Політичні партії в незалежній Україні.

Під час передвиборної кампанії поточного року іміджі основних політичних партій України можна було умовно поділити на дві категорії: “партії ностальгії за минулим” (нещодавнім чи більш віддаленим) і “партії надії на майбутнє”.

До першої групи ми відносимо насамперед дві найстаріші та найвідоміші в Україні партії — КПУ і Народний Рух.

На виборах 1998 року Комуністична партія України очолила партійний список пропорційної частини виборів, здобувши 24, 65% голосів і відповідно 84 депутатських крісла і знову сформувала найбільшу фракцію в парламенті. Головним політичним опонентом КПУ був Народний рух України.

Крім того, на популярність цих партій не настільки вже позитивно впливає популярність їхніх лідерів (у березні рейтинг П.Симоненка був 5, 42%, а В.Чорновола - 4, 75%), скоріш навпаки — популярність означених партійних платформ серед чималої частини виборців дає можливість їхнім лідерам тривалий час утримуватися у великій політиці. Одним із найвищих виборчих досягнень партії став вихід кандидата від КПУ Петра Симоненка у другий тур з чинним на той час Президентом Леонідом Кучмою на президентських виборах 1999 року. Попри те, що Симоненко поступився Кучмі, отримавши 22, 24% голосів проти 36, 49% переможця, ніколи Комуністична партія не була такою близькою до здобуття влади, як наприкінці 90-х.

Для участі у виборах до Верховної Ради 1998 СПУ створила спільний блок з СелПУ під назвою Виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України " За правду, за народ, за Україну! ", який отримав 3 місце, поступившися КПУ та Народному руху, отримавши 8.55% голосів виборців. Блок СПУ-СелПУ виборов 35 депутатських крісел, з них 6 в одномандатних округах. У Верховній Раді блок утворив фракцію Соціалістичної і Селянської партій України Лівий центр. На президентських виборах 1999 СПУ знову висунула кандидатуру Олександра Мороза. Спроба обднатися з іншими опозиційними кандидатами у канівську четвірку проти Леоніда Кучми не завершилася висуненням єдиного кандидата. В результаті Мороз знову зайняв третю позицію, набравши 11, 29% голосів виборців і поступившись Леоніду Кучмі та Петру Симоненку.

ПСПУ 1998 року. Було погоджено принципи формування партійних списків кандидатів від ПСПУ (50% від 225 місць), Робітничої партії України (25% від 225 місць), Партії пенсіонерів України (25% від 225 місць). Фактично це був блок партій, але він мав назву - Прогресивна соціалістична партія України. На виборах ПСПУ здобула 4, 04% голосів і 14 місць у парламенті по багатомандатному округу та 2 в одномандатних, посівши 7 місце у списку партій, які потрапили до парламенту. За результатами виборів було сформовано фракцію з 14 чоловік. Партія брала участь у президентських виборах 1999, висунувши кандидатом Наталію Вітренко.В результаті вона зайняла 4 місце і здобула 11% голосів виборців.

СДП(о) На виборах до Верховної Ради 1998 року в пропорційній частині виборів партія зайняла 8 місце серед блоків і партій, що подолали 4% бар'єр, отримавши 4, 01% голосів виборців і відповідно 14 мандатів у парламенті. На президентських виборах 1999 року СДПУ (о) підтримала Леоніда Кучму

ПЗУ Голова партії Віталій Кононов балотувався на президентських виборах 1999 року, де зайняв 11 місце, здобувши 0, 29% голосів. ПЗУ стала першою партією зелених у світі, яка висунула свого кандидата на найвищий державний пост.

АПУ На виборах до Верховної Ради партія зайняла 9 місце у списку партій, не здолавши 4% барєр (3, 68% голосів). В одномандатних округах було обрано 2 депутати. На президентських виборах 1999 партія підтримала кандидата Леоніда Кучму.

НДП На виборах у Верховну Раду в 1998 році партія йшла самостійно. Вона отримала (5, 01%) голосів і 17 мандатів за партійним списком, ще шість кандидатів партії були обрані в одномандатних виборчих округах. На з'їзді у травні 1999 НДП більшістю голосів підтримала кандидатуру Леоніда Кучми на виборах Президента.

На президентських виборах 1999 р. ПРВУ(регіони) активно підтримала Президента Леоніда Кучму.

На виборах 1998 року НРУ зайняв друге місце після КПУ, здобувши 9, 4% голосів і відповідно 32 місця у парламенті. Крім того, 14 кандидатів НРУ було обрано в одномандатних округах. Посилювалися внутрішні протиріччя у партії. Було названо двох можливих кандидатів на президентських виборах 1999 року: Геннадія Удовенка та В'ячеслава Чорновола, який пізніше зняв свою кандидатуру. Частина Руху, невдоволена керівництвом Чорновола, відкололася. 28 лютого вона організувала нестатутне зібрання, оголошене нею десятим з'їздом, і проголосила Юрія Костенка головою НРУ.

Юрій Костенко був змушений балотуватися на президентських виборах 1999 як незалежний кандидат і створювати нову партію - Український народний рух. В той час як НРУ висунув на пост президента Геннадія Удовенка. На виборах Юрій Костенко зайняв шосту позицію, здобувши 2, 17% голосів і випередивши Удовенка.