![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Священні книги іудаїзму
Святе письмо іудаїзму складається з таких текстів: 1. Тора (П’ятикнижжя Мойсея): «Буття» — про створення світу Богом, про Адама та Єву, гріхопадіння, потоп. «Вихід» — про вихід єврейського народу на чолі з Мойсеєм із земель єгипетських. «Левіт» — збірка релігійних догматів, норм та правил. «Числа», «Второзаконня» — історія євреїв після звільнення з єгипетського полону. Ці книги датуються ХІ ст. до н. е., а мова в них йде про події ХІУ—ХІІІ ст. до н. е. 2. Танах (Невіїм та Ктувім). У період другого Храму до Тори додаються 21 книга Пророків (Невіїм), а також 16 книг Писання (Ктувім). 3. Талмуд. Після зруйнування першого та другого Храмів було втрачено дуже багато примірників канонічних текстів. Виникла потреба в коментарях до священних книг. Так протягом тривалого часу у ІІІ—УІ ст. виникли книги, які отримали назву Талмуд — «завершене вчення». Ця величезна за обсягом група текстів (20 томів) поділяється на Мішну («повторення», йдеться про письмове повторення усних коментарів до неясних місць Тори) та Гемару («вчення розбирати», тобто тлумачити неясні місця в Торі та Мішні). У свою чергу, кожна з цих частин поділяється на Галаху — вчення про «правильний шлях» у житті, збірку ритуальних правил, та Агаду — сказання, притчі, які не мають однозначного висновку. Протягом багатьох століть Талмуд для євреїв був основою законодавства, судочинства та морально-етичних настанов.
Даоси́ зм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційної філософії й науки. Послідовників даосизму називають даосами. Вважають, що цю течію заснував Жовтий імператор (родоначальник всіх китайців). В історії даосизму відбувся поділ учення на філософський даосизм (дао цзя), що розвинувся в неодаосизм, і релігійний (дао цзяо), що включив алхімію, демонологію, лікування. За час свого існування даосизм не створив єдиної церкви, а догматичні положення його ортодоксальних напрямів не сформувалися в конкретний, спільний для всіх вірян догмат. Проте даосизм є цілісним соціокультурним феноменом, що робить значний вплив на життя сучасного китайського суспільства. Елементи вчення. Даосизм виник у 6 столітті до н. е. і є однією з двох корінних китайських релігійно-філософських систем (іншою є конфуціанство), які значно вплинули на розвиток китайської культури. Ціль даосизму, як філософії виражається у трактаті «Дао де цзін» («Книга шляху і благодаті») Лао-цзи. Іншими найранішими представниками даосизму є Чжуан-цзи та Лє-цзи. В політиці і виживанні, даос шукає дієвого шляху найменшого спротиву і скромності. Всі крайні позиції ведуть до своїх протилежностей. Все є в русі, за винятком самого Дао (Шляху), який визначає рівновагу між протилежностями їнь та ян. Наголошується на: медитації За твердженням даосів, світ у цілому і людина зокрема характеризуються трьома видами життєвої енергії: шен (дух), ци (дихання) і цзін (життєва субстанція). Під час медитації людина прагне до злиття мікрокосму (її) з макрокосмом (всесвітом). З цією метою людина повинна позбутися від дуалістичного сприйняття дійсності; іншими словами, вона має ототожнити своє Его зі всім всесвітом, тобто позбутися від суб'єктно-об'єктної свідомості. Отже, даоська медитація глибоко містична. Містичний союз зі всім сущим не піддається раціональному поясненню; збагнення здійснюється безпосередньо через досвід. Таким чином, затверджується фундаментальне положення даосизму, згідно з яким розказане Дао не є достеменним Дао. Те, що пізнається під час медитації не піддається словесному вираженню. Якщо все перебуває в процесі постійної зміни, ідентифікація власного «Я» стає ілюзією, явною помилкою, але рано чи пізно людина буде вимушена змиритися з реальністю змін. Проте даосизм не схильний вдаватися до мудрувань і акцентує увагу на практичному здійсненні цієї концепції. Людина повинна переконатися на власному досвіді в суті питання, тобто усвідомити дійсну реальність і відчути себе частиною потоку Дао. спонтанності простоті. Подібно до водного потоку, життя людини повинне протікати шляхом найменшого опору. Отже, ідеалом даосів є існування, вільне від проявів пристрастей і амбіцій. Проте серйозною перешкодою на шляху до звільнення від мирських бажань є освіта, бо знання збільшує схильність до бажань і амбітних прагнень. Саме тому даоси розробили теорію мислення, що перешкоджає підвищенню інтелектуального і освітнього рівнів. Природна простота (пю) виявляється в спонтанних вчинках (ву-вей), які відбивають природну гармонію. У процесі ву-вей особа виражається в своїй первозданній простоті й єднанні з навколишнім світом. У цьому випадку свідомість не встигає проявити свій раціональний початок і підсвідомість бере на себе функції управління особою. Вказані якості сприяють усвідомленню природи всіх живих істот і місця людини на цьому світі. Подібно до буддистів, даоси співпереживають всім живим істотам. Де (чеснота) і Ч'і (енергія) являють собою силу беззусильної дії доступної для даоса. Як релігія, даосизм наголошує на алхімічних відносинах між макрокосмом і мікрокосмом, шукаючи формулу безсмертя за допомогою: контролю дихання, дієти, вправ, сексуальної стриманості, хімічних еліксирів. Конфуціанство — філософське вчення мислителя Стародавнього Китаю Конфуція (Кун-цзи) і його послідовників, що на межі нової ери було перетворене на релігію. У ЗО років Конфуцій почав мандрувати по країні та проповідувати своє вчення. Він мав 3000 учнів, 72 з яких були особливо наближеними до нього, а 12 супроводжували постійно. Ідеал Конфуція — досконала або благородна людина. Такій людині, на його думку, мають бути властиві дві головні якості: бути гуманістом і керуватися почуттям міри. Почуття обов'язку^ за Конфуцієм, — це сукупність моральних зобов'язань, що їх гуманна людина добровільно бере на себе й обов'язково виконує. Конфуцій повчав, що досконала і благородна людина повинна жити у суспільстві соціального порядку, в якому кожен індивід знає свої права й обов'язки, займається своєю справою. Своє вчення Конфуцій розробляв у період розбрату, розрухи, міжусобної війни і жорстокої кланової боротьби за владу в центрі країни та на її периферії. Такому соціальному хаосу філософ намагався протиставити моральні ідеї, принципи і норми. Для цього він звернувся до давніх традицій. Культи духів і предків — головні у конфуціанстві. Гаслом мислителя було повернення своїм сучасникам давно забутих ними традицій. Філософ неодноразово повторював, що немає потреби у створенні чогось нового, необхідно лише передавати нащадкам забуті настанови великих мудреців минулого, оскільки з їх втратою «золоті часи» у житті людей залишилися далеко позаду. Щоб повернути їх, тобто забезпечити людині щасливе й гідне життя, слід сприйняти погляди своїх наставників і діяти згідно з їхнім вченням. Головне тут — так зване «золоте правило моралі»: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі». Тоді, був переконаний Конфуцій, зникне ненависть у державі, припиниться розлад у сім'ї. Конфуціанство переповнене релігійними культами. Поширеним, наприклад, є культ поваги і шанування старших. Вищим божеством у конфуціанстві вважалось суворе й орієнтоване на благодійність «Небо». Згідно з китайською міфологією, «Небо» — першопорядок, джерело мудрості і сили; воно визначає долю всього живого на Землі; Китай — країна «Піднебесна», і тому є еталоном, зразком культури і цивілізації для всього світу; правителі Китаю — «Сини Неба», і тому є верховними жерцями, досконалістю і вінцем соціальної піраміди. Конфуцій у китайській традиції — хранитель мудрості «золотих часів», творець учення про моральну досконалість особистості і суспільства у межах суворо фіксованих, освячених авторитетом давнини етичних принципів і норм.
Зороастр — засновник релігії стародавніх персів, відомий під назвою маздеїзму, — особа напівміфічна. Історія згадує про нього вперше при Дарії Гістаспе, одному з видатних царів Персії (в кінці VI — на початку V ст. до нл.), який зробив спробу об'єднати розрізнені племена в перську державу. Прийняття релігії Зороастра було важливою подією при царюванні Дарія. Зороастр був відомий стародавнім грекам і римлянам як засновник релігії магів. Звертаючись до цієї особи, треба сказати, що Зо-роастром назвали його греки і римляни, між іншим, у стародав-ньоіранських написах він називається Заратуштра. Зороастризм є локально обмеженою дуалістичною релігією, в основі якої лежить уявлення про протиборство добра і зла. Зороастризм, парсизм — це давньоіранська релігія, що склалася в X—VIII ст. до н.е. і поширилася у Середній Азії. По-різному називають цю релігію: зороастризм — за іменем її легендарного засновника — пророка Зороастри або Заратустри; маздаїзмом — від імені Ахурамазди — головного божества, що уособлює світ, добро, істину, життя, і божества, що бореться з Анра-Майю — володарем пітьми, зла, брехні й смерті; магізмом — жерці її є вихідцями з племені магів; релігією Авести — від назви збірника священних книг; вогнепоклонством — у зв'язку з особливим культовим шануванням вогню (в Ірані збереглася невелика кількість вогнепоклонників, яких мусульмани презирливо називають гербами — невірниками); митраїзмом — від бога-спасите-ля Митри; парсизмом, послідовники якого нині мешкають у Бомбеї (Індія). Суть цієї релігії зводиться до переможної боротьби Ахурамазди з Анра-Майо. Земні джерела дуалізму треба шукати в особливостях життя давньоіранських землеробських племен, які терпіли руйнівні напади кочівників. Зороастризму властиве вчення про страшний суд, загробне життя, кінець світу внаслідок космічної катастрофи, в якій грішники з їх покровителями загинуть, а праведники — послідовники доброго божества — з допомогою Мітри воскреснуть і очистяться вогнем. Зороастризму властивий також культ вогню. В честь його будувалися храми. Дуже специфічний і обряд поховання: труп померлих вміщують на спеціальних баштах мовчання на розтерзання хижим птахам, бо вважається що кремація і похорон у землю або воду споганює вогонь, землю і води. Як і будь-яка інша релігія, зороастризм переносить перемогу зла на невизначене майбутнє, а встановлення правди передбачається лише в потойбічному світі. Об'єднання зороастризму з іудео-християнством породило в III ст. манихейство — учення, яке в середньовіччі й пізніше дало ряд " єресей": павликіан, богомолів, катарів, альбігойців та ін. У XI ст. серед курдів з'явився іесидизм, послідовники якого поклоняються світлому і темному началам. Манихейство — релігія, що виникла у III ст. у Персії. Воно швидко поширювалося у багатьох країнах — від Італії до Китаю. Засновником вважають напівміфічно-го проповідника Мані. Манихейство являло собою синтез зороастризму і християнства, З християнства манихейство запозичило ідею месіанства. Мані вважався посланцем небесного світу. Основою ж манихейства є зороастрийський дуалізм, визнання двох субстанціональних начал буття — протиборствуючих царства світла, добра, духу і царства темряви, зла, матерії. В першому панує Бог, у другому — диявол. Боротьба двох царств завершиться першою катастрофою, в результаті якої матерія загине, а дух стане вільним. Світ, згідно з манихейством, є втілення зла. Людина, будучи двоїстою істотою (душа — народження світла, тіло — темряви), може допомогти силі світла у боротьбі проти сил темряви. Християнство оголосило манихейство єрессю. Гостра боротьба тривала до середини V ст., після чого манихейство в Європі продовжувало існувати у вигляді середньовічних єресей павликіан, богомолів, катарів. У Передній Азії манихейство справило вплив на маздакізм. Ве́ ди — священні тексти індуїзму, складені 3-4 тисячі років тому в Стародавній Індії упродовж періоду, який називають ведичним. Мовою Вед є ведичний санскрит. За віруваннями індусів створення Вед приписується Брахмі. У сучасному індуїзмі деякі з піснеспівів Вед досі мають ритуальне значення. Філософські та релігійні школи Індії поділяються на ортодоксальні — ті, що визнають авторитет Вед, і неортодоксальні — ті, які його відкидають.У Ведах згадуються 1999 богів і міститься 1028 гімнів. Веди складаються з 4-х частин:
Спочатку Веди передавались в усній формі в середовищі ведичного жрецтва від вчителя до учня, і були записані пізніше.У класифікації індуїстських священних текстів веди належать до текстів одкровення — шруті. Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади. Ведична література поділяється власне на чотири Веди: Упанішади, Веданта-сутру, Рігведа та Ітіхаси.
|