при підготовці до практичного заняття

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова

" " ЗАТВЕРДЖЕНО"

на методичній нараді кафедри

ортопедичної стоматології

Завідувач кафедри

____________ доц. Мунтян Л. М.

" ______" _______________ у 20 ___ р.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

для самостійної роботи студентів

при підготовці до практичного заняття

Методичні рекомендації складені відповідно освітньо-кваліфікаційних характеристик і освітньо-професійних програм підготовки фахівців, які затверджені Наказом МОЗ України від 28.07.2003 р. № 239 і експериментально-учбового плану, який розроблений на принципах Європейської кредитово-трансферної системи (ECTS) і затвердженою Наказом МОЗ України від 07.12.2009 р. № 929.

Вінниця - 2011

1. Актуальність теми:

Залежно від виду дефектів зубних рядів А.І.Бетельман пропонує розрізняти декілька випадків за ступенем складності при визначенні центральної оклюзії.

Кінцевим результатом визначення центральної оклюзії є встановлення взаємовідносин зубних рядів у горизонтальному, сагітальному і трансверзальному напрямках. При визначенні центральної оклюзії використовується ряд прийомів, обумовлених характером співвідношення наявних зубів та клінікою вторинної адентії, в залежності від складності дефектів зубних рядів за А.І.Бетельманом.

Тому, визначення центральної оклюзії – важливий етап виготовлення часткових знімних пластинкових протезів, який потребує знання біомеханічних основ рухів ніжньої щелепи, основними з яких є висота прикусу, стан фізіологічного спокою нижньої щелепи, характер трансверзальних, сагітальних та вертикальних її рухів. Методика визначення центральної оклюзії залежить від складності клінічної картини, обумовленої кількістю та топографією дефектів зубних рядів.

1. Конкретні цілі:

• знати характеристику груп дефектів зубних рядів за Бетельманом;
• ознайомитись з методами визначення та фіксації центральної оклюзії при І та ІІ групах дефектів зубних рядів за Бетельманом.

3. Базовий рівень підготовки:

4. Завдання для самостійної роботи під час підготовки до заняття:

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

4.2. Питання, які підлягають вивченню на занятті:

1. Характеристика груп дефектів зубних рядів за Бетельманом.

2. Методика визначення та фіксація положення центральної оклюзії при І групі дефектів зубних рядів за Бетельманом.

3. Методика визначення та фіксація положення центральної оклюзії при ІІ групі дефектів зубних рядів за Бетельманом.

4. «Оклюзійна площина»: визначення терміну та клінічне значення.

5. «Протетична площина»: визначення терміну та клінічне значення.

4.3.Практичні завдання, які виносяться на заняття:

· Оволодіти методикою визначення та фіксація положення центральної оклюзії при І групі дефектів зубних рядів за Бетельманом.

· Оволодіти методикою визначення та фіксація положення центральної оклюзії при ІІ групі дефектів зубних рядів за Бетельманом.

5. Зміст теми:

Залежно від складності визначення центральної оклюзії і висоти прикусу (міжкоміркової висоти) слід розрізняти чотири групи дефектів зубних рядів (за А.І.Бетельманом).

Першу групу складають дефекти зубних рядів, у яких зберігаються антагоністи (фіксована висота прикусу) і розміщені вони так, що можна спів ставити моделі у положенні центральної оклюзії слід використовувати за наявності включених дефектів, що утворилися максимум від втрати 2 бічних чи 4 фронтальних зубів.

До другої групи належать зубні ряди, в яких є антагоністи (фіксована висота прикусу), але розміщені вони так, що співставити моделі у положенні центральної оклюзії без шаблонів із прикусними валиками неможливо.

Третю групу складають щелепи, на яких є зуби, але розміщені вони так, що немає жодної пари зубів – антагоністів (нефіксована висота прикусу). У цій групі необхідно визначити міжкоміркову висоту оклюзії.

До четвертої групи відносять беззубі щелепи. Таким чином, складність виконання цього клінічного етапу зростає з кожною наступною групою. Якщо у перших двох групах за умови збереження зубів-антагоністів слід лише зафіксувати центральну оклюзію, то у третій і четвертій, крім того, необхідно визначити висоту прикусу (міжальвеолярну висоту).

Ортопедичне лікування хворих частковими знімними пластинковими протезами складається з низки послідовних клінічних і лабораторних етапів:

1. Обстеження хворого і вибір конструкції протеза.

2. Зняття відбитків (робочого та допоміжного).

3. Відливання гіпсових моделей.

4. Визначення і фіксація центрального співвідношення щелеп.

5. Гіпсування моделей в артикулятор (оклюдатор).

6. Конструювання штучних зубних рядів.

7. Перевірка постановки штучних зубів на восковому базисі в ротовій порожнині.

8. Заміна воску на пластмасу.

9. Обробка (шліфування, полірування) протеза.

10. Примірка і фіксація протеза.

11. Настанови хворому.

Зняття відбитків у разі виготовлення знімних зубних протезів відбувається за загальновідомою методикою. Необхідно ретельно підібрати відбитковий матеріал і розмір відбиткової ложки. На вибір відбиткового матеріалу впливає стан слизової оболонки протезного ложа. Неправильно підібраний розмір відбиткової ложки чи відбиткової маси може спричинити низку типових помилок, зокрема, розтягування слизової оболонки присінка ротової порожнини і, як наслідок, подовження пристінкових меж базису, що знижує функціональні властивості знімних протезів, погіршує фіксацію.

Використання густої відбиткової маси спричиняє надмірну компресію слизової оболонки протезного ложа і за умови низького порогу больової та тактильної чутливості, атрофованої, тонкої чи сухої слизової оболонки без вираженого підслизового шару буде в майбутньому зумовлювати біль під базисом протеза або дугою, балансування протеза (у разі вираженого торуса). Велике значення має якість робочої моделі. Перший клінічний етап закінчується отриманням відбитків. Під час першого лабораторного етапу отримують гіпсові моделі і спів ставляють їх, якщо це можливо

Є у положенні центральної оклюзії. У разі неможливості готують воскові шаблони з прикусними валиками і з їх допомогою визначають та фіксують центральну оклюзію, тобто проводять другий клінічний етап.

У разі фіксованого прикусу і наявності антагоністів центральну оклюзію фіксують так. Воскові шаблони з прикусними валиками обробляють титром, вводять у ротову порожнину зімкнути зуби. Якщо валики заважають змиканню зубів – антагоністів, то визначають величину роз’єднання зубів і приблизно на стільки ж зрізають віск. Якщо під час змикання зубів валики виявляються роз’єднаними, на них, навпаки, нашаровують віск доти, поки зуби і валики не будуть знаходитись у контакті. Положення центральної оклюзії оцінюють за характером змикання зубів, індивідуальними для кожного виду прикусу. Для точного встановлення нижньої щелепи у центральне співвідношення використовують спеціальні проби. Найкращі результати отримують у разі ковтання. Але у деяких хворих з неспокійною поведінкою корисно підстрахувати цю роботу таким чином. Перед тим як просити хворого здійснити ковтальний рух, необхідно досягти розслаблення м’язів, які опускають і піднімають нижню щелепу. Для цього хворого просять відкрити і закрити декілька разів рот, максимально розслабивши м’язи. У момент закривання нижня щелепа повинна легко зміщуватися, а зуби ставати точно у положення центральної оклюзії. Після попереднього тренування і досягнення звичайного змикання на оклюзійний валик кладуть смужку воску, приклеюють до валика і розігрівають гарячим зуботехнічний шпателем. Воскові базиси із валиком вводять у ротову порожнину і просять хворого зімкнути зуби так, як під час тренування, тобто м’язи, що піднімають нижню щелепу, повинні бути розслаблені, а в кінець фази закривання хворий повинен виконувати ковтальні рухи. На розм’якшеній поверхні воску отримують відбитки зубів протилежної щелепи, які є орієнтиром для встановлення гіпсових моделей у положенні центральної оклюзії.

Якщо антагоністами є оклюзійні валики верхньої і нижньої щелеп, спочатку слід досягти одночасного змикання зубів і валиків, попередньо зрізаючи та нашаровуючи віск. Необхідно звернути увагу на розміщення оклюзійної площини валиків. Вона повинна збігатися з оклюзійною площиною зубних рядів. Після визначення висоти валиків на оклюзійній поверхні верхнього валика шпателем роблять насічки клиноподібної форми під кутом одна до одної. З нижнього валика зрізають тонкий шар воску і на його місце приклеюють нову, попередню розігріту тонку смужку. Хворого просять зімкнути зуби, контролюючи точність установлення нижньої щелепи у положення центральної оклюзії. Розігрітий віск нижнього валика заповнює насічки на верхньому і набуває вигляду виступів клиноподібної форми. Валики виводять із ротової порожнини, охолоджують, оцінюють точність отриманих відбитків і знову вводять у ротову порожнину для контрольної перевірки точності визначення центрального співвідношення щелеп. Якщо виступи входять у клиноподібні насічки, а ознаки змикання зубів відповідають положенню центральної оклюзії, клінічний етап проведений згідно з усіма вимогами до нього. Упевнившись у цьому, лікар виводить валики із ротової порожнини, охолоджує, установлює на моделі і відправляє у лабораторію.

6. Матеріали для самоконтролю (додаються)

7. Рекомендована литература:

Основна:

1. Аболмасов Н.Г., Аболмасов Н.Н., Бычков В.А., А.Аль-Хаким. Ортопедическая стоматология: Учебник для студ. вузов.­-М.: МЕДпрес-информ, 2003.-496 с., ил. (Глава 6)
2. Копейкин В.Н., Демнер Л.М. Зубопротезная техника.-М.: Триада-Х, 2003-416с., ил. (Глава XIV)
3. Копейкин В.Н. Руководство по ортопедической стоматологии.-М.: Медицина, 1993.- 496 с.(Глава 7)
4. Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія.- К.: Книга плюс, 2003.-552с. Іл.-228 іл. (ст.278-283)

Додаткова:

1. Коновалов А.П., Курякина Н.В., Митин Н.Е. Фантомный курс ортопедической стоматологии/под ред. проф. Трезубова.-М.: Медицинская книга; Н. Новгород: Изд-во НГМА, 2003.-341с.(Глава 15)