Главная страница
Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Операція “Вісла”: пам'ятати, щоб не повторити помилок
Дана акція була закономірною на той час репресивною операцією польського комуністичного режиму проти українського населення на території Польщі в 1947 році. В першу чергу вона полягала в примусовій депортації українців з Лемківщини, Осяння, Підляшшя й Холмщини на території у західній й північній частинах Польської держави, які до 1945 року належали Німеччині. 9 вересня 1944 року між урядами УРСР і Польщі була підписана угода про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, що мало мати добровільний характер, проводилося найчастіше примусово та із застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для збільшення масштабів переселення – позбавлення українців прав на землю, ліквідація українських шкіл, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви, тощо. У жовтні 1944 – серпні 1946 року було переселено 482 тис. чоловік. І це був тільки перший етап масових депортацій. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну протидію національно-патріотичних сил – Української повстанської армії і націоналістичного підпілля – Організації українських націоналістів, що являло собою серйозну загрозу для існуючого тоталітарного режиму в Польщі. У цих умовах польська влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила цілком виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити по всій Польщі. Приводом до початку операції “Вісла” стала загибель 28 березня 1947 року у районі с. Яблочне у бою із загоном УПА заступника міністра оборони Польщі генерала Кароля Сверчевського. Того ж дня на нараді політбюро Польщі було прийняте рішення про повну депортацію українського населення в новостворені на колишніх німецьких землях воєводства. 28 квітня 1947 року о четвертій годині ранку шість польських дивізій і загони Корпусу безпеченьства публічного (назва органів польської служби безпеки) оточили райони, в яких компактно проживало українське населення. Акція “Вісла” була другим етапом етнічних чисток, спрямованих проти українського народу. Вже до 31 липня 1947 року, за польськими даними, було переселено 140575 чоловік, посаджено в концтабір Явотно 3800 чоловік, убито 655 чоловік, арештовано 1466 члені українського національного підпілля. Безпосередньо виселення проводилось чітко організовано і сплановано: село оточувалося військами, на збори українцям надавалось від двадцяти хвилин до двадцяти годин, - в залежності від можливості загрози з боку УПА. Відповідно до зв’язків з УПА населення поділяли на категорії «А», «В», «С». Розміщувати в одному місці більш ніж дві сім’ї категорії «А» заборонялося. Також існували правила розміщення на новому місці не ближче, ніж на певній відстані до морських і сухопутних кордонів Польщі, великих міст, а також щоб не була перевищеною квота в 10% для українського населення в одному населеному пункті. Варто зазначити, що всі ці правила і асиміляційні заходи реально не могли бути виконаними, тому в деяких населених пунктах кількість українців все одно досягала 50% і більше. В основному історики виділяють дві основні причини проведення операції: 1) боязнь перед СРСР з його постійними планами “визволення західних братів” та змінного кордону внаслідок цього 2) остаточне прагнення асимілювати українців. Більше тепер, як у часи проведення операції “Вісла”, її захисники наводять аргумент, що депортація була необхідна з військової точки зору, бо навіть те, вже не дуже численне населення, яке залишилося після першого етапу депортацій них заходів допомагало добровільно або й під примусом – партизанам УПА. У даному випадку висновки можуть бути лише такі: якщо виселення було продиктоване військовою стратегією і тактикою, то після ліквідації партизанського руху виселене тимчасово (бо виселення мало бути тимчасовим) населення мало повернутися до рідних сіл; якщо ж цього не сталося, то мета депортацій була суто політична – намагання насильницьким способом вирішити українське національне питання, ліквідуючи одночасно багатовікову українську етнічну територію на східних окраїнах комуністичної Польщі. Операція “Вісла” була цілком логічною ланкою – а не якимось екстраординарним виявом – польської національної політики. Тим більше, що політика етнічних чисток у ХХ столітті взагалі застосовувалася тоталітарними режимами дуже широко. Українці – це нація сильних духом і водночас скривджених самою долею людей. На плечах нашого народу лежало не одне ярмо іноземного поневолення чи “зухвалої” територіальної експансії. Але, незважаючи на все це, ми не втратили власної української самобутності, а й навіть величезними зусиллями змогли виплекати національну ідею і врешті-решт створити свою Незалежну державу – Україну!
Данная страница нарушает авторские права?
|