Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Україна в сучасному геополітичному просторі






Геополітика як політологічна концепція, що вбачає визначальну роль географічних чинників у політиці держави, за глобальних політичних змін, які гостро постали на зламі XX—XXI ст., набуває нового значення і змісту. Це пов´ язано насамперед із невідповідністю реаліям традиційних моделей реалізації державно-політичних прагнень. Розташування і розміри території України, чисельність її населення, природні ресурси в поєднанні з потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу і право мати статус великої європейської держави з відповідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією.

Внаслідок розпаду СРСР Україна стала незалежною державою. 24 серпня 1991 p. був проголошений Акт про незалежність України, а в грудні 1991 p. його підтверджено всенародним референдумом.

Нині Україна цілком самостійно, на основі національного інтересу, визначає стратегію свого зовнішньополітичного курсу, відносини з близькими і далекими державами, з міжнародними структурами, забезпечуючи собі належне місце у світовому співтоваристві.

Зовнішня політика України спрямована на:

- захист державного суверенітету;

- забезпечення безпеки країни;

- збереження цілісності державної території;

- забезпечення сприятливих зовнішніх умов для економічної співпраці, торгівлі, культурних зв´ язків з іншими країнами, для виходу з глибокої економічної кризи і піднесення її престижу у світовому співтоваристві;

- посилення впливу на міжнародні події, нейтралізацію несприятливих щодо України дій окремих країн.

Основні цілі, пріоритети і напрями зовнішньої політики України сформульовані в “Декларації про державний суверенітет України” (16 липня 1990 р.), у якій було проголошено, що Українська РСР:

- виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування;

- активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки;

- безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах;

- визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.

У зверненні Верховної Ради України “До парламентів і народів світу” (від 5 грудня 1991 p.) акцентувалося, що Україна, одна з держав-засновниць Організації Об´ єднаних Націй, згідно з цілями і принципами Статуту ООН, спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у розв´ язанні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших глобальних проблем. Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права.

Україна виявила готовність будувати відносини з іншими державами на засадах:

- рівноправності,

- суверенної рівності,

- невтручання у внутрішні справи,

- визнання територіальної цілісності та непорушності історичних кордонів.

Вона заявила про відсутність територіальних претензій, вважаючи свою територію неподільною і недоторканною.

Не переслідуючи агресивних цілей, Україна підтвердила дотримання умов договору 1991 p. між США і СРСР про обмеження та скорочення стратегічних ядерних на­ступальних озброєнь, намір у майбутньому стати без´ ядерною і нейтральною державою. Україна дотримується угоди про звичайні сили в Європі 1990 p. і формує свій військовий потенціал у межах мінімуму, необхідного лише для оборонних цілей.

Така зовнішньополітична стратегія зумовила активне визнання України багатьма державами, встановлення з нею дипломатичних відносин. Вже у січні 1993 p. Україну як незалежну державу визнали 132 держави світу, з них 106 встановили з нею дипломатичні відносини.

Україна прагне адаптуватись до Європи на основі міжнародних документів — Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ) (1975 p.), Паризької хартії для нової Європи (1990 p.), декларації “Виклик часові змін”, ухваленої в липні 1992 р. на зустрічі лідерів країн-учасниць Гельсінського процесу, у якій брала участь й Україна.

Такий зовнішньополітичний курс закріплений ст. 18 Конституції України: “зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного спірпобітниптва з членами міжнародного співробітництва за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

Економічна криза, яку переживає Україна, необхідність реформ, оновлення промислової та сільськогосподарської технології потребують іноземних інвестицій, використання досвіду передових країн світу, розвитку господарських зв´ язків, активної участі в економічних і фінансових європейських та світових структурах. На це й спрямована зовнішньополітична діяльність України. Велике значення надається розвитку відносин із США та Канадою, де проживає багато вихідців з України.

Обнадійливим є розвиток відносин України із західноєвропейськими країнами, що є наслідком визнання її важливого геополітичного положення.

В інтересах України відновлення колишніх і налагодження нових економічних зв´ язків з пострадянськими країнами, насамперед з Росією. Відносини між країнами СНД складаються непросто. Певні проблеми є й у російсько-українських відносинах. До того ж різні політичні сили в Україні неоднаково уявляють собі її зовнішньопо­літичну стратегію. Одні пріоритетною вважають орієнтацію України на Захід, відмежування від Росії, інші віддають перевагу орієнтації на Схід, насамперед на Росію. Одні виступають за нейтралітет України, інші — за її активну участь у колективних зусиллях на підтримку миру і безпеки у світі.

Геополітична орієнтація України на Європу не означає ізоляцію від Росії. Реальне становище України вимагає спрямовування зовнішньополітичних зусиль туди, де можна забезпечити свої національні інтереси. Важливо також визначити, якою мірою її участь у процесах, що відбуваються в Європі, в Росії, інших країнах СНД, узго­джуються з цими інтересами.

Україна — молода держава. Її зовнішньополітичний курс, геополітичні орієнтації ще виробляються і конкретизовуватимуться відповідно до міжнародної ситуації. Але принципи, які в основі цього курсу, відповідають прогресивним тенденціям сучасного світового політичного процесу.

Для України, яка впродовж своєї історії перебувала в центрі геополітичних інтересів кількох наддержав, зовнішньополітичний вибір має не тільки внутрішню, а й міжнародну вагу. Стратегічна мета її полягає в інтеграції до європейських та євроатлантичних структур. За багатовекторності зовнішньої політики України принциповий європейський вибір зумовлений не тимчасовою кон´ юнктурою, а національними інтересами. Об´ єднана Європа відповідно перебрала на себе частину відповідальності за становлення України як стабільної демократичної держави, яка своїм пріоритетом визначила повноправне членство в Європейському Союзі, який визначатиме обличчя Європи XXI ст. Цей стратегічний курс повинен усунути вагання потенційних партнерів, пов´ язані з “невизначеністю” і “непередбачуваністю” України. Водночас він зумовлює певну настороженість деяких пострадянських країн, зокрема Росії.

Для України, як і всіх держав Центральної та Східної Європи, важливим геополітичним чинником є загальноєвропейський процес, входження до європейського і світового загалу на засадах цінностей західної демократії. Цьому підпорядковані зовнішньополітичні пріоритети, налагодження принципово нових дво- та багатосторонніх відносин, а також відповідна внутрішня трансформація. Стрижнем цього процесу є положення Підсумкового акта про відсутність територіальних претензій один до одного всіх учасників Організації безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), про непорушність кордонів, що склалися історично. На відміну від деяких інших країн, Україна не висуває територіальних претензій до своїх сусідів.

Принципово важливим новим виміром геополітичного становища в Центральній і Східній Європі стало добровільно взяте Україною і виконане нею зобов´ язання про без´ ядерний статус держави. Вивезення і знищення в 1996 p. третього за розмірами ядерного арсеналу світу, успадкованого від СРСР, значно підвищило межу безпеки країн континенту. Це безпрецедентне явище світової практики є внеском України в безпеку кожної держави, людської спільноти.

Для сучасної України особливо важливим є регіон Центральної та Східної Європи, відповідні об´ єднання країн цієї частини континенту. Вона докладає чимало зусиль для розширення відносин у межах Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ). Важливим зрушенням у цьому напрямі стало набуття нею 1996 p. статусу повноправного члена ЦЄІ, що є відчутним кроком до реалізації стратегічної мети — вступу до ЄС, інтегрування в європейський економічний простір.

Останніми роками стала чіткою позиція України щодо СНД. Суттєвим для самої Співдружності та Європи загалом є те, що Україна заперечує надання СНД статусу суб´ єкта міжнародного права. Це, як відомо, не влаштовує Москву. Однак такий підхід, власне, і вирізняє позицію Києва.

Україна впевнено розвиває відносини й з іншими пострадянськими державами. Водночас Київ послідовно виступає проти перетворення СНД на конфедерацію чи федерацію нового типу, розглядаючи її як міждержавний форум для активного дво- та багатостороннього співробітництва, передусім економічного.

Новим виміром взаємин у СНД стало формування відносин чотирьох країн: Грузії, України, Азербайджану та Молдови, які утворили об´ єднання ГУAM. Характерно, що больовою точкою для кожної з них були територіальні проблеми: Абхазія для Грузії, Карабах для Азербайджану, Придністров´ я для Молдови та Севастополь і Крим для України. Ці країни відчували на собі тиск гео-політичних амбіцій Росії. Водночас певною мірою збігаються їхні економічні інтереси. Об´ єднує їх і прагнення до посилення свого статусу на пострадянському економічному та політичному просторі. Проте, як свідчить перебіг подій, об´ єднання ГУ AM поки що не отримало певного організаційного оформлення і обмежується проведенням зустрічей лідерів цих країн та міністрів.

Не менш важливими для геополітичного становища України є налагодження відносин з іншими сусідами:

- надання українсько-польським відносинам характеру стратегічного партнерства;

- ратифікація україно-молдовського договору в 1996 p.;

- підписання 1997 p. договорів із Білоруссю про державний кордон;

- з Румунією про відносини добросусідства й співробітництва.

Вагомим внеском у зміцнення міжнародних відносин стало підписання лише протягом 1997—2000 років понад 20 державних, 150 міжурядових і 50 міжвідомчих угод і документів. Це свідчить, що Україна в новому геополітичному просторі залагодила практично всі проблеми, встановлюючи партнерські й добросусідські відносини.

Особливість геополітичного становища України полягає в тому, що, будучи відкритою для інтеграції до Європи, вона, на відміну від інших країн Центральної та Східної Європи, змушена долати дві лінії поділу континенту, які виникли після Другої світової війни. Перша — межа, що розмивається і зникає, — між країнами колишнього Варшавського Договору й рештою Європи. Друга — західний кордон колишнього СРСР, що часом сприймається як межа дуже неоднорідної та аморфної СНД, яка віддаляє Україну від її природних партнерів у Центральній та Східній Європі.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал