Ефективність застосування ЛФК

У процесі застосування ЛФК у комплексному лікуванні хворих слід визначити їїефективність, щоб контролювати правильність добору фізичних вправ і доцільність обраної методики, оперативно вносити корективи у заняття і курс ЛФК. Методи дослідження ефективності ЛФКзалежать від характеру захворювання, оперативного втручання, травми. Загальновизнаним правилом є визначення фізіологічної кривої навантаження у процесі занять ЛФК. Розрізняють такі види контролю: експрес-контроль, поточний і етапний контроль.

Експрес-контроль застосовують для оцінки ефективності одного заняття (терміновий ефект). Для цього вивчають безпосередню реакцію хворого на фізичне навантаження. Проводяться лікарсько-педагогічні спостереження, визначається ЧСС, дихання і артеріальний тиск до, під час і після заняття. Отримані дані дають змогу побудувати фізіологічну криву навантаження, що при вірно спланованому занятті поступово підвищується у вступній частині, досягає свого максимуму в середині основної і знижується у заключній частині заняття. Під час експрес-контролю рекомендується використовувати радіотелеметричні методи дослідження (телеелектрокардіограф, електрокардіосигналізатор та ін.), що мають особливо велике значення при серцево-судинній патології.

Поточний контроль проводять протягом всього періоду лікування не менше ніж раз на 7-10 днів, а також при зміні рухового режиму. Він дає можливість своєчасно вносити корективи у методику занять, програму фізичної реабілітації. Використовують клінічні дані, результати функціональних проб, показники інструментальних методів дослідження, антропометрії.

Етапний контроль проводять для оцінки курсу лікування загалом (кумулятивний ефект), для чого перед початком занять ЛФК і при виході з лікарні поглиблено обстежують хворого. Використовують антропометричні виміри і, залежно від характеру патології, проводять функціональні проби і спеціальні методи дослідження, що свідчать про стан тієї чи іншої системи: серцево-судинної, дихальної, нервової, опорно-рухового апарату та ін. Так, для визначення функціонального стану серцево-судинної системи застосовують динамічні проби з різними фізичними навантаженнями: присіданнями, ходьбою на місці, бігом, підскоками, вправами на велоергометрі, тредмілі, сходження по східцях. За реакцією ЧСС, артеріального тиску, часу відновлення цих показників після навантаження робиться висновок про функціональний стан серцево-судинної системи і дається оцінка фізичної працездатності на даний час.

Адекватність фізичного навантаження визначається за даними анамнеза, соматоскопії, пульсометрії, тонометрії і електрокардіографії. При адекватному навантаженні: відсутні будь - які скарги на самопочуття; відсутня блідкість, різка гіперемія шкіряних покровів; відсутній вираз страждання на обличчі; відсутня профузна пітливість і некоординовані рухи.

У клінічній практиці для складання індивідуального рухового режиму та оцінки ефективності фізичної реабілітації у лікарсько-трудовій експертизі виникає необхідність у визначенні толерантності до фізичних навантажень, тобто здатність організму витримувати їх без негативних порушень стану. Визначається вона шляхом поступового зростання навантажень з одночасним електрокардіографічним контролем. При появі перших ознак погіршення коронарного кровообігу, що фіксується на електрокардіограмі - пробу припиняють, фіксуючи при цьому ЧСС. Момент появи ознак несприятливої реакції називається порогом толерантності до фізичного навантаження. Він дає можливість об'єктивно призначати оптимальний рівень фізичних навантажень під час занять ЛФК, який, зрозуміло, значно нижчий порогового, а також визначити рівень підготовки до фізичної праці. Для цього порогову толерантність зіставляють з професійними енерговитратами.

Суттєве значення має щільність занять, її визначають часом фактичного виконання вправ і виражають у відсотках до загального часу занять. У стаціонарних пацієнтів вона не повинна перевищувати 50%, а в перші дні занять – 20-25%. В умовах санаторію для осіб з достатньою мірою тренованості допускається щільність занять у межах 80-90%.

Вимірювання рухів у суглобахє одним із головних методів оцінки рухових можливостей пацієнта при багатьох захворюваннях, травмах і деформаціях опорно-рухового апарату. Порівнюючи амплітуду активних і пасивних рухів особи, яку обстежують, з амплітудою ідентичних рухів здорової людини можна судити як про порушення, так і про відновлення обсягу рухів у процесі лікування, оцінювати ефективність занять ЛФК та інших засобів фізичної реабілітації.

Визначення силим'язів є основним показником рухових можливостей людини, який якнайкраще показує зміни, що виникають при рухових порушеннях та під впливом занять ЛФК. З цією метою у практиці використовують динамометри та метод мануального м'язового тестування.

Таким чином ефективність застосування ЛФК визначається зміною вихідних показників функціонального стану організму під дією фізичних вправ у процесі відновного лікування. При соматичних захворюваннях найінформа-тивнішими є показники реакції серцево-судинної і дихальної систем, а при рухових порушеннях - сила м'язів і амплітуда рухів у суглобах.

Індивідуальна програма реабілітації - це комплекс оптимальних для хворого, інваліда реабілітаційних заходів, що включають окремі види, форми, об'єми, терміни і порядок їх реалізації, направлених на відновлення або компенсацію порушених або втрачених функцій організму, відновлення, компенсацію здібностей хворого або інваліда до виконання певних видів діяльності.

Для її складання необхідно враховувати весь комплекс змін (морфологічних, фізіологічних, психологічних) і керуватися правилами, які передбачають:

· партнерство лікаря, реабилитолога і пацієнта;

· визначення реабілітаційного потенціалу хворого, особливо його рухових можливостей;

· різносторонність дій, тобто облік всіх сторін реабілітації для кожного хворого;

· комплексність лікувально-відновних заходів;

· ступінчастість (перехідність) дій, що проводяться (поетапне призначення відновних заходів з урахуванням динаміки функціонального стану хворого).

Визначення реабілітаційного потенціалу хворого є істотним моментом при підготовці програми і вимагає вирішення декількох основних завдань:

1. З'ясування характеру рухових порушень і ступеня обмеження рухової функції.

2. Визначення можливості повного або часткового морфологічного і функціонального відновлення у хворого пошкодженої ланки або порушеної функції пошкодженого органу або системи.

3. Подальший прогноз розвитку адаптаційних і компенсаторних можливостей організму хворого при даному захворюванні.

4. Оцінка фізичної працездатності організму в цілому і функціональної здатності окремих органів і систем з урахуванням визначення переносимості різних по характеру, об'єму і інтенсивності фізичних навантажень в процесі реабілітації.

Результати оцінки реабілітаційного потенціалу слід розглядати в динаміці, що дозволяє об'єктивно встановлювати ефективність реабілітаційної програми і окремих занять з метою їх подальшої корекції.

Схема призначення засобів ФР в комплексному лікуванні хворих:

1. Діагноз і основні клінічні, функціональні дані.

2. Лікувальний період для призначення ФР.

3. Показання та протипоказання до призначення ФР (перерахувати).

4. Клініко-фізіологічне обгрунтування призначення ФР (на основі фізіологічних механізмів лікувальної дії фізичних вправ): спеціальні задачі, які можна вирішити засобами ЛФК; загальні задачі.

5. Засоби ЛФК: Руховий режим; Фізичні вправи; Засоби загартування.

6. Форми призначення фізичних вправ.

7. Методи проведення занять фізичними вправами.

8. Дозування фізичного навантаження.

9. Особливості використання фізичних вправ (спеціальні вправи).

10. Методи і критерії визначення ефективності кумулятивної дії засобів ЛФК

Література:

1. Основна:

1. Лікувальна фізкультура та спортивна медицина: підручник/.Клапчук В.В., Дзяк Г.В., Муравов Г.В. та ін; за ред. В.В.Клапчука, Г.В.Дзяка.-К.: Здоров’я., 1995.-312с.

2. Додаткова:

1.Попов С.Н.Физическая реабилитация. -Ростов-на Дону, 1999.- 420с

2.Полянська О.С. Амеліна Т.М. Основи реабілітації, лікувальної фізичної культури, фізіотерапії, масажу За ред.. проф.. Клапчука В.В., Полянської О.С.- Чернівці, Прут.-208с.

3.Полянська О.С., Тащук В.К. Медична і соціальна реабілітація. Навчальний посібник.-Чернівці.: Мед академія.-2004.-232с.

4. Епифанов В.А. Восстановительная медицина.-М.: ГЭОТАР-Медиа, 2007.-592с.