Методи досліджень в порівняльній психології

Конкретно психологічний аналіз поведінки тварини здійснюється зоопсихологом шляхом детального вивчення рухів піддослідної тварини в ході вирішення певних завдань. Ці завдання ставляться так, щоб по рухах тварини можна було з найбільшою точністю судити про психічну якість, що вивчається. Одночасно повинні враховуватися фізіологічний стан тварини, зовнішні умови, при яких проводиться досвід, і взагалі всі істотні чинники, здатні зробити вплив на результат експерименту.

Важливу роль грають в зоопсихологичеських дослідженнях і спостереження за поведінкою тварини в природних умовах. Тут важливо прослідкувати зміни, що наступають в поведінці тварини при тих або інших змінах в навколишньому середовищі. Це дозволяє судити як про зовнішні причини психічної діяльності, так і про адаптивні функції останньої. Як у лабораторних, так і в польових умовах високо розвинута спостережливість дослідника є найважливішою запорукою успіху його роботи.

Хоча вивчення структури поведінки тварини припускає насамперед якісну оцінку його активності, чимале значення мають і точні кількісні оцінки в зоопсихологічних дослідженнях. Це відноситься до характеристики як поведінки тваринної, так і зовнішніх умов (параметрів середовища).

Таким чином, виходячи з того, що основою і джерелом психічного відображення у тварин та людей є їхня поведінка, основними мето­дами є спостереження за поведінкою в природних та лабораторних умовах, а також експеримент.

Зразком умілого поєднання спостереження і експерименту, кількісного і якісного аналізу поведінки тварин може служити наукова творчість видатного радянського зоопсихолога Н. Н. Ладигиной-котс. Так, наприклад, ще в 1917-1919 рр. вона вивчала моторні навики макака за допомогою методу «проблемної клітки», тобто експериментальної установки, забезпеченої замикаючими механізмами, які тварина повинна була відімкнути. Дослідників, які до неї користувалися цим методом, по суті, цікавили лише швидкість рішення задачі і «стелю» можливостей тварини при послідовному ускладненні експериментальної ситуації. Ладигина-котс же скористалася «проблемною кліткою» з принципово іншою метою - з метою пізнання психіки мавпи, вивчення її рухових і пізнавальних здібностей. І тому в ході експерименту вона стежила не тільки за рухом стрілки секундоміра, але перш за все за рухами рук піддослідної тварини, усвідомлюючи той, що саме ці рухи безпосередньо пов'язані з «душевним життям» мавпи.

Вже в ті роки, будучи ще молодим ученим, Ладигина-котс шукала прояву психічного в особливостях рухової активності тварини, в конкретних формах дії на предмети, що оточують його. І в подальших своїх роботах вона переконливо показувала, що зоопсихолог повинен вивчати не стільки те, що робить тварину, скільки те, як воно це робить. Тому Ладигина-котс застерігала про небезпеку утиски рухової активності досліджуваної тварини, обмеження його ініціативи і штучного нав'язування певних рухів, оскільки це неминуче приводить до спотворених або навіть невірних виводам, а одночасно і до втрати цінних відомостей про психічні якості тварини. У зв'язку з цим Ладигина-котс завжди відносилася з належною обережністю до результатів вивчення психічної діяльності тварин в одних лише умовах лабораторного експерименту, чітко бачила межі можливостей його застосування і доповнювала власні експериментальні дані результатами спостережень над вільним, не нав'язуваним тварині поведінкою.

Дуже важливою особливістю зоопсихологічного дослідження є врахування біологічної адекватності умов проведення експерименту і застосовуваної методики, щоб результат дослідження не виявився артефактом.

Про складність зоопсихологічного дослідження свідчить такий приклад. Майже одночасно, у 1913-1914 pp., два видатних дослідника Гесс і Фріш вивчали здатність бджіл до розрізнення кольорів. Гесс випускав бджіл у темному приміщенні, де вони могли летіти до двох джерел світла різного кольору і різної яскравості. Застосувавши різні сполучення, вчений виявив, що бджоли завжди летять до світлішого джерела, незалежно від довжини хвилі випромінюючого пристрою. Звідси він зро-бив висновок, що бджоли не розрізняють кольору.

Фріш, побудувавши експеримент іншим чином, дійшов про-тилежного висновку. У його дослідах бджолам пропонувалося при світлі вибирати кольорові, наприклад, жовті, підкріплю-вані сиропом, шматки паперу серед білих, чорних і сірих па-перів різних відтінків, не підкріплюваних сиропом. Бджоли безпомилково знаходили подкріплювані сиропом жовті (чи ін-ших кольорів) квадратики з паперу незалежно від яскравості і насиченості їхнього кольору. Тим самим було доведено здатність бджіл до розрізнення кольорів.

Помилка Гесса полягала в тому, що він ставив досліди в біологічно не адекватних для бджіл умовах — у темряві, коли не можуть проявитися ті форми поведінки, в яких розрізнення кольорів відіграє певну роль.

Конкретні методи зоопсихологічних експериментальних досліджень відзначаються великою різноманітністю, хоча усі вони зводяться до постановки перед твариною певних завдань. Наведемо лише кілька основних методів.

Метод “лабіринту". Тварина має пройти до мети, що безпосередньо нею не сприймається. При відхиленні від правильно­го шляху в окремих випадках може застосовуватися покарання для тварини. У найпростішому виді лабіринт має вигляд Т-подібного коридору чи трубки. У цьому випадку при повороті в один бік тварина отримує нагороду, при повороті в інший ЇЇ позбавляють нагороди чи навіть карають. Складніші лабіринти будуються з різних комбінацій Т-подібних елементів і глухих кутів, потрапляння у які розцінюється як помилки тварини.

Метод “лабіринту" дозволяв вивчати як питання, пов'язані безпосередньо із здатністю тварин до научання (до вироблення рухових навичок), так і питання просторової орієнтації, зокрема роль шкірно-м’язової та іншої форм чутливості, пам’яті, здатності до переносу рухових навичок у нові умови, до формування почуттєвих узагальнень тощо.

Більшість перерахованих питань вивчаються також методом “обхідного шляху". У цьому випадку тварині доводиться для досягнення “мети” обминути одну чи кілька перешкод. На відміну від методу “лабіринту" тварина безпосередньо сприймає об'єкт (принаду), на який спрямовані її дії, вже на початку досліду. При цьому враховуються й оцінюються швидкість і траєкторія пересування у пошуку обхідного шляху навколо перешкоди.

Диференційоване дресирування спрямоване на виявлення здатності піддослідної тварини до розрізнення одночасно чи послідовно пропонованих об'єктів та їхніх ознак. Вибір твариною од­ного з попарно (чи в більшій кількості) пропонованих об'єктів винагороджується (позитивне дресирування), в інших випадках одночасно з підкріпленням правильного вибору карається неправильний вибір (позитивно-негативне дресирування). Послідовно зменшуючи відмінності між ознаками об'єктів (скажімо, їхні розміри), можна виявити межі розрізнення і, зрештою, отримати дані, що характеризують, наприклад, особливості зору в досліджуваного виду тварин (його гостроту, кольорочутливість, сприймання величин і форм тощо).

Цим же методом вивчаються процеси формування навичок (зокрема, на різні сполучення подразників), особливості пам’яті тварин (шляхом перевірки збереження результатів дресирування через певний проміжок часу), здатність до узагальнення. В останньому випадку, як правило, поступово збільшують відмінність послідовно пропонованих об’єктів (фігур), виявляючи здатність тварини орієнтуватися за окремими загальними ознаками цих об'єктів.

Варіантом диференційованого дресирування, який застосовується до вищих тварин, є метод “вибору на зразок". Тварині пропонується зробити вибір серед низки об’єктів, керуючись зразком, що показується їй безпосередньо експериментатором чи у спеціальному апараті. Правильний вибір підкріплюється. Цей метод застосовується переважно для вивчення сенсорної сфери тварин.

Метод “проблемної клітки" (шухляди). Перед твариною ста­виться завдання відкрити вихід із клітки, приводячи в pyx різні пристосування (важелі, педалі, засуви і т. п.), або ж, навпаки, проникнути в клітку, де знаходиться підгодівля, розкривши засуви. Іноді застосовуються і невеликі шухляди чи скриньки із засувами, відімкнення яких дає піддослідній тварині доступ до корму. При складнішій постановці експерименту всі механізми і пристрої діють лише в певно визначеній послідовності, що має засвоюватися і запам’ятовуватися твариною. Цим мето­дом досліджуються складні форми научіння і моторні елементи інтелектуальної поведінки тварин. Особливо зручно застосовувати цей метод для вивчення тварин з розвинутими хапальними кінцівками — пацюків, єнотів, мавп та ін. Це відноситься і до постановки експериментів, в яких тваринам доводиться користуватися знаряддями для досягнення прикорму. Ці експерименти також служать переважно для виявлення вищих психічних здібностей тварин.

Найчастіше як знаряддя в експериментах застосовуються палиці (прості або складені), за допомогою яких тварини (зазвичай мавпи) можуть присунути до себе або збити кормовий об'єкт. Широко застосовуються в дослідах з мавпами (особливо людиноподібними) ящики і інші предмети, з яких вони повинні спорудити «піраміди» для діставання високо підвішеного плоду. І в цьому випадку найбільше значення має аналіз структури наочної діяльності тварини в ході рішення задачі.

Поряд із складними експериментами велику роль у зоопсихологічних дослідженнях відіграє аналіз звичайного, не підкріплюваного маніпулювання різними предметами. Такі дослідження дозволяють робити висновки про ефекторні здібності тварин, їхню дослідницьку діяльність, ігрову поведінку, здатність до аналізу і синтезу тощо.

В усіх зоопсихологічних дослідженнях широко застосовується фото- і кінозйомка, звукозапис та інші засоби фіксації поведінки тварин.

Теми рефератів:

1. Проблеми дослідження психіки у тварин.

2. Значення зоопсихології та порівняльної психології у розумінні психіки людини.

Контрольні запитання:

1. В чому полягає основна відмінність між зоопсихологією та порівняльною психологією?

2.