Організаційне та методичне забезпечення аудиту

4.1. Розробка і видання методичних матеріалів (вказівок, рекомендацій, практичних посібників, внутрішніх стандартів, програмного забезпечення тощо).

4.2. Проведення професійних тренінгів для практикуючих аудиторів.

4.3. Здійснення заходів з контролю якості аудиторських послуг.

Проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки.

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдінгових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Основні відмінності між зовнішнім та внутрішнім аудитом наведені в таблиці:

Управління аудитом в Україні здійснюється через Аудиторську палату України (АПУ), яка виконує такі функції:

- сертифікацію і ліцензування суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю,

- затверджує програми підготовки аудиторів,

- затверджує норми і стандарти аудиту,

- веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги.

Загальна кількість членів АПУ становить 20 осіб.

Термін повноважень членів АПУ не може перевищувати п'яти років.

АПУ створює на території України регіональні відділення.

Ведення поточних справ в АПУ здійснює Секретаріат, який очолює завідуючий. Завідуючий Секретаріатом несе персональну відповідальність за ефективне використання майна та коштів АПУ і створення належних умов для виконання функціональних обов'язків її членами.

Рішення АПУ приймаються на її засіданні простою більшістю голосів при наявності двох третіх її членів або шляхом письмового опитування.

Члени АПУ виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Витрати на сертифікацію покриваються за рахунок осіб, що претендують на отримання сертифікатів, у розмірах, які визначаються АПУ.

Аудитори України мають право об'єднатися в громадську організацію за професійними ознаками (Спілку аудиторів України), дотримуючись вимог цього Закону та інших законів України. Це громадське обєднання, яке об’єднує на добровільних засадах діючих аудиторів. Мета діяльності – обєднати зусилля аудиторів для захисту їх законних інтересів та сприяти розвитку аудиторської діяльності в Україні. Кошти спілки – вступні та членські внески членів САУ, добровільні внески, прибутки від своєї діяльності.

Повноваження професійної громадської організації аудиторів України визначаються цим Законом, Законом України " Про об'єднання громадян" та Статутом професійної громадської організації аудиторів України (Спілки аудиторів України).

Суб’єктами аудиторської діяльності є аудитори та аудиторські фірми.

Аудитором може бути громадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат про право на заняття аудиторською діяльністю на території України.

Аудитор має право займатися аудиторською діяльністю індивідуально, створити аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в спілку з дотриманням вимог цього Закону та інших законів України.

Для здійснення аудиторської діяльності одноособово аудитор повинен на підставі чинного сертифікату отримати ліцензію.

Аудиторам забороняється безпосередньо займатися торговельною, посередницькою та виробничою діяльністю, що не виключає їх права отримувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав.

Аудитором не може бути особа, яка має судимість за корисливі злочини.

Аудиторська фірма - це організація, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України і займається виключно наданням аудиторських послуг.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності.

Обов’язковими вимогами до аудиторської фірми є такі:

1. Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудиторами, у статутному фонді не може перевищувати 30 відсотків.

2. Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один аудитор.

3. Керівником аудиторської фірми може бути тільки аудитор.

4. Для проведення обов’язкового аудиту аудиторська фірма повинна мати не менше 3-х сертифікованих аудиторів.

Сертифікат аудитора – це офіційний документ, який засвідчує право громадянина на здійснення аудиту підприємств і господарських товариств (серія „А”) та банків (серія „Б”) на території України.

Вимоги до особи, яка має право на отримання сертифікату аудитора:

1. Повна вища освіта (не нижче рівня спеціаліста чи магістра)

2. Певні знання з аудиту (визначаються шляхом проведення відповідного іспиту)

3. Практична діяльність не менше 3 років підряд на посадах аудитора, ревізора, юриста, фінансиста або економіста.

4. Успішно скласти кваліфікаційний іспит двох рівнів з аудиту та суміжних з аудиту областей знань.

Для отримання допуску до сертифікації кандидат подає до АПУ або до Регістраційного відділення АПУ такі документи: заяву встановленого зразка; копію диплома; копію трудової книжки.

Документи реєструються в спеціальному журналі та розглядаються Комісією з сертифікації та підготовки аудиторів АПУ на протязі 20 робочих днів з дня їх надходження.

АПУ затверджує програму підготовки до складання кваліфікаційного іспиту для одержання сертифіката серії " А" аудитора України, яка визначає вимоги до складання іспитів.

Кваліфікаційний іспит ставить за мету перевірку знань з таких дисциплін як:

- бухгалтерський облік

- управлінський (внутрішньогосподарський) облік

- основи фінансового управління

- інформаційні системи в бухгалтерському обліку та фінансовому управлінні

- аудит

- оподаткування

- правові основи підприємницької діяльності

Після успішно складеного іспиту аудитор отримує сертифікат.

Сертифікат має реквізити: серія і номер; прізвище, імя та по батькові аудитора; дата, номер рішення АПУ про видачу сертифіката; дата, номер рішення АПУ про продління дії сертифіката; термін дії сертифікату.

Максимальний термін дії сертифікату – 5 років.

Особи, які не склали іспиту, мають право повторно скласти його не раніш, як через рік після прийняття рішення Аудиторською палатою України.

Забороняється займатися наданням аудиторських послуг органам державної виконавчої влади, виконавчим органам місцевих Рад народних депутатів, контрольно-ревізійним установам, що мають державно-владні повноваження, а також окремим особам, яким законами України заборонено здійснювати підприємницьку діяльність.

Забороняється проведення аудиту:

1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

2) аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

3) аудитором - членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

4) аудитором - працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

5) аудитором - працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб'єкта, що перевіряється.

Аудитори й аудиторські фірми мають право:

1)самостійно визначати форми і методи аудита на підставі діючого законодавства, що існують норм і стандартів, умов договору з замовником, професійних знань і досвіду;

2)одержувати необхідні документи, що мають відношення до предмета перевірки і що знаходяться, як у замовника, так і в третіх осіб;

3)одержувати необхідні пояснення в письмовій або усній формі від керівництва і працівників замовника;

4)перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, жадати від керівництва проведення контрольних оглядів, вимірів виконаних робіт, визначення якості продукції, у відношенні яких здійснюється перевірка документів;

5)залучати на договірних засадах до участі в перевірці професіоналів різного профілю.

Аудитори й аудиторські фірми зобов'язані:

1)належним чином надавати аудиторські послуги, перевіряти стан бухгалтерського обліку і звітності замовника, їхню вірогідність, повноту і відповідність чинному законодавству і встановленим нормативам;

2)сповіщати замовника про виявлені під час аудиторської перевірки недоліках і неточностях у веденні обліку і складанні звітності;

3)зберігати в таємниці інформацію, отриману при проведенні аудита4

4)відповідати перед замовником за порушення умов договору;

5)обмежувати свою діяльність наданням аудиторських послуг у формі консультацій, перевірок і експертиз.

За неналежне виконання своїх обов'язків аудитор (аудиторська фірма) несе майнову й іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до діючого законодавства. Розмір майнової відповідальності аудиторів (аудиторських фірм) не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Керівництво замовника несе персональну відповідальність за повноту і вірогідність бухгалтерських і інших документів, наданих аудиторові.

Припинення чинності сертифікату або ліцензії на аудиторську діяльність здійснюється на підставі рішення АПУ у випадках:

1) встановлення неодноразових фактів низької якості аудиторських перевірок;

2) систематичного чи грубого порушення чинного законодавства України, встановлених норм та стандартів аудиту.

Згідно із Кодексом професійної етики аудиторів аудитор під час виконання своїх службових обов'язків дотримується таких моральних принципів:

1. Чесність:

а) на чесності, що є головним принципом моральної етики аудитора, ґрунтується довір'я до думки аудитора. Аудитор має виконувати свої службові обов'язки чесно та неупереджено.

2. Об'єктивність:

а) Аудитор має продемонструвати найвищий рівень професійної об'єктивності під час виконання своїх службових обов'язків у процесі збирання, оцінювання і надання інформації про діяльність банку, яку перевіряє. Аудитор повинен робити зважену оцінку всіх обставин, ставитися до справи неупереджено та не допускати того, щоб особиста упередженість або тиск з боку могли позначитися на об'єктивності його оцінок та висновків;

б) об'єктивною основою для висновків, рекомендацій аудитора може бути тільки достатній обсяг інформації, а не упередженість або конфлікт інтересів.

3. Конфіденційність:

а) аудитор під час виконання своїх службових обов'язків має доступ до інформації щодо діяльності фірми і зобов'язаний дотримуватися її конфіденційності;

б) аудитор несе відповідальність за несанкціоноване розголошення конфіденційної інформації та комерційної таємниці і не має права використовувати її у власних інтересах та розкривати її без відповідного на це дозволу керівництва фірми, крім випадків, коли цього вимагає законодавство України.

4. Компетентність:

а) професійна компетентність аудитора вимагає наявності в нього повної вищої фінансово-економічної освіти, яка отримана в навчальному закладі України, що має державну акредитацію, або в навчальному закладі іноземної держави, дипломи якого мають юридичну силу в Україні. Аудитор використовує необхідні знання, навички і досвід роботи під час здійснення аудиту;

б) аудитор бере на себе лише ті зобов'язання, для виконання яких він володіє достатніми професійними знаннями, навичками і практичним досвідом;

в) аудитор проводить аудит відповідно до професійних стандартів

Планування, стадії та процедури аудиту

Планування - це розробка головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту.

Порядок планування аудиту регулюється Міжнародним стандартом аудиту 300 „Планування”.

Метою планування аудиту є звернення уваги аудитора на найважливіші напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше.

Під час розробки загального плану аудитор здійснює аналіз наступних питань:

Знайомство з бізнесом клієнта:

· головних економічні факторів, які впливають на бізнес;

· найважливіших характеристик підприємницької діяльності підприємства, його організаційної структури, процесу виробництва, надання послуг, фінансових результатів й вимог до його звітності, включаючи зміни, які, можливо, мали місце після попереднього аудиту;

· загальний рівень компетентності управлінського персоналу..

Розуміння системи обліку і внутрішнього контролю:

· облікова політика клієнта;

· вплив нових норм бухгалтерського обліку і аудиту;

· знання аудитора з питань бухгалтерського обліку і системи внутрішнього контролю, які можуть бути використані аудитором у тестах оцінки надійності внутрішнього контролю підприємства та в незалежних аудиторських процедурах.

Ризик і суттєвість:

· очікувані оцінки властивого ризику й ризику системи контроля, а також визначення важливих ділянок аудиторської перевірки;

· визначення рівнів суттєвості помилок для цілей аудиту;

· можливість суттєвих викривлень (з урахуванням досвіду минулих періодів) або можливість шахрайства;

· визначення складних бухгалтерських операцій, в т.ч. пов’язаних з обліковою оцінкою (ті, які робилися з використанням суб'єктивної думки бухгалтера (нарахування резервів тощо).

Характер, час та обсяг процедур:

· можлива зміна обсягу роботи на конкретних ділянках аудиту;

· вплив інформаційних технологій на процес аудиту;

· робота внутрішніх аудиторів підприємства та її можливий вплив на аудиторські процедури зовнішніх аудиторів.

Координація, керівництво, нагляд та перевірка:

· залучення інших аудиторів до аудиту компонентів (філій, дочірніх підприємств і підрозділів);

· залучення експертів;

· кількість об’єктів перевірки;

· вимоги до персоналу (підбір виконавців аудиту і розподіл між ними обов'язків, враховуючи їх професійний рівень і стаж роботи).

Інші аспекти:

· можливість виникнення сумніву щодо припущення про безперервність діяльності підприємства,

· обставини, що вимагають особливої уваги, наприклад, існування зв’язаних сторін (МСА 550 „Зв’язані сторони” ННА N 19 " Звязані сторони”)

· умови завдання з аудиторської перевірки та будь-які обов’язки, обумовлені законодавством;

· характер і час надання висновку або інші форми інформування суб’єкта господарювання, передбачені умовами завдання з аудиторської перевірки.

Загальний план аудиту оформлюють у вигляді таблиці, в якій вказується:

· Перелік запланованих видів робіт

· Період їх проведення

· П.І.Б.виконавця кожного виду робіт

· Примітки.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав можливість завдяки йому підготувати програму аудиту.

Аудитор повинен розробити і документально оформити програму аудиту.

Програма аудиту є набором інструкцій для асистентів, залучених до аудиторської перевірки та засобом контролю й документування належного виконання роботи.

Програма аудиту, її зміст та розмір залежать від розміру, виду і специфіки підприємства, умов договору на проведення аудиту, а також особливостей методики і техніки, що їх використовує аудитор під час перевірки.

В програмі аудиту визначається: характер, час і обсяг запланованих аудиторських процедур, необхідних для виконання загального плану аудиту.

Програма аудиту може містити:

· завдання для кожної ділянки аудиторської перевірки;

· розподіл часу між окремими ділянками або процедурами аудиту (в тому числі визначається термін проведення аудиторських тестів і незалежних процедур);

· оцінку розміру ризику внутрішнього контролю та свій особистий ризик невиявлення суттєвих помилок, який існує під час проведення аудиторських процедур;

· відзначає присутність інших виконавців аудиту, якщо такі беруть участь у роботі

Під час розробки аудиторської програми інші аспекти, що виділяються при розробці загального плану розкриваються з більшою деталізацією.

Записи і висновки аудитора по кожному розділу аудиторської програми фіксуються в робочій документації і є тим фактичним матеріалом, котрий використовується аудитором у процесі підготовки і обгрунтування аудиторського звіту керівництву клієнта. Аудиторська програма оформлюється у вигляді таблиці за кожним об’єктом аудиту окремо.

Етапи аудиторської перевірки.

Аудиторська перевірка проводиться у відповід­ній послідовності. Найчастіше застосовується підхід від загального до детального (або конкретного) (дедуктивний метод).

Кожен аудитор самостійно вибирає послідовність своїх дій, виходячи з особли­востей діяльності клієнта й умов укладеного договору.

У процесі аудиторської перевірки виділяють такі основні етапи:

1) знайомство з бізнесом клієнта, процедура схвалення клієнта, оцінка еконо­мічного середовища, ознайомлення із звітністю, установчими документами, станом бухгалтерського обліку і напрямками діяльності клієнта; вивчення й оцінка системи внутрішнього контролю; оцінка можливих ризиків; (МСА 310”Знання бізнесу”, МСА 315 „Розуміння суб’єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень”)

2) встановлення обсягів перевірки, предметної області аудиту та укладання загального плану аудиту(МСА 300 „Планування”);

3) домовленність про проведення аудиту та укладання договору на аудиторську перевірку (МСА 210 „Умови домовленості про аудиторську перевірку”);

4) вибір методу організації перевірки (суцільний, вибірковий, аналітичний, комбінований); розробка програми аудиту, узгодження процедур аудиту та узгодження (розробка) методики аудиту (МСА 520”Аналітичні процедури”)

5) проведення аудиту, розробка робочих документів (МСА 230”Документація”)

6) інформування клієнта про попередні результати аудиторської перевірки та формування звіту

7) аудиторський висновок

В договорі на проведення аудиту передбачаються такі розділи: предмет договору, зобов’язання сторін, порядок здавання та прийому робіт, терміни виконання робіт, вартість робіт та порядок розрахунків, відповідальність сторін, термін дії договору, реквізити сторін, особливі умови.

За результатами аудиту передбачаються такі види відповідальності аудитора:

1.Кримінальна – за навмисне приховування істини з власних інтересів та видачу позитивного висновку, що потягло за собою заподіяння шкоди.

2.Професійна – за неналежне виконання своїх обов’язків перед органами, які видали дозвіл на право заняття аудиторською діяльністю (попередження, зупинення дії сертифіката на строк до одного року, анулювання сертифіката).

3.Відповідальність за нормами трудового законодавства - за неналежне виконання своїх обов’язків перед аудиторською фірмою, в якій працює аудитор (догана, звільнення, обмежене відшкодування завданої дійсної шкоди).

4.Цивільна – за неналежне виконання своїх обов’язків перед клієнтом та третіми особами (матеріальне відшкодування в межах завданих збитків).

У відповідності до ст. 35 Закону України „Про аудиторську діяльність” за неналежне виконання своїх зобов’язань аудитор несе цивільну відповідальність.

Метод аудиту - це сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан досліджуваних об'єктів

Перевірка може бути організована по-різному. Так, у практиці аудиторської ро­боти виділяють чотири основних методи організації перевірки: суцільна перевірка (документальна і фактична), вибіркова, аналітична, комбінована.

При суцільній перевірці перевіряються всі масиви інформації, без винятку, що­до господарських процесів, які відбулись у клієнта за період, що перевіряється. На підставі суцільної перевірки аудитор робить висновок про достовірність, доціль­ність та законність відображення в бухгалтерському обліку і звітності дій і подій, здійснених економічним суб'єктом за весь період, який перевіряється. Такі перевір­ки є найточнішими, а ступінь ризику невиявлення зводиться до мінімального. Про­те вони потребують дуже великих трудових і матеріальних затрат.

Вибіркова перевірка передбачає застосування аудиторських процедур менше ніж до 100% масивів інформації, які дають змогу аудитору отримати аудиторські до­кази і, оцінивши окремі характеристики вибраних даних, поширити дієвість цих до­казів на всю сукупність даних. Ризик невиявлення збільшується, оскільки за межа­ми вибірки можуть залишатися факти порушень та помилок. Вибірковий метод пере­вірки дає змогу аудитору з найменшими витратами отримати результат про довіру до системи внутрішнього контролю суб'єкта господарювання та скласти думку про достовірність, доцільність і законність господарських операцій, відображених у бухгалтерському обліку і звітності.

Якщо при вибірковому дослідженні встановлені серйозні порушення або помил­ки, то відповідна сукупність інформації повинна бути перевірена суцільним мето­дом.

Аналітична перевірка — це оцінка фінансових показників за допомогою вивчен­ня вірогідних залежностей між ними.

Комбінована перевірка — це поєднання суцільної, вибіркової і аналітичної пере­вірок.

Методичні прийоми аудиту можна класифікувати в такі групи: органолептичні; розрахунково-аналітичні; документальні; узагальнення і реалізація результатів аудита.

До їх складу відносять: фактичну перевірку, підтвердження, документальну пе­ревірку, спостереження, обстеження, опитування, перевірку механічної точності, аналітичні тести, сканування, обстеження, спеціальну перевірку, зустрічну перевір­ку.

Під фактичною перевіркою слід розуміти перевірку кількісного і якісного стану об'єктів, який встановлюється шляхом обстеження, огляду, обміру, перерахунку, зважу­вання, лабораторного аналізу та інших способів перевірки фактичного стану активів.

Підтвердження полягає в одержанні письмової відповіді від клієнта або третіх осіб із метою підтвердження точності інформації (наприклад, підтвердження дебі­торської заборгованості).

Документальна перевірка — це перевірка документів і записів, яка може бути формальною, арифметичною та перевіркою по суті.

Формальна перевірка полягає у візуальній перевірці правильності записів усіх реквізитів, у виявленні безпідставних виправлень, підчисток, дописувань у тексті й цифрах, у перевірці достовірності підписів посадових і матеріально-відповідаль­них осіб.

Арифметична перевірка документів полягає в перевірці правильності розрахун­ків у документах, облікових реєстрах і звітних формах.

Перевірка документів по сутідає змогу встановити законність і доцільність господарських операцій, правильність відображення операцій на рахунках та вклю­чення до статей затрат і валових доходів

Спостереження дає можливість одержати загальну характеристику можливо­стей клієнта на підставі візуального огляду.

Обстеження — особисте ознайомлення з предметом дослідження. Наприклад, обстеження місць зберігання продукції, запасів.

Опитування — це одержання письмової або усної інформації від клієнта або про клієнта.

Перевірка механічної точності передбачає перевірку ще раз підрахунків і пе­редачі інформації.

Аналітичні тести — методи порівняння, як в абсолютних одиницях, так і у відносних (індекси, коефіцієнти, відсотки).

Сканування — безперервний, поелементний перегляд інформації (наприклад, перегляд первинних документів щодо руху грошей у касі з метою встановлення незвичайного факту).

Спеціальна перевірка здійснюється із залученням спеціалістів із вузькою спе­ціалізацією (спеціаліст із шляхового будівництва, технологи). Використовується для виявлення різного роду відхилень від норм та з метою доведення фактів порушень і відхилень.

Перевірка відображення господарських операцій, що здійсню­ються між клієнтом і третіми особами, перевіряється в останніх та порівнюється з даними клієнта. Аудитору слід пам'ятати, що проведення зустрічної перевірки у третьої особи повинно бути санкціоновано клієнтом. Зустрічна перевірка застосову­ється також при вивченні одних і тих показників у різних первинних документах клієнта, наприклад, обсяг виконаної роботи може бути зафіксований у первинних документах із нарахування заробітної плати і в документах із прийому продукції, робіт і послуг.

Аудиторський ризик – це помилкове підтвердження аудитором достовірності фінансової звітності, яка в подальшій перевірці не підтверджена іншими аудиторами або контрольними організаціями. За своїм змістом аудиторський ризик відрізняється від неспроможності аудитові, хоч остання є також певною формою ризику.

Виділяють такі види аудиторського ризику:

- ризик внутрішньогосподарський,

- ризик контролю,

- ризик невиявлення.

Внутрішньогосподарський ризик - це наявність значних погрішностей у фінансовій звітності за відсутності внутрішньогосподарського контролю.

Оцінюючи внутрішньогосподарський ризик, аудитор винний врахувати ряд важливих факторів: характер бізнесу; чесність адміністрації, результати попереднього аудиту; первинний і повторний аудит; професіоналізм бухгалтерських кадрів; вірогідність привласнення коштів; достовірність сальдо на бухгалтерських рахунках.

Характер бізнесу клієнта – вплив технології на визначення бізнесу. Найбільша вірогідність зміни внутрішньогосподарського ризику в різних видах бізнесу залежить від запасів товарно-матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, майна, будинків і устаткування.

Чесність адміністрації – репутація клієнта має викликати особливу настороженість в аудитора, бо нечесність у сплаті податків, приховування виручки та ін. пов'язані з погрішностями у фінансовій звітності.

Результати попереднього аудиту – припущення, що помилки, виявлені попереднім аудитором, повторюватися при аудиті в звітному році. Це пояснюється тім, що помилки є не одноразовими, а системними.

Первинний і повторний аудит. Проводячи в клієнта аудит протягом кількох років, аудитори накопичують досвід і знання про можливість помилок у його звітності. Більшість аудиторів установлюють високий рівень внутрішньогосподарського ризику в перший рік аудитові, який скорочується в наступні роки в міру нагромадження досвіду.

Професіоналізм бухгалтерських кадрів –правильно поставлений облік знижує аудиторський ризик завдяки достовірності показників просроченої дебіторської заборгованості, накопиченню застарілих товарних запасів, зобов'язань по платежах за дорученням, покриттю відсотків на банківські позики тощо.

Вірогідність привласнення коштів – нестачі, крадіжки, розтрати – це результат привласнення коштів унаслідок недостатнього внутрішнього контролю в клієнта, що впливає на збільшення внутрішньогосподарського ризику.

Достовірність сальдо на рахунках бухгалтерського обліку – проведення інвентаризації цінностей перед складанням річної фінансової звітності підтверджує достовірність сальдо на рахунках бухгалтерського обліку і відповідних статтях балансові, що полегшує роботові аудитора і знижує ймовірні припущення та погрішності при визначенні аудиторського ризику.

Ризик контролю – оцінка ефективності системи внутрішньогосподарського контролю клієнта з погляду спроможності запобігати помилкам або виявляти їх, прагнення аудитора встановити цю оцінку на стовідсотковому рівні.

Ризик не виявлення – це ризик, який аудитор готовий взяти на собі такою мірою, у якій він ризикує не виявити істотних помилок у фінансовій звітності за допомогою аудиторських процедур.

Ризик не виявлення визначає кількість свідоцтв, які аудитор планує зібрати. За низького рівня невиявленості аудитор не погоджується брати на собі великий ризик не виявлення помилок через нестачу свідоцтв, тому докладає всіх зусиль до отримання більшої кількості свідоцтв, необхідних для дослідження питань, поставлених клієнтом.