважаючи на повільність, процес християнізації був неухильним.

Християнізація України-Русі зміцнила державну єдність, освітила владу великого князя і його «божественний» авторитет, сприяла розвиткові культури, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек. Цим актом Київська держава остаточно визначала своє місце в Європі, увійшовши як рівноправна до кола християнських народів. Значно розширилися її політичні, економічні та культурні зв'язки з багатьма європейськими країнами, насамперед з Візантією, Болгарією, а також Польщею, Угорщиною, Чехією, Німеччиною, Римом, скандинавськими державами.