Розпад британської колоніальної імперії.

Після другої світової війни розвернувся процес розпаду колоніальної системи імперіалізму, складовою частиною якого був крах найбільшою в світі британської колоніальної імперії.

Консерватори прагнули зберегти вплив Англії у світі. 1956 р. Англія разом з Францією та Ізраїлем зробили спробу силою повернути контроль над Суецьким каналом, що був націоналізований Єгиптом. Після Суецької кризи розпад англійської колоніальної системи різко прискорився.

Діяльність лейбористського уряду на міжнародній арені дещо контрастувала з його внутрішнім курсом. Великобританія відчутно втрачає свої еконмічні зв’язки з СРСР: у сім разів скоротилася її торгівля з недавнім союзником у другій світовій війні. 1947 року припинила в односторонньому порядку переговори з Москвою про продовження англо-радянського договору від 1942 року.

Саме в роки лейбористського правління Великобританія перетворилася в послідовного і активного учасника Паризької мирної конференції, " холодної війни", розколу Німеччини і першої берлінської кризи, плану Маршала, створення НАТО. Прямим наслідком другої світової війни став розпад Британської імперії, як і інших світових колоніальних імперій. Прагнучи закріпити свій вплив, лейбористи виявилися далекоглядними політиками стосовно колоній, оскільки усвідомили, що старими методами попередити розпад імперії неможливо. Вони зініціювали політику неоколоніалізму, взялися за перетворення імперії у співдоужність, яка існує і сьогодні, таким чином зберегли економічні, політичні та військові зв'язки зі своїми колишніми колоніями, стерлінговий блок. Так, 1947. року в офіційних документах лейбористського уряду назву, " Британська імперія " замінено терміном " Британська співдружність націй ", а замість визначення " домініон " застосовано термін " член співдружності ". В квітні 1949 року конференція прем'єр-міністрів країн Співдружності скасувала статтю Вестмінстерського статуту 1931 року; про вірність " короні" і визнала англійського монарха " символом вільної асоціації націй ".

Унаслідок потужного підйому національно визвольного руху британські імперіалісти були вимушені протягом 1946-1951 рр. надати незалежність Індії (але розділили країну за релігійною ознакою на Індію і Пакистан), Бірми і Цейлону, а так само всім колоніальним територіям Великобританії. У 1945 році населення англійських колоній і залежних територій складало близько 432 млн. чоловік, в1969 – близько 10 млн. чоловік. Розпад колоніальної імперії різко ослабив англійський імперіалізм, проте останній зберіг ще значніше економічні і політичні позиції багато в чому колишніх володіннях Великобританії.