Жіночі українські прикраси

admin 11-04-2010, 01: 40 9633 1

Настають моменти коли в моді починає діяти закон - " Модною є стара забута мода". Отож сьогодні піде мова про прикраси наших предків, і як їх можна використовувати сучасним модницям!

Найперші прикраси предки українців збирали з ягід горобини, кісточок, горіхів, насіння та інших рослинних матеріалів. Пізніше майстри стали виготовляти багаторядні буси з глини (Трипільська культура), коралів, бурштину, річкових перлів.

Намисто Коралі Дукач Бісер Гердан Хрести Вінок

ДУКАЧ:

Дукач (личман, ягнус) - традиційна деталь жіночого костюма на Україні, жіноча прикраса у вигляді великої медалеподобной монети з металевим бантом, прикрашеним камінцями. Для дукачі використовувалися австрійські дукати Марії Терезії, російські рублі та місцеві малоросійські вироби з різноманітними зображеннями.

Від назви монет такі коралі називалися дукач. На Буковині така срібна монета звалася салба. За традицією, хрещений батько дарував дукач своїй хрещениці, коли їй виповнювався 1 рік, і та мала зберігати подарунок, надіваючи його переважно у свята. В східних українських землях на дукачі також нанизували великого металевого банта, прикрашеного емаллю або каменями. На Лівобережжі між коралями нанизували срібні намистини (рифи, пугвиці). Разом із ланцюжком та хрестиком рифи композиційно врівноважували великі металеві дукачі. У західних областях України срібні монети часом замінювали однією чи декількома металевими або фініфтевими іконками чи хрестиками.

Дукач був дуже модний за часів Російської імперії

Дукачі носили на Лівобережжі: у Чернігівській, Полтавській губерніях і на Слобожанщині. На Полтавщині дукачі мали з обох сторін зображення релігійного змісту, такі дукачі дарували на весіллі. Інші дукачі могли мати портретні зображення, здебільшого імператриць Єлизавети та Катерини Великої. При цьому традиції носити намисто з дукатів і один медалеподобний дукачі не виключали один одного.

Ще один варіант Дукача

У XIX - початку XX століття дукачем називали дуже різні за матеріальною та художньої цінності жіночі прикраси - від грубого, але старанно виготовленого до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку XX століття дукачі залишався святковим прикрасою, а в інших його носили щодня і дорослі і діти. "

Сучасний дукач

Дукачем у 19-на початку 20-го століття називали дуже різні за матеріальною та художньою цінністю жіночі прикраси - від грубого, але старанно виготовленого до фабричної штампованої бляшки. Відповідно, в одних місцевостях України на початку 20 ст. дукач лишався святковою прикрасою, а в інших його носили щодня і дорослі, й діти.