Релігія, як сфера духовної культури

В основі теологічних концепцій розуміння духовної культури лежить ідея щодо визначальної ролі релігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно православ’я дану ідею на початку ХХ століття розвивав російський релігійний філософ П. Флоренський (1882–1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну діяльність на «матеріальні інтереси», розвиваючи лише матеріальну культуру. «Одухотворятися» душа людини починає лише після Ісуса Христа. Саме з «Богоявлення» особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану «духовного сну» і забезпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробив власну концепцію, яка здобула назву «соціологія», де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софії, що є проміжною ланкою між Богом і людиною, наближає першого до останнього і повертає останнього до першого.

Він певним чином забезпечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку культури.

Сучасні православні богослови, йдучи за П. Флоренським, визначають духовну культуру як неземне, надприродне явище, обмежують її лише релігійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа культури, її визначення, нерозривна єдність матеріальної і духовної сторін культури.

Подібна точка зору існує в католицькій та протестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій ІІ Ватиканським собором (1962–1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Протестантська теологія також розглядає релігію як субстанцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.

У свою чергу, мусульманські культурологи називають іслам «цивілізаторською релігією» і стверджують, що всім досягненням в науці, культурі мусульманський світ зобов’язаний ісламу.

Таким чином, наведені богословські системи вважають релігію тією єдиною основою, лише на ґрунті якої могла виникнути і досягти висот культура.

З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різноманітних цінностей і традицій, охоплює сферу духовного виробництва, куди входять такі форми суспільної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука в т.ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль надається матеріальним основам культури.

Духовній культурі властиві певні особливості: вона має історичну обумовленість, фіксує національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності, є характерним для усіх феноменів духовної культури, в т.ч. релігії, яка також створюється людством і служить йому

Філософська теорія - поняття досить абстрактне, невизначене, непостійне, оскільки одна і та ж гіпотеза може сприйматися різними людьми абсолютно протилежно
Розглянемо основні філософські теорії, такі як лібералізм, ірреалізм, провіденціалізм, багізм, холізм, космізм, панвіталізм, соліпсизм, імматеріалізм, фідеїзм, редукціонізм, сингуляризмом, нейтральний монізм, стихійний матеріалізм, теорія історичного і логічного єдності.
Лібералізм - судження про права і свободи людини як правовому базисі економічного й суспільного порядку.

Ірреалізм - філософська гіпотеза про існування ірреального нарівні з реальним.

Провіденціалізм - метод розгляду минулих подій через що виявляється в них Провидіння, що став основою християнської церковної історіографії.
Багізм - назва теорії від англійського слова «bag», значущого «сумка»; автор судження Джон Леннон вважав, що всі без винятку «розфасовані по сумках», іншими словами - замість міток і ярликів людей розрізняють за «сумкам».
Холізм - «мислення про цілісність» або співвідношення цілого і його частини.

Космизм - кілька різноманітніх навчань про космос, Мікро- и макрокосмосі; космізм - зворотна сторона хаосу, невід'ємна частина теології.
Панвіталізм - натурфілософські теорія про природу як джерело життя, натхненність матерії.
Соліпсізм - гіпотеза про Визнання власного «Я» Єдиним правильним и Головня об'єктом.
Імматеріалізм - цікаве судження, що заперечує існування матерії.
Фідеїзм - звеличує віру над логікою, розумом; базується на алогізмі.

Редукціонізм - метод, що пояснює все, що відбувається простими законами, що спрощує усілякі складні процеси.
Сингуляризмом - метод, який підтримує здоровий глузд, позитивізм.
Нейтральний монізм - узагальнює фізичний і психічний, розглядаючи їх як два шляхи опису одного і того ж.
Стихійний матеріалізм - стверджує, що людська свідомість - одна з стихій (модифікована), нарівні з водою, повітрям, вогнем, землею; теорія ототожнює матерію з її проявом в стихіях.
Метод логічного та історичного єдності - сформульований Гегелем, ідею розвивав Карл Маркс; гіпотеза про побудову логічної моделі розвивається системи.

Богословський раціоналізм на думку засновника цього напрямку німецького філософа Г.В.Лейбніца це розгортання вроджених ідей, що відбувається під впливом досвіду, емпіричних знань. Він вважав, що завдяки цьому людство прийшло до християнства - єдиної релігії одкровення.

Концепції походження релігії:

Біологічна концепція. Релігійна основа - в біологічних або біопсихологічних процесах людини.

Психологічна концепція. Він пов'язував походження релігії з безпорадністю перед внутрішніми інстинктивними силами, вбачав у ній арсенал уявлень, які коріняться в індивідуальному несвідомому і породжені потребою полегшити здолання людської безпомічності.

Соціологічна концепція. Макс Вебер характеризує релігію як спосіб надання сенсу соціальному діянню: як явище культури вона задає і підтримує відповідні сенси, вносячи «раціональність» у пояснення світу і в повсякденну етику.

Культурологічна концепція. Людському розуму притаманне вроджене знання про сутність Бога, що є невід'ємною ознакою найвищого Божого творіння.

Марксистський погляд на релігію. Релігія має винятково суспільну природу. І зрозуміти релігію, як і будь-яке інше суспільне явище, виходячи лише з природної сутності людини, неможливо. Суспільне ніколи не зводиться до біологічного й не може бути пояснене біологічними законами, властивими організму людини. Релігія є суто зовнішньою силою, завдяки якій людина не набуває, а навпаки, втрачає свою власну сутність, відчужує від себе (тобто втрачає) людяність.

Релігієзнавство остаточно як специфічна галузь гуманітарного знання воно виокремлюється в ср. XIX ст., коли був вже нагромаджений великий конкретний археологічний, історичний, етнографічний і лінгвістичний матеріал про релігії світу. В процесі його розвитку виникає цілий ряд шкіл і напрямків.

Велике значення для становлення релігієзнавства як науки мала творчість німецького філософа Л.Фейєрбаха (1804-1872). досліджував причини виникнення релігії. У працях “Сутність християнства” і “Лекції про сутність релігії” він виявив роль почуттів, емоцій у виникненні релігійних уявлень та культу. Він поділяв релігії на природні і духовні: перші існували в ранній період розвитку суспільства і уособлювали культ явищ природи; духовні ж (монотеїстичні) обожнюють духовні властивості людини. У виникненні релігії основну роль відіграє сила уяви, фантазія, яку називав “теоретичною” причиною релігії. Він доводив, що християнство виникло з юдаїзму, хоча і було новою, відмінною від нього релігією; досліджував співвідношення між язичницькими і християнською релігіями. Л.Фейєрбах вважав, що релігія і мораль суперечать одна одній.

В XVIII - ХІХ ст. виник ряд натуралістичних теорій, які намагалися пояснити релігію, виходячи з природних процесів. Астральна теорія (К.Вольней, Ш.Дюпюї) пов´ язувала виникнення релігії з уособленням небесних світил. Французький мислитель К.Вольней, (1757-1820 рр.), вважає, що релігія виникає як результат уособлення природних явищ, головним чином небесних - Сонця, Місяця, планет, зірок. На основі астральної теорії виникає міфологічна теорія яку представляють М.Мюллер, А.Кун, В.Шварц, О.Афанасьєв, В.Маннхард. Її прибічники стверджують, що релігія виникла на базі уособлення небесних явищ, які стародавня людина прагнула пояснити.

Дослідники культури первісних народів висунули теорію еволюційного розвитку людства, яку намагалися поширити на релігію. Так виникла еволюційна теорія анімізму (Дж.Фрезер, Е.Тейлор, Дж.Леббон, Ю.Ліпперт). Її прихильники намагалися, використовуючи в першу чергу матеріали з історії первісної релігії, визначити закономірності еволюції релігії. Крайнім виявом еволюціоністських тенденцій в релігієзнавстві є теорія феноменологізму. Тут релігії людства розглядаються як єдине ціле, нижча і вища релігії розглядаються разом”.Проти еволюціонізму виступила культурно-історична школа, яка включає ряд течій. Серед них особливо виділяються дифузіонізм (Ф.Боас, Ф.Гребнер, Л.Фробеніус) і прамонотеїзм (Е.Ленг, В.Шмідт, В.Копперс, П.Шебеста). Прибічники дифузіонізму обстоювали ідею, що культура (і релігія як її складовий елемент) не еволюціонує, а поширюється у вигляді концентричних кіл із кількох культурних центрів. З вивченням міфології та релігії первісного суспільства пов´ язана також теорія структуралізму видатного французького етнографа і філолога К.Леві-Строса (ХХ ст.). Головне завдання дослідник вбачав у тому, щоб на основі аналізу міфології, обрядів, ритуалів, традицій первісних народів виявити наявність якихось загальних несвідомих структур, формальних моделей, притаманних всім народам незалежно від рівня їх історичного розвитку. Важливе значення для з´ ясування сутності релігії та особливостей її розвитку мала діалектико-матеріалістична (марксистська) теорія. Вона розглядає релігію як складне, історично змінне, внутрішньо суперечливе соціальне й духовне явище.

Свій погляд на релігію сформував атеїстичний екзистенціалізм (Жан-Поль Сартр (1905-1980), Альберт Камю (1913-1960), Моріс Мерло-Понті (1908-1961).

Отже, релігієзнавство, ставши на шлях наукового дослідження релігії, виробило цілу низку підходів до неї, але важливим є те, що воно перейшло від загальних міркувань про релігію до аналізу утворюючих її чинників та елементів, почало активно залучати в дослідження документальні данні, результати соціологічних опитувань, висновки археологів, матеріали етнологів та культурологів. В результаті явище релігії постало багатогранним, складним, органічно вписаним у культуру та людську життєдіяльність.

4.Магія, знахарство, народна медицина.
Знахарство — відома з глибокої давнини система лікування захворювань, яка ґрунтується на уявленнях про їхнє надприродне походження: внаслідок впливу наврочення, прокльонів, втілення злих духів тощоЗнахарство ж засновано на магічних і регігійних містичних прийомах.

В Україні побутувала система народної медицини, базована як на раціональних засобах надання допомоги хворому, так і на ірраціональних із залученням магічних дій. Практично майже кожна людина розумілася на ліках рослинного і тваринного походження і була для себе першим лікарем. При захворюваннях ПРОСТУДИ, кашлі, легеневих недугах з дикорослих лікарських трав, гуцули використовували відвари трав алтея (“слеза”), (“слизівника”), листя підбілу (“пудбілю”), квіти дивини.

Магія або чари — сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину. Основою магії у давнину були (частково і зараз є) уявлення про загальний зв'язок всіх речей і явищ природи, зокрема, про зв'язок людини і її імені, про можливість впливати на ціле через його частину, на людину або тварину — через зображення, направляти хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх.

Етнонаціональні релігії — релігії, чия поява і функціонування, межі поширення та основні символи пов'язані з певною етнонаціональною спільнотою.Більшість дослідників пояснює зародження цього типу релігій із розкладанням родоплемінного устрою і становленням класового суспільства — нового типу об'єднання людей у формі держави. Виникають етнонаціональні релігії лише у деяких народів, і до того ж не завжди одночасно. Поява одних датується IV тис. до н. е., інших — XX ст. н. е. Вони виростають із суспільних умов існування певного етносу, який є їхнім творцем, і тому відрізняються не лише окремими елементами, а й духом та часом виникнення, типом відношення до трансцендентного, змістом віровчення, а також культовими формами.

Стародавні релігії практично не збереглися до наших часів, але багато ідей та їхніх обрядів увійшли до сучасних релігій. Пізніші етнонаціональні релігії стають такими релігійними віруваннями, які охоплюють своїм впливом всі соціальні верстви населення спочатку у межах одного етносу, а згодом — усієї національності. До цієї релігійної форми належать багато специфічних релігій нашого часу — індуїзм, сикхізм, джайнізм (Індія), конфуціанство, даосизм (Китай), синтоїзм (Японія), іудаїзм (релігія євреїв у багатьох країнах світу), зороастризм (Іран) та ін.

Соціальним ґрунтом виникнення національних релігій була криза суспільних порядків, за якої виникла потреба використати релігію як засіб втіхи і втихомирення найбільш пригніченої частини суспільства. Здебільшого суть цієї кризи виявилася у розкладі рабовласництва і переході до феодальних суспільних відносин. Проте мали місце й специфічні прояви даної кризи. Так, у житті єврейської народності криза виразилась у тому, що євреї рано втратили свою державність і надовго потрапили до ярма чужоземців-завойовників. За цих умов етнічна релігія євреїв перестала бути релігією тільки верхів суспільства, втратила характерну для стародавніх релігій функцію ідеологічного протистояння верхів низам.

Основні риси: Перша риса — великі масштаби впливу. У даному разі релігія відіграє роль культового захисту всіх пригнічених соціальних верств тієї чи іншої етнічної або національної держави. Тепер можливість взяти участь у відправленні культу дістали й найнижчі прошарки суспільства. Так, індуїзм, який прийшов на зміну брахманізмові, ліквідував поділ індусів на “однонароджених” і “двічінароджених”.

Друга риса — довга живучість. Багато етнонаціональних релігій, як зазначалося, існують і досі.

Третя риса — єдність політеїзму і монотеїзму. Більшість релігій цього типу є політеїстичними. Але серед них є і монотеїстичні. До останніх належать іудаїзм і сикхізм. *Політеїзм – багатобожжя, віра в багатьох богів або богинь. Протилежне поняття – монотеїзм.

Четверта риса — спрощення жертвоприношень. Жертви худоби, птиці значно скорочені або зовсім ліквідовані. Повністю відмовилися національні релігії від людських жертвоприношень.

П’ята риса — розвиненість учення про загробні відплати. На цьому етапі розвитку релігії вчення про потойбічне життя набуло першорядного значення.

Тотемізм (мовою індіанців північноамериканського племені оджибве — " його рід") — комплекс обрядів і вірувань, пов’язаний з уявленням про надприродний зв’язок людини й окремих соціальних колективів із тваринами й рослинами. Термін тотемізм з’явився в науковій мові на початку XVIII ст. і закріпився в науковому обігу на межі XIX — початку XX ст. у працях видатного англійського етнографа Джеймса Фрезера.

Тоте́ м — істота або предмет, який вважався засновником племені. Як правило, був представлений у вигляді ідола (божества) або вважалося, що душа його перебуває в якомусь предметі.

Взагалі тотемізм — одна з найдавніших форм релігійних уявлень. Поширення тотемізму серед народів світу досить добре вивчено, тотемізм був притаманний в той чи інший період розвитку всім народам. Класичною державою тотемізму є Австралія.

Шаманізм (мовою сибірських народів " саман" - несамовитий) - особливий комплекс обрядів та ритуалів, пов' язаних з віруваннями у надприродні здібності і можливості служителів культу - шаманів.

Шаман - це знахар, жрець і душе водій. Він лікує хвороби, керує суспільними жертвоприношеннями та проводжає душі мертвих в інший світ. Все це можливо завдяки тому, що він володіє техніками екстазу, тобто здатний залишати своє тіло за власною волею.

Шаманізм був заснований на уявленнях давніх людей про існування зв' язку між шаманом і духами, що допомагає битися з ворожими людині силами. Тобто першим духом-заступником був його родовий або сімейний тотем. У багатьох народів душу шамана уособлювала тварина, з якою вона була злита в єдине ціле. Потім образ " матері-тварини" набув вигляду духа-предка самого шамана, а згодом перетворився в духа-помічника шамана, людиноподібного.

Звичний ритуал шамана - це так зване камлання (несамовитість) - танець зі співом, ударами в барабан або бубон, цокотінням залізних підвісок тощо. Камлання розглядається як спосіб спілкування з духами, що досягається двома шляхами: або духи вселяються в тіло шамана (чи в його бубон), або душа його вирушає у царство духів.

Шаманський Всесвіт складається з трьох частин: Верхнього Світу (Неба), Середнього Світу (Землі), де живуть люди, та Нижнього Світу (Підземелля). Всі три частини з' єднує воєдино Світова Вісь, яка символізувалася Світовим деревом, горою і стовпами.

З розвитком цивілізації архаїчні форми релігії не зникли, а стали складовою більш розвинутих релігій або народної культури. Як свідчить релігійна статистика, на рубежі ХХ-ХХІ ст. різні форми первісних релігій сповідувало не менше 100 млн людей: 80% припадає на Африку, 18% - на Азію та Латинську Америку, 2% - на Австралію та Океанію.

1 Особливості віровчення і культу іудаїзму.

Іудаїзм — релігійна система єврейського народу. Чисельність іудеїв у світі на сьогодні становить приблизно 17 млн чоловік у 80 державах.Іудаїзм виник на межі II—І тис. до н.е. у Палестині. Найважливіша подія в історії іудаїзму — побудова у Єрусалимі/столиці давнього Ізраїльсько-іудейського царства, храму на честь Бога Яхве. Віровчення й основи культу іудаїзму викладені у власному Святому Письмі. Самі євреї називають своє Святе Письмо Танах. Для християн — це Старий Завіт у Біблії.Між III і V ст. н.е. було створено Талмуд (давньоєвр. вивчення) — заснований на біблійному віровченні багатотомний релігійно-філософський, моральний, побутовий, законодавчий і судовий кодекс.

Віровчення іудаїзму базується на вірі у Заповіт, угоду між Богом Яхве та єврейським народом. Цей Заповіт містить два основні положення: 1. Бог Яхве (Ягве) — не просто один з богів, а єдиний Бог, творець і володар усього, що відбувається в природі, суспільстві і долі кожної людини.2. Єврейський народ є богообраним народом — месією. Він перебуватиме під особливим заступництвом Бога доти, доки буде поклонятися йому і свято дотримуватись даних Богом законів Основний зміст законів, дотримання яких вимагає Заповіт, складає 10 заповідей. Ось ці заповіді: 1) вшановувати єдиного Бога; 2) не створювати собі кумира — об’єкт марного поклоніння; 3) не згадувати імені Бога без необхідності; 4) шанувати день суботній; 5) поважати батьків; 6) не убивати; 7) не чинити перелюбу; 8) не красти; 9) не лжесвідчити; 10) не бажати нічого від ближнього свого.Особливе значення мали також правила вживання «правильної», «ко- шерної» їжі. Наприклад, до сьогодні їсти можна тільки певні види м’яса.До періоду діаспори все релігійне життя зосереджувалось у Єрусалимському храмі, а основним обрядом було жертвопринесення. Пізніше) функції Храму перебрала на себе синагога, а функції храмових служителів — рабини Синагога — це молитовний будинок, свого роду громадський та релігійний центр самостійної єврейської громади, Рабин — людина, яка очолює автономну єврейську релігійну громаду Іудейське богослужіння складається з індивідуальної та спільної молитви, читання Тори, виконання особливих релігійних піснеспівів.Окреме місце у святковому циклі євреїв посідає «шабат» — субота, що с не тільки звичайним вихідним днем, а й щотижневим святом.

Свято Великодня триває тиждень, знаменуючи початок Виходу євреїв з Єгипту. Найяскравіша його подія — Седер, ритуальна трапеза. Наступні 7 діб потрібно вживати у їжу мацу — прісні коржі, спечені без дріжджів і солі Віровчення і культ (особливо принцип молитовного богослужіння, свята Великодня і П’ятидесятниці) іудаїзму стали джерелом для християнства і ісламу.