Мета роботи.

ЗМІСТ

ВСТУП

Автоматична генерація програм з формальних специфікацій набула широкого поширення в останнє десятиліття. Причина інтересу до автоматизації етапу кодування полягає в помітному ускладненні програмного забезпечення, збільшенні розмірів програм, необхідності їхнього тривалого супроводу, у підвищених вимогах до надійності програм.

Розробка сучасного програмного забезпечення у таких галузях, як телекомунікація, атомна енергетика, бортові програми, вимагає побудови цілого ряду проміжних моделей. Це обумовлено винятковою складністю аналізу вимог до такого роду програмного забезпечення, а також численними взаємозв'язками всередині колективу розроблювачів, до складу якого, як правило, входить велика кількість фахівців різного профілю.

Особливо актуальним є застосування формальних специфікацій під час розробки телекомунікаційних додатків. Програмні компоненти в цій сфері тісно взаємодіють з апаратурою, забезпечують сумісність із програмами інших розроблювачів. Для забезпечення переносимості і сумісності в телекомунікації великого значення набувають формальні або напівформальні специфікації систем, що найчастіше створюються міжнародними і національними комітетами зі стандартизації.

Мова специфікацій і описів SDL є найбільш широко розповсюдженим стандартом, затвердженим Міжнародним Телекомунікаційним Союзом (ITU- T). Мову використовують під час розробки телекомунікаційних систем, систем реального часу, вбудованих систем. SDL дозволяє створювати специфікації систем, що виконуються, тобто він застосовується не тільки для аналізу і проектування, але і для одержання коду, що виконується. Використання мови SDL дозволяє значно скоротити час від висування вимог до системи щодо одержання автоматично згенерованних програм машинно-орієнтованою мовою програмування. Існує досить багато інструментальних систем, що генерують за SDL-специфікаціями програми такими мовами програмування як C, C++, CHILL та ін. Програми, які виконуються мовою C++, мають просту і наочну структуру, а також додатковий рівень гнучкості, що дозволяє здійснювати їхнє настроювання в широкому діапазоні застосувань.

Лабораторні роботи з дисципліни «Інформатика для телекомунікацій» забезпечують студентам спеціальності «Телекомунікаційні системи і мережі» можливість практично ознайомитися з основами об’ектно-орієнтованого програмування мовою С++ та SDL.

1 Розробка програмних компонентів системи тарифікації зв'язку в середовищі програмування Visual Studio (консольний додаток)

Мета роботи

Освоїти елементарні прийоми роботи з класами та об’єктами в С++, основними компонентами інтегрованого середовища програмування, набути практичні навички формування об’єктів, складання і налагодження простих програм роботи з класами та засвоїти правила опису даних у класах. Навчитися створювати проекти, що складаються з декількох модулів.

1.2 Методичні вказівки з організації самостійної роботи студентів

1.2.1 Під час підготовки до лабораторної роботи студентам необхідно, користуючись конспектом лекцій, задачами, які розглянуто на практичних заняттях, літературою, повторити основні елементи і конструкції мови С++, правила використання основних засобів середовища Visual Studio.

Приступаючи до роботи необхідно:

знати основні елементи мови С++, структуру програми, особливості роботи з масивами і функціями, введення/виведення даних, склад стандартних бібліотек.

уміти складати найпростіші програми мовою С++, працювати в ОС Windows, користуватися опціями основного меню середовища Visual Studio.

1.2.2 Теоретичні відомості: Класи дозволяють програмісту створювати різні типи об'єктів (безрозмірний масив, перелік з різних елементів, банківські рахунки, літак …) та визначати фіункції, які задають поведінку об'єкта.

Клас у С++ розширює поняття структури і окрім компонентів-даних включає компоненти-фукції.

Клас вводить нову область видимості (старі – це файл, функція, блок, прототип функції). У межах класу можна доступні усі його компоненти, за межами – тільки деякі.

Приклад. Клас «дата». Зберігає день, місяць, рік. Здатен встановлювати дату, повідомити про неї, та змінити на наступну.

struct date {

int d, m, y;

void set (int, int, int);

void get (int&, int&, int&);

void next ();

};

Об'єкти – це екземпляри класу.

void main () {

date d;

d.set (18, 10, 51);

}

Визначення фукцій-компонент можна розташувати всередині або за межами декларації класу. В першому випадку транслятор створить фукції inline. В другому – імені фукції має передувати ім’я класу разом з операцією дозволу видимості.

Визначення одного з методів класу date, який розташований за межами декларації класу, має такий вигляд.

Void date:: set (int ad, int am, int ay) {

d=ad;

m=am;

y=ay;

}

Об’єднання (union) як і структура є окремим випадком класу.

Інкапсуляція в об’єктно-орієнтованому програмуванні – це приховування деталей реалізації. Специфікації доступу public, protected та private регулюють видимість компонент зовні. Ось так вони використовуються:

Class date {

private:

int d, m, y;

public:

void set (int, int, int);

…

}

За замовчуванням усі компоненти class описані як private (недоступні зовні) а усі компоненти struct i union – як public (вседозволені).

Конструктор – це функція, що призначена для ініціалізації об’єкта. Конструктор має те саме ім’я, що і клас. Клас може мати декілька конструкторів.

class date {

int d, m, y;

public:

date (int, int, int);

date (char*);

date () {};

…

}

Приклад ініціалізації об’єктів:

void main () {

date d1=date (10, 20, 30);

date d2 (1, 2, 3);

date d3=d2;

date d4;

date d5=date(d4);

}

Якщо програміст не визначив конструктора, транслятор сам створює пустий конструктор без параметрів. Те саме стосується конструкторів присвоювання та копіювання.

Зауваження. Якщо є інші конструктори, то пустий конструктор вимагає явного визначення.